Дозвілля

У польському містечку Крилув, що над річкою Буг, відбувся ІІІ історичний пікнік «Циганський Крилув».

Учасники дійства зійшлися у товариському благодійному футбольному матчі, кошти від якого підуть на добру справу – ліквідацію наслідків підтоплень у гміні Вількув. На поле вийшли команди прикордонників із Крилува та працівників мас-медіа із Люблінщини. Суперники були доволі сильними: кожна з команд забила по шість м’ячів. Тож доля перемоги визначалася у додатковий час та за допомогою пенальті. Однак сили прикордонників і журналістів виявилися рівними, тому судді оголосили нічию.

Продовженням пікніка, в якому взяли участь 5 тис. осіб, стали виступи артистів, котрих зібрали на імпрезу фахівці осередку культури м. Мірче. Шквал оплесків зірвали місцеві «Арабески» та «Шиховянки» з Шиховіц, котрі вразили присутніх справжнім циганським колоритом. За річкою, що протікає на межі Іваничівщини, звучала й українська пісня у виконанні луцького «Аванте». Родзинкою свята став виступ знаного в усьому світі ромського артиста дона Василя та його колективу «Циганські зірки».

Подбали і про дітей: члени Товариства активних аніматорів культури з Грубешова підготували творчі завдання. Дітвора спробувала себе в ролі юних художників. Автори найкращих робіт отримали подарунки.

детальніше

18 липня у Влодаві завершився черговий фестиваль народної творчості „Міжнародне літо з фольклором”. У гості до польського озерного краю, який межує з українським заповідним Шацьким районом, приїхали танцюристи й музики зі всієї планети. Про що говорити, коли на сцені виступило понад 350 митців народної творчості?!

Розпочалося дійство з урочистого руху колони учасників та гостей фестивалю вулицями Влодави до місцевого амфітеатру. А на сцені площі Ринок відбулися короткі презентаційні виступи майстрів мистецтв під назвою „Музика світу” та презентація кулінарних виробів „Смаки Полісся”. Згодом – молитви у православній церкві та католицькому костьолі...

Декі країни вже традиційно делегували своїх посланців до Влодави, а Кенія та Чехія – уперше. І в цьому сенсі варто відзначити, що на XX фестивалі виступили такі гурти, як „Handrlak” (Чехія), „Ma’an tpoup” (Йорданія), „Pith of Africa” (Кенія), „Elenco folklorico municipal de San Lorenco” (Парагвай), „Danilovgrad” (Чорногорія), „Aegeanfolk” (Туреччина), „Apple chill cloggers” (США), „Polesie” (Польща) і “Перлина” з українських Лубен.

детальніше

Цьогоріч найбільше озеро – перлина Волині – на своїх берегах приймало 15-й фестиваль української естрадної пісні «На хвилях Світязя», який вдруге проходить під грифом «студентський». Програма заходу, як завше, була надзвичайно цікавою. Не обійшлося, звичайно, без вокальних змагань, майстер-класів, семінарів, фольклорних дійств. А завершилося пісенне свято традиційним гала-концертом учасників фесту та естрадних виконавців.

Отож, біля головного корпусу Волинського національного університету імені Лесі Українки зібралося чимало люду. Усі з нетерпінням чекали виступів ще юних і уже досвідчених співаків. привітали артистів і представники влади, серед яких – голова облради Анатолій Грицюк, заступник голови облдержадміністрації Олександр Курилюк, Луцький міський голова Богдан Шиба.

На фото: Інга Кисельова.

Прийшли й організатори дійства: голова оргкомітету, ректор ВНУ Ігор Коцан, директор фестивалю народний артист України Василь Чепелюк, голова художньої ради, головний режисер заслужений діяч мистецтв України Віталій Іваницький, художній керівник заслужений діяч мистецтв України Андрій Гордійчук.

детальніше

5 тисяч 200 випускників у 2010 році отримають дипломи Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Понад 700 молодих людей вилетять із альма-матер зі ступенем магістра. Студентам-заочникам омріяні документи про вищу освіту вручатимуть декани, а от для тих, хто обрав денну форму навчання, адміністрація вузу влаштувала справжнє свято – урочисті збори.

Цьогоріч у ВНУ започаткували нову традицію – вітати магістрів із завершенням навчання та отриманням дипломів на імпровізованому майданчику – площі поблизу входу в парк. Ідея себе повністю виправдала, бо кращого місця для такої урочистої події не знайдеш.

Вбрані у магістерські мантії та капелюшки випускники вишикувалися на східцях. Кожен усміхався, бо ж за мить матиме те, до чого йшов п’ять років. Тішилися й викладачі, адже саме вони доклали максимум зусиль, аби випускники шкіл стали висококваліфікованими фахівцями.

Відкрили урочисті збори Гімном України. Далі слово взяв ректор Ігор Коцан.

– Високоповажні гості, шановні батьки та випускники, – звернувся до присутніх Ігор Ярославович. – Сьогодні ми зібралися, аби вручити дипломи найвищої якості – дипломи магістра. У цьому році такі документи отримають 359 студентів денної форми навчання. Із них 124 – «червоні». Тож тут зібралися кращі студенти всіх спеціальностей. Сподіваюся, що роки, проведені в стінах навчального закладу, будуть одними з кращих. Упродовж життя людина не часто має можливість реалізувати право вибору. Так складається, що кожен обирає на свій розсуд віросповідання, професію та пару. Сподіваюся, що, вступивши до Волинського національного університету імені Лесі Українки, ви вчинили правильно.

Ступінь магістра нині можна здобути на 35-ти напрямках навчання у ВНУ. Тож на урочисті збори зібралися студенти практично з усіх факультетів. А ще – представники влади, котрі не лише вітали молодь, а й давали настанови.

детальніше

На території Свято-Михайлівського храму, що розташований у Луцьку на Вишкові, сталося справжнє диво. На зрізі старого ясена, який ріс поблизу церкви багато років, люди виявили зображення дзвона в русі. Коли ж за вказівкою священика розпиляли стовбур ще в одному місці, то побачили не традиційні ідеально круглі вікові кільця, а голуба в польоті.

Сталося це минулої осені. Прихожани, як і годиться напередодні зими, наводили лад поблизу місцевого храму. Особливо багато мороки було зі старими деревами, що рядком простяглися вздовж церковного паркану. Сухі гілки та листя падали на дах культової споруди, відтак подекуди шифер прогнив і проломився. Та й коріння височенного ясена розрослося настільки, що діставало до фундаменту церкви та сусіднього житлового будинку. Тож і вирішили дерево зрізати. Яким же було здивування людей, коли вони виявили дивину. Що ж воно таке: витівки природи чи знамення? Люд певен, що то – ніщо інше, як чудо. Мовляв, від зображення йде тепло, якщо потримати над ним руку. Однак настоятель Свято-Михайлівського храму протоієрей Степан Гайгель до подібних заяв ставиться досить обережно.

– Всі хочуть отримати відповідь: знак Божий то чи випадковість, – розмірковує отець Степан. – Така вже природа людей. Хоча подібне трапляється і не раз. За вісім місяців до нашої знахідки у Закарпатті зрізали дерево і побачили зображення хреста. Але до таких явищ слід ставитися обережно, бо найлегше – назвати дивом. Однак так само просто зробити закид, що то – підтасування фактів. Хоча я не відкидаю першого варіанта, але те, що сталося на території церкви – не випадковість.

детальніше

Саме так охарактеризував Кирило Пашук із с. Доманове Ратнівського р-ну «Волинську газету», коли ми приїхали вручити переможцю передплатної лотереї подарунок.

Як тільки зайшли на подвір’я, одразу зрозуміли, що тут нас чекали чи не найбільше. Господиня, котра поралася біля квітів, покинула свою роботу і запросила до хати. Особливо втішений нашим візитом був глава сімейства, котрий, власне, і став переможцем передплатної лотереї, що проводилася в редакції «Волинської газети», й отримав набір постільної білизни.

– Я вже й не думав, шо приїдете, але крепко ждав, – розповідає Кирило Аврамович. – Ото все газету візьму читати і згадую… А як зрадів, коли побачив, шо виграв приз! Вам не переказати. Хоча виписував газету не ради подарунків, просто нравиться вона мені дуже.

Чоловіка у селі як Кирила Пашука знає не кожен, адже місцевий люд свято береже традицію вуличних прізвиськ. Тож, коли почали допитуватися, де живе наш герой, не відразу показали. Але до гурту підійшла жіночка і сказала: «Так то ж до Кацапа приїхали!».

Кацапом Кирило Абрамович став ще в дитинстві. Хоча народився у Домановому в 1934 році, та вже в 1941-му, перед війною, велику сім’ю (батька, матір, троє дочок і сім синів), вивезли в Сибір як куркулів: – Батько мав худобу, добре хазяїнував, – вводить у курс справи Кирило Пашук. – А як було прокормити таку сім’ю? Робили, то й жили тоді непогано, а з тавром «куркулі» повезли нас на край світу.

Так доля закинула родину у Красноярськ, але пробули вони там недовго: вирішили повертатися на батьківщину.

– Ми стали збиратися додому, як война началася, – поринає у спогади чоловік. – Добралися до Тамбова, дальше нас не пустили, бо вже під Москвою німець був. Прожили там чотири роки, а потім приїхали на родіну. Я ще ж малим був, то все не міг по-українськи говорити. Так і прозвали мене Кацапом, але нічо, потім привик.

детальніше

Вісімнадцятирічний Артем Шошин із Луцька завжди знав, що колись танцюватиме на професійному рівні. Та навряд чи сподівався, що через це на його голову звалиться надмірна увага. Хлопець дуже скромно і ніяково розповідає про те, як вони із друзями просто пішли на кастинг шоу „Танцюють всі”, як він, імпровізуючи, затанцював, як сказали, що згодом подзвонять, після чого втратив будь-яку надію. Яким же було здивування Артема, коли йому таки зателефонували і повідомили, що він пройшов відбірковий тур в обласному центрі, потім у Києві, де й отримав такий бажаний квиток у Ялту!

– Я один із наймолодших учасників телепрограми, тому не особливо на щось надіявся. Але пройшов відразу, без уроку хореографії! Як радів, що відчував, вже й сам не зовсім пам’ятаю. Знаєте, – ділиться враженнями хлопець, – судді сприймали нас не дуже привітно: багатьох принижували, навіть обзивали. Одному моєму другові, який усе життя займається танцями, взагалі порадили взятися за щось інше. Мені пощастило. Сергій Литвинов похвалив, сказав, що можу завести зал і публіка мене любить. Правда, за його словами, помилок робив багато, але яких саме, не назвав. Найбільше я сподобався Франсиско Гомесу. Він дуже прискіпливо ставився до конкурсантів, а до мене навпаки – навіть назвав маленьким живчиком, який може легко полонити глядача. Якби не він, то я міг би далі й не пройти. Я – бальник. Нас взагалі оцінює Влад Яма, бо теж бальник. Тому якщо цей хореограф сказав, що танцівник йому не подобається, то ніхто й не сперечається. Для учасника це – абсолютна відмова. Влада, на жаль, мій танець не вразив. Він промовчав, але й так було зрозуміло. Після виступу вони з Гомесом довго сперечалися і врешті Франсиско вручив мені квиток у Ялту.

детальніше

Настя розлучилася з чоловіком за власним бажанням. Чому? Причина – банальна. Просто випадково дізналася, що Руслан її зраджує. Подруга казала: «Не бери до серця, більшість чоловіків скаче в гречку, але не кожна про це дізнається. Так вони знімають стрес. Та й діти у вас. Ну влаштуй йому скандал, якщо тобі від цього стане легше. Повір, не піде він до іншої».

Може, й пробачила б Настя своєму благовірному, якби той хоч якось пояснив зраду, присягнувся, що більше такого не трапиться. А ще – впав би на коліна, слізно вибачаючись, на кшталт: «лихий попутав», «кохаю лише тебе одну». Вона б, напевно, про людське око ще трохи посердилася, а Руслан мав би їй догоджати, щоби спокутувати гріх. Але усе пішло за іншим сценарієм. Чоловік визнав зраду, проте не було ні вибачень, ні обіцянок, ні клятв, ні, тим паче, ридань. І коли Настя спересердя вигукнула «Забирайся геть», він спокійно зібрав речі, попрощався з дітьми і пішов. Правда, як пізніше дізналася, не до коханки, а до родичів. Із сином і донькою Руслан бачився таємно, бо Настя категорично заборонила (така була на нього лиха), але потім зрозуміла, що дарма, бо діти тут не винні.

детальніше

– Ти навіщо це зробив? Я ж тобі вірила! Як ти міг? – кричала у слухавку Ілона, надзвичайно схвильована новиною про те, що її коханий Андрій вчора довго щебетав зі своєю колишньою подругою.

– Сонечко, ми просто привіталися й обмінялися загальними фразами. Я люблю тільки тебе, – виправдовувався хлопець.

– Пішов ти… – дівчина з усієї сили жбурнула слухавку у стіну так, що вона розлетілася на шматки.

Ілона, яка ніколи не вміла стримувати емоцій, вже не зважала на аргументи. Вона страждала. Адже той, кому довіряла найбільше, зрадив, обманув. Бо ж не могла Наталка, її найкраща подруга, таке вигадати. Але, разом із тим, відчувала, що коханий вибачиться – і вони помиряться. Знала: після такої розмови Андрій точно покине все і приїде до неї. В голові раптом промайнула „геніальна” думка: „Зроблю так, щоб він ніколи більше не посмів мене образити: налякаю його”. Дівчина підійшла до шафи, відчинила дверцята і дістала аптечку. Вийняла з неї усі пігулки, швидко розривала упаковки, поки нарешті не назбиралася ціла жменя.

детальніше

Вони були знайомі 15 років… І нічого ніколи не було в їхньому житті спільного, окрім, мабуть, друзів. Та й самі вони були друзями. Найкращими. Протягом усіх цих 15 років! Вона довіряла йому, як нікому іншому, розповідала про все: про життя, емоції, переживання. А він завжди підтримував. Та й розуміли одне одного без слів. Варто було лише подивитися в очі – і вже знали, хто з них про що думає.

Все змінювалося в їхньому житті. В нього – жінки. У неї – чоловіки, міста. І лише він, скільки себе пам’ятала, завжди був поруч. Такий надійний, найкращий, незамінний. Вона дуже його любила… Любила в ньому друга. І він любив у ній товариша.

детальніше