Дозвілля

– Ти навіщо це зробив? Я ж тобі вірила! Як ти міг? – кричала у слухавку Ілона, надзвичайно схвильована новиною про те, що її коханий Андрій вчора довго щебетав зі своєю колишньою подругою.

– Сонечко, ми просто привіталися й обмінялися загальними фразами. Я люблю тільки тебе, – виправдовувався хлопець.

– Пішов ти… – дівчина з усієї сили жбурнула слухавку у стіну так, що вона розлетілася на шматки.

Ілона, яка ніколи не вміла стримувати емоцій, вже не зважала на аргументи. Вона страждала. Адже той, кому довіряла найбільше, зрадив, обманув. Бо ж не могла Наталка, її найкраща подруга, таке вигадати. Але, разом із тим, відчувала, що коханий вибачиться – і вони помиряться. Знала: після такої розмови Андрій точно покине все і приїде до неї. В голові раптом промайнула „геніальна” думка: „Зроблю так, щоб він ніколи більше не посмів мене образити: налякаю його”. Дівчина підійшла до шафи, відчинила дверцята і дістала аптечку. Вийняла з неї усі пігулки, швидко розривала упаковки, поки нарешті не назбиралася ціла жменя.

„Ну я йому покажу, нехай знає. Побачимо, як сподобається така картина”, – крутилося у голові, коли ковтала одну за одною пігулки.

Потім Ілона вирішила перестрахуватися: хотіла сама викликати „швидку”, але телефон, на жаль, докупи зібрати не вдалося. „Нічого, – подумала, – нехай сам дзвонить”. Раптом відчула, що дуже хочеться спати, тому, дещо заспокоївшись, лягла відпочити. Чекала…

Андрій ще кілька разів спробував набрати номер коханої, та у слухавці чулося невблаганне: „Абонент не може прийняти ваш дзвінок…”, тому нічого не залишалося, як сідати в автомобіль і їхати до неї. Хлопець за два роки вже встиг вивчити запальний характер Ілони, добре знав, що вона швидко заспокоїться – і все буде, як раніше. Він навіть не дуже сердився, навпаки – любив її за це.

купив букет троянд, які Ілона обожнювала, і помчав у добре знайомому напрямку. Через півгодини уже стояв під дверима квартири і постукав. Потім іще раз, іще… Ніхто не відповідав. Уже хотів іти, та раптом на душі стало неспокійно. Андрій, сам не розуміючи навіщо, щосили гримав у двері. Та це не допомагало. Почувши грюкіт, сусіди по черзі виходили з домівок і запитували, що сталося. Андрія тут усі добре знали, тому, почувши про дивну поведінку дівчини, стали допомагати. Один із чоловіків виніс сокиру – і двері піддалися. Хлопець залетів у квартиру, окинув поглядом спальню коханої – і зрозумів, що інтуїція не підвела. Ілона спала…

…Згодом приїхала „швидка”, батьки дівчини. Хтось кричав, хтось просто плакав. А лікар, знесилено опустивши руки і забувши про розкидане медичне приладдя, мовчки вийшов із квартири…

Світлана ДУМСЬКА.