Рубрики: Життя - як є...
24-річні доводять дідуганів до сказу!
Якщо ти знаєш своє коріння і пам’ятаєш, звідки ти сам.
– Ірусю! Це ти? Цей голос пронизав серце Ірини тисячами голочок… Забутий біль раптом спалахнув із такою силою, що жінка ледь не знепритомніла, а з рук вилетіла сумка з продуктами. Яблука покотилися під ноги перехожих.
Я вчора тебе зустріла. Напевне, випросила у Неба цю зустріч. Видумала. Вигадала. Виплакала. А нащо?..
Оксана повільно йшла тихою алеєю кладовища. Вирішила провідати могили рідних. Давно вже тут була. Певно, позаростало бур’яном…
Оксана йшла з роботи, і їй здавалося, що вже все село пліткує про неї. Опускала очі, аби нікого не бачити. А вона ж, здається, як могла, ховала своє запізніле кохання.
Любить футбол і знається на медицині, керує відділенням і божественно готує... це все про неї – ведучу кулінарної рубрики Тамару Пахолюк.
Літо – пора несподіванок. Причому якщо одні з них можна вважати рукотворними, то інші дарує нам сама природа. Які з них кращі, має право визначати кожен. Проте світ у своєму яскравому та неповторному різнобарв’ї...
Я дивилася на Сашка і не могла ніяк повірити, що це він. Скільки ж минуло, коли ми востаннє бачились?.. Уже років п’ять, певно... Від колишнього красеня і фаворита дівчат залишилася лише тінь. Змарнілий, виснажений, наче...
Олексій Артамонов – мешкає у Луцькому геріатричному пансіонаті, але його «можливостям» може позаздрити найкрутіший бізнесмен і непосида. Адже Олексій Євгенович об’їхав півсвіту, особисто знає усіх українських...
«Якби ж я знала… Якби хто підказав…» – картала себе Сніжана. Ось уже три місяці вона на лікарняному ліжку. Відразу, як після операції прийшла до тями, хотіла собі вени порізати. Потім передумала: «Таблеток...
Так жінка спокутує гріхи своєї матері.
Подякуйте лікарям за те, що жива.
Катя виглядала геть змученою. Її карі мигдалевидні очі сумно дивилися повз мене, а зсутулені плечі видали пригнічений стан.
*Через 15 років мати просила пробачення у тієї, з якою колись навмисне розлучила сина…
Як вона, бідна, плакала! Стояла перед іконами, а худенькі плечі аж тряслися, покриті чорною хустиною.
Ми часто не віримо у диво, а воно непомітно прокрадається у наше життя і чекає слушного моменту появи. Саме так я називаю ту подію, яка нещодавно сталася у моєму житті.
Із дитячих літ ми з Анею були найкращими подругами. Бавилися разом, пішли в школу в один клас (наші мами дуже про це просили), сиділи разом, ходили додому, уроки робили разом.
Ми, жінки, всі красуні. І не пробуйте заперечити.
– Катю, Олеся пропала. Вже й не знаю, що робити. Ото як іще до Надійки у Луцьк поїхала, так і нема досі.
ТОП Новини
Вірш дня Увага! «За чисте довкілля» Добрі справи Юстиція працює Весняна толока Увага! Перекриття руху! Вибери Президента Зворотньої дороги немає... Глум над пам’яттю Героя Небесної Сотні Івана Тарасюка
- Опитування
- Результати
Фото
