Дозвілля

Ми з Тарасом майже рік живемо в громадянському шлюбі. Спочатку рідні були проти: мовляв, треба офіційно оформити відносини. Але згодом звикли. Я б і не проти вийти заміж, а от Тарас чомусь зволікає.

Якось вранці нагадала коханому, що після роботи мені потрібно заїхати до сестри.

– Для чого? – здивувався він.

– Ну ти й забудькуватий, – дорікнула. – В Оксанки ж завтра день народження, просила допомогти готувати.

– Точно, вилетіло з голови, – кивнув Тарас. – До речі, в мене теж не вийде вчасно звільнитися, назбиралося дуже багато справ. Давай я довше попрацюю, заберу тебе – і ми разом поїдемо додому. – Добре, – погодилася я.

Десь біля 22-ї години, коли ми із сестрою закінчили жарити котлети і рибу, прийшов Тарас.

– З усім справилися? – запитав.

– Вона уже вільна, – сказала Оксана, – але тебе я голодним не відпущу. Бігом на кухню!

Коханий не відмовився. Поки він апетитно «наминав» курячі стегенця, я вирішила викликати таксі.

– Ксюш, а куди трубка поділася? – запитала у сестри.

– Навіть не знаю, – гукнула вона з кухні. – Може, Андрій розмовляє?

Справді, чоловік Оксанки розлігся на дивані і весело щось розказував по телефону. Я взяла свій мобільний. «На вашому рахунку недостатньо грошей для здійснення дзвінка…»

– Тарасе, а де твій телефон? У мене гроші закінчилися.

– Подивись у куртці, – з повним ротом відповів коханий.

Коли я засунула руку в кишеню, відразу намацала якусь коробочку. Діставши її, мало не закричала від радості. Судячи з її вигляду, там мала бути обручка! Мені аж кортіло заглянути всередину… Коли побачила каблучку, очам своїм не повірила. Про всяк випадок поморгала, але нічого не змінилося…

– Гірше просто бути не може, – прошепотіла, намагаючись стримати сльози.

Обручка із срібла? Це ж несмак! Невже Тарас не розуміє? Та й усі мої прикраси – золоті…

– Ірка, мобільний у зовнішній кишені! – спохватився Тарас.

«Раніше треба попереджати», – подумала. «Загалом, добре, що я натрапила на такий «сюрприз». Принаймні тепер точно знаю, чого чекати…»

– Ти чула? В зовнішній! – виглянула в коридор сестра.

Я швиденько захлопнула синеньку коробочку і засунула її назад, але Оксана все-таки помітила. Я жестами показала їй: мовчи, вона кивнула і підморгнула мені.

– Чого це ви тут притихли? – виглянув з-за її спини Тарас.

– Таксі викликаємо…

Коли ми приїхали додому, я дочекалася, поки по телевізору розпочнуться новини спорту і, прихопивши телефон, побрела на кухню, аби подзвонити сестрі. Дуже хотілося хоча б комусь вилити душу…

– Ірцю, чого ти така сумна? – відразу запитала Ксюха.

– А чому радіти? Тарас хоче зробити мені пропозицію руки і серця, уже й обручку придбав…

– То для тебе це причина поганого настрою?

– Просто обручка… Ну, не зовсім мені подобається…

– Що? – зірвалася на крик завжди врівноважена сестра. – А тобі не здається, що ти розкатала губу.

І тут до мене почало доходити: Оксанка допомагала вибирати каблучку…

– Ти знаєш, – випалила я, – мабуть, просто погано її роздивилася…

– Сподіваюся, – це було останнє, що я почула в слухавці.

Мені стало соромно. За себе. За свої примхи. Хотілося битися головою в стіну.

– Ти ще довго? – гукнув із кімнати Тарас. – Я тебе чекаю.

– Що ти хочеш? – на автоматі запитала і подумала: зараз доведеться казати заповітне «так».

Я завмерла ще на порозі. Тарас готувався до такої важливої процедури: на столику стояли келихи з шампанським, дорогі цукерки і маленька коробочка… Коханий тримав квіти.

– Іруся, – Тарас закашлявся. «Боже, у нього навіть в горлі пересохло». Я мимовільно захіхікала.

– Не смійся, – образився він.

– Я не сміюся. Вибач. То ти будеш нарешті робити мені пропозицію?

– Звідки ти знаєш?

– А як мені це все розуміти, – я оглянула кімнату і все, що в ній було.

– А… Звичайно… – коханий вдарив себе по лобі. – Просто я хвилююся… Ірцю, ти вийдеш за мене…

Я стояла, немов кам’яна стіна. А потім повільно, але поважно відповіла:

– Так…

Тарас нарешті видихнув. Йому аж повітря не вистачало! Посміхнувся і протягнув мені коробочку.

«Де ж моя обручка? Що це за коробка? Моя була синя, а ця червона…». Я відкрила… І тут мені бракнуло повітря. Я закашлялася… У мене просто не було слів… Тоненька золота обручка з маленьким діамантом… Розкіш!..

– Яка краса!.. – тільки й змогла ахнути.

– Тобі дійсно подобається? – про всяк випадок перепитав Тарас.

– Дуже!

– Я радий. До речі, Оксанка допомагала вибрати.

– Справді? – розгублено відповіла й намагалася зібрати всі каблучки до купи.

– Ага, – підтвердив Тарас. – Я ніби між іншим поцікавився, що подобається їй, тому купив ще одну каблучку. У неї ж завтра день народження – от і подаруємо…

І тут коханий дістав синю коробочку!

– Вона буде щаслива!

«Але ти навіть не уявляєш, яка щаслива я!!!»

Романа ІВАНЮК.