Дозвілля

«Що тобі ще треба для щастя? – питали подруги Катю. – Ти гарна і розумна, маєш вірних друзів. Перед тобою – стільки перспектив!»

Дівчина ж думала: «Мені потрібно лише одне: бути до кінця свого віку з тим, хто любитиме понад усе на світі, переживатиме разом зі мною радість і горе, підтримуватиме й не залишить у скрутну хвилину. Недаремно кажуть: друга половинка. Тобто разом ми – одне ціле, а не дві окремих людини”. Так думала Катя, залишаючись на самоті.

Звісно, вона зустрічалася з багатьма хлопцями. Правда, недовго, адже не відчувала до жодного з них справжнього почуття, про яке мріяла. Нарешті доля зглянулася над нею (запевняла себе дівчина). Катя познайомилася з тим, як їй здалося, на кого так довго чекала. Дмитро був, на перший погляд, вершиною дівочих марень і сподівань: високий, стрункий, із виразними блакитними очима, до того ж, спортсмен. Хіба ж тут встоїш?! Вони почали зустрічатися. Ці дні для Каті стали найщасливішими. Юнак переконував її, що любить, не може без неї, думає про дівчину кожну хвилину. Від того аж голова йшла обертом, готова була бігти за ним хоч на край світу. Та слова Дмитра, як виявилося, нічого не варті: невдовзі хлопець знайшов іншу, а з Катею розірвав усі стосунки, не відповідав на її дзвінки. Дівчина довго не могла з цим змиритися, страждала, адже покохала, на її думку, по-справжньому і на все життя. Та й Дмитро здавався Каті щирим, а насправді виявився звичайнісіньким донжуаном. Вирішила більше нікому не довіряти своє серце, ні з ким не зав’язувати серйозних стосунків. Навіщо? Аби знову так страждати?!

Та доля підготувала сюрприз. На одній із вечірок познайомилася з Сашком. Він був повною протилежністю Дмитра: спокійний, небалакучий, кремезний, але невисокого зросту. Проте щиро покохав Катю, ходив за нею тінню, носив квіти, запрошував на побачення. А вона?! Не почувалася щасливою… Для дівчини це стало лише захопленням, аби розвіяти сум. Розуміла, що зробить боляче Сашку, розіб’є йому серце, коли відмовить, адже пережила щось подібне. Вони спілкувалися, але рідко. Так шкода хлопця! Шукала виходу, не хотіла давати марних сподівань. А він обіцяв чекати…

Одного разу випадково зустріла Дмитра – і не стрималася, відкрила душу, розповіла про свої почуття. Вислухавши з усмішкою, повідомив, що згоден відновити стосунки, але при одній умові: хоча Катя йому подобається, зустрічатиметься ще й з іншою. Чи згодна на таке?

Перед дівчиною постала дилема: кохати, але без взаємності, або залишитися з Олександром, відчувати його любов і турботу, проте не кохати самій… Що ж обрати? Де рішення? Розуміла, жоден варіант їй не підходить: усе одно не буде щасливою. Хоча краще стати королевою для Сашка, ніж почуватися приниженою в обіймах коханого…

Гордо відкинувши пропозицію (більше схожу на відверте глузування), попрощалася з Дмитром. Вона не буде його мішенню для насмішок.

«Я сильна, я зможу перебороти своє серце… А Сашко мене дочекається…»

Орися ДМИТРУК.