Дозвілля

Схоже, Віденський бал у Луцьку – це не новинка, а таки традиція, адже 29 січня захід відбувся у Волинському національному університеті імені Лесі Українки вдруге. Мета – збір коштів на будівництво храму святої Софії-Премудрості Божої. І, що приємно, популярності світській події не забракло.

Розпочалося дійство виступом інструментального ансамблю Інституту мистецтв «Експромт». Саме цей колектив став прологом відкриття. З вітальним словом до присутніх звернувся ректор вузу Ігор Коцан, архієпископ Луцький і Волинський Української православної церкви Київського патріархату архієпископ Михаїл та ординарій Луцької дієцезії римо-католицької церкви, єпископ Маркіян Трофим’як.

– У стародавні часи спудеї, аби отримати диплом старшого студента, складали діалектику, граматику та риторику. Однак цього замало – вони повинні були вміти танцювати. Тому з наступного року у волинському національному університеті обов’язковим стане екзамен із танців – напівжартома-напівсерйозно зауважив Ігор Коцан.

детальніше

Ми з Тарасом майже рік живемо в громадянському шлюбі. Спочатку рідні були проти: мовляв, треба офіційно оформити відносини. Але згодом звикли. Я б і не проти вийти заміж, а от Тарас чомусь зволікає.

Якось вранці нагадала коханому, що після роботи мені потрібно заїхати до сестри.

– Для чого? – здивувався він.

– Ну ти й забудькуватий, – дорікнула. – В Оксанки ж завтра день народження, просила допомогти готувати.

– Точно, вилетіло з голови, – кивнув Тарас. – До речі, в мене теж не вийде вчасно звільнитися, назбиралося дуже багато справ. Давай я довше попрацюю, заберу тебе – і ми разом поїдемо додому. – Добре, – погодилася я.

Десь біля 22-ї години, коли ми із сестрою закінчили жарити котлети і рибу, прийшов Тарас.

детальніше

Подружжя Лунгів – це чоловік Дакфін і його дружина Марген. Іще в цій норвезькій родині – п’ятеро дітей і одинадцятеро внуків. Одначе п’ять років тому ця і так велика сім’я поповнилася на ще одинадцятьох хлопчиків та дівчаток із України. На Різдвяні свята Лунги зі своїми рідними та друзями завітали на Волинь. Тож про сімейне поповнення вони самі нам і розкажуть.

– Був час, – провадить пан Дакфін, – Норвегія також переживала нелегкі часи. Ми з дружиною чудово пам’ятаємо період, коли прогодувати п’ятьох діток і купити їм усе необхідне не дозволяли фінанси. Але так само чудово пам’ятаємо, як у скрутну мить допомагали нам заможні люди з-за кордону.

детальніше

Подружжя Лунгів – це чоловік Дакфін і його дружина Марген. Іще в цій норвезькій родині – п’ятеро дітей і одинадцятеро внуків. Одначе п’ять років тому ця і так велика сім’я поповнилася на ще одинадцятьох хлопчиків та дівчаток із України. На Різдвяні свята Лунги зі своїми рідними та друзями завітали на Волинь. Тож про сімейне поповнення вони самі нам і розкажуть.

– Був час, – провадить пан Дакфін, – Норвегія також переживала нелегкі часи. Ми з дружиною чудово пам’ятаємо період, коли прогодувати п’ятьох діток і купити їм усе необхідне не дозволяли фінанси. Але так само чудово пам’ятаємо, як у скрутну мить допомагали нам заможні люди з-за кордону.

Труднощі минули. Діти міцно стали на ноги. Утворили власні сім’ї. А старші Лунги, ще в молодості почерпнувши любов до ближнього, свої почуття стали дарувати обділеним долею малюкам.

– Спершу, – долучається до розмови пані Марген, – у себе в Норвегії ми утворили громадську організацію „Аркен” (що в перекладі означає „Ковчег” – авт.) та зайнялися місіонерською діяльністю: опікалися багатодітними сім’ями, інтернатами, будинками для престарілих.

Благодійне товариство згуртувало багатьох заможних людей країни: банкірів, крупних бізнесменів – словом, мільйонерів. Відтак – розширилися можливості самої організації. І в 2005 році норвежці вперше приїхали на Волинь, зупинившись у прилуцькому селі Липини.

Тамтешній сільський голова Богдан Гусак пригадує, як до нього прийшли двоє іноземців та двоє українців і виклали свою ідею створити дитячий будинок, фінансування котрого взяв би на себе „Аркен”. Відмовити чоловікам у виділенні ділянки було неможливо, і відтоді закипіла робота.

детальніше

Волинська обласна державна адміністрація, Волинська обласна рада та Луцька міська рада запрошують лучан та гостей міста 9 січня 2010 року на етнофестиваль «РІЗДВО У ВОЛИНСЬКІЙ РОДИНІ-2010». У програмі етнофестивалю:

12.00 – 17.00 – Благодійна акція «З Різдвом у серці» – збір подарунків, коштів для дітей-сиріт, самотніх людей похилого віку (Палац культури міста Луцька);

12.00 – Регіональний конкурс медоварів «Питні меди-2009». Дегустація медів та напоїв (Театральний майдан);

12.00 – Театралізоване дійство «Волинська Коляда» за участю фольклорних колективів Іваничівського, Ковельського, Ківерцівського, Луцького, Маневицького, Ратнівського, Рожищенського, Старовижівського, Шацького районів та міста Луцька (Театральний майдан);

детальніше

«Що тобі ще треба для щастя? – питали подруги Катю. – Ти гарна і розумна, маєш вірних друзів. Перед тобою – стільки перспектив!»

Дівчина ж думала: «Мені потрібно лише одне: бути до кінця свого віку з тим, хто любитиме понад усе на світі, переживатиме разом зі мною радість і горе, підтримуватиме й не залишить у скрутну хвилину. Недаремно кажуть: друга половинка. Тобто разом ми – одне ціле, а не дві окремих людини”. Так думала Катя, залишаючись на самоті.

детальніше

Запрошення на зустріч із випускниками (це ж треба – 25 років після закінчення школи!) зовсім не порадувало Любу. Розуміла, що доведеться розповідати про своє життя-буття, чого досягнула. Це для неї – болюча тема. Бо доля не надто пестила своєю увагою, незважаючи на таке чудове ім’я.

Хоча, чого гріха таїти, її гордість – два сини-соколи: старший після технікуму вже працює, молодший – ще навчається за тією ж спеціальністю, що і брат. Обидва мріють разом відкрити власну справу: автомайстерню. Проте як згадає, скільки ж то довелося докласти зусиль, щоб виняньчити, поставити їх на ноги! І все сама – не було на кого розраховувати, на кого спертися, з ким порадитися. Скільки виплакала сліз уночі в подушку! Хіба про такий шлюб мріяла?

…Виходячи заміж по любові, раділа: «Він вибрав мене!». Дурненька, бо не дарма ж кажуть, що з красивого лиця води не пити. Жили разом із її мамою, тому взяли ділянку, щоб будуватися. Один за одним народилися дітки. Увесь тягар ліг на Любині плечі: благовірний постійно на роботі, а зарплатні його або ще, або вже немає. Коли синочки трохи підросли, стала їздити на сезонні роботи в Польщу: треба ж завершувати зводити оселю. Кликала чоловіка, але в нього завжди були відмовки: на державній службі. Не сердилася, старалася зрозуміти, бо кохала. Тож мусила крутитися, як дзиґа, і працювати наповну. Одного вечора, коли як завжди поралася на кухні, а діти бавилися в кімнаті, чоловік раптово оголосив:

детальніше

Ще хвилину тому вони були єдиним цілим. А тепер лежали по обидва краї величезного ліжка, і, відвернувшись одне від одного, думали про своє. Артур – про те, як добре влаштувався у житті. Аня – про те, як їй усе остогидло.

Почувши за спиною рівномірне сопіння, жінка тихо встала і пішла у ванну. Навіть світла не вмикала, щоби не так боляче було повертатися в реальність.

„Хто я така? – міркувала подумки. – Простенька вчителька без звань і регалій. А ВІН! Світоч науки, професор, поважна людина!”

Коли їхній роман був лише в стадії зародка, Ані здавалося, ніби щасливішої за неї у всьому Всесвіті нема. Те, про що вона марила в юності: лицаря, квіти, нічні серенади – на тридцятому році життя стало реальністю. Тепер у неї був шанувальник. Із акуратним трикутником борідки, одягнутий у білий капелюх, він і справді – наче з епохи мушкетерів. Квіти й цукерки були невід’ємним атрибутом кожного їхнього побачення. Ну, а серенади він виспівував після того, як утомлений плотськими насолодами, засинав у своїй трикімнатній квартирі. Точніше не своїй, а жінчиній: тесть зробив молодятам такий подарунок, але всі права на житло переписав дочці.

детальніше

Оля вийшла на вулицю після тяжкого робочого дня. На повні груди вдихнула морозного повітря. Кажуть, так не можна, але їй байдуже. Просто все так набридло, що, здавалося, терпець от-от увірветься: постійні сварки за зарплату, набридливі плітки колег, невгамовний шеф, який сам не знає, чого хоче, але постійно придирається, проходу не дає. Вона терпить. Терпить, бо знає, що роботу зараз знайти не так-то й просто. Хоча, мабуть, триватиме це недовго. Вона ж людина, у неї є характер, принципи. Зрештою, вона жінка!

Вулиця зустріла її опалим листям і холодним вітром. Вона куталася в благеньке осіннє пальто і ще мамин в’язаний шарф. Було зимно, але почувала себе вільною, адже належала сама собі. Додому не поспішала, та й домівки як такої не мала. Звичайна винайнята квартира, без будь-якого ремонту. Проте вибирати не доводилося, адже й це помешкання «з’їдає» більшу частину її бюджету… Житло (точніше кімнатка, де вона ночує) постійно гнітить Олю, та й набридло у 28 років перебиватися від зарплати до зарплати. Хтось скаже, що кожен сам кує своє щастя, але не в усіх усе складається, як у казці. Принца Оля принципово не шукала, знала-бо, що вони давно перевелися, а пов’язати життя з будь-ким, тобто тягнути на собі спиногриза, не поспішала. Недаремно таки говорять: «Замуж – не напасть, лишь бы замужем не пропасть».

Вона з головою поринула у думки, навіть незчулася, як опинилася в незнайомій для неї частині міста (незважаючи на те, що прожила тут десять років!). Навколо – прекрасний і, складалося враження, забутий Богом і людьми, сквер. Земля вкрита різнобарвним килимом, подекуди – купки опалого листя. Вона ніколи не любила осінню погоду, але завжди обожнювала її кольорову гаму. Згадала, як у дитинстві бродила парком і розкидала, так, по-злодійськи, щоб ніхто не бачив, купи листя, які дбайливо змітали двірники. Знала, що не поважає їхню працю, але бажання побешкетувати завжди брало гору. Чомусь так захотілося стрибнути в ту кучугуру! Вона не стрималася – і пірнула…

детальніше

Нещодавно в Луцьку в льодовому комплексі «Снігова королева» відбувся міжнародний аматорський хокейний турнір «Ліга-спорт-2009». Участь у змаганнях взяли чотири команди: ХК «Луцьк», «Експрес» (Львів), «Фаворит» (Рівне) та КЛХ «Пінськ» (Республіка Білорусь).

Кольори Волині захищали Сергій Тітов, Олександр Бондар, Павло Мажар, Василь Трофимчук, Олександр Косинюк, Віктор Ніколайчук, Едуард Попов, Штефан Гізеке, Андрій Вершецький, Сергій Русинов, Вадим Бесараб, Сергій Кристін, Олександр Руденко, Олександр Подзідзей, Віктор Трофимчук, Дмитро Тітов, Юрій Савчук, Ілля Бесараб, які займаються під пильним наглядом тренерів Андрія Аляєва та Сергія Бєлих.

детальніше