Секс- бомба

Секс- бомба

Василь був ладен себе загризти. Стільки часу не бачити рідного сина! Але на Різдво, коли пішов до церкви, щось ніби перевернулося в душі. «На Щедруху неодмінно поїду!» – пообіцяв собі.
Тепер крізь снігові замети він під’їжджав туди, де билося найдорожче у світі сердечко. І туди, де жила найненависніша у світі жінка. За вікном авто пролітали придорожні дерева. А в пам’яті – невеселі спогади про свою колишню…

…Тоді, десять літ тому, Валентина здавалася йому богинею краси. І він, другокурсник, аж стискав кулаки до старших від себе студентів, які звали Валю «наша секс-бомба». 
Набагато пізніше Василь дізнався, що до Вальки в гуртожитську кімнату заходили не тільки старшокурсники. Частенько гостювали в дівчини синки мажорів, викладачі, дільничний міліціонер. Та це він дізнався потім. А спочатку не тямив себе від щастя, коли одну з вечірок завершив у теплих Вальчиних обіймах, а потім ледь не щотижня й аж до п’ятого курсу крутився з нею у вирі кохання…
…«Село Сороміцьке. 5 км» – побачив дорожній вказівник і аж сплюнув. Бо саме там жила вона, найненависніша у світі жінка. За вікном уже не пролітали дерева: авто ледь рухалося нерозчищеною сільською дорогою. А в пам’яті – знову невеселі спогади. 
«Ой, пацан, залетиш ти», – сміялися хлопці, коли Василь голий-голісінький прибіг серед ночі від Вальки. Дівчата не витримали тоді безсоромних любощів, виставили хлопця за двері, а Вальці сказали: «Або ти спиш, або за ним вилетиш!».

На жаль, хлопці були праві.
Коли Василь привів Валентину знайомити з батьками, тато тільки хмикнув, а мама покликала сина на кухню і строго промовила: «Щоб я її більше з тобою не бачила». – «Але ж, мамо…» – «Та в неї на лобі написано: по-ві-я! Тому нічого, крім ліжка, в тебе з нею не повинно лишитися». Та було вже пізно. Робити аборт на шостому місяці вагітності лікарі не ризикували. Нашвидкуруч справили весілля, і молодята оселилися в квартирі, котру Василеві подарували батьки.
Колись спокійного  хлопця відтоді ніби підмінили. Щоразу, коли він з’являвся десь із Валентиною, неодмінно ловив глумливий погляд котрогось із чоловіків. Бувало, цілі компанії реготали у спину: «Яку секс-бомбу відхопив». Од такої ганьби Василь зненавидів Вальку, лупцював її за найменшу провину. А як вона родила, життя молодят стало просто нестерпним. Валька впала у депресію. Махнула рукою, коли медики виявили в неї мастопатію. А через трохи з діагнозом «рак грудей» опинилася на операційному столі.
Валя ще лежала в лікарні, а Василь уже знав: він більше не прийме до себе ні цю жінку, ні її дитину.
…Стільки часу відтоді минуло. «Цікаво, який він зараз, мій син? Чи не відвернеться, як колись я відвернувся від нього?» – думав Василь. Зупинившись на перехресті, побачив трьох чоловіків, що прямували до сільського генделика. «Хлопці! – гукнув. – А як мені проїхати до Валентини Баламут?» – «Баламут? А хто ж то? – перепитали. – О! Та це, певно, Валька, Секс-бомба?». Василя аж різонуло. Та вигляду не подав. Тільки кивнув головою. Червоний від сорому, він поїхав у той бік, куди показали незнайомці. Якоїсь миті хотілося втекти із цього Сороміцького, де, здавалося, з усіх вікон люди дивляться і сміються вслід. Та бажання побачити сина змушувало їхати вперед.
Ось і хата тої самої Секс-бомби. Напіврозвалена. З побитим і як-небудь затуленим вікном. Через усе подвір’я натягнутий шнурок. На ньому теліпається лахміття... «Є хто вдома?» – відчинивши двері, гукнув Василь із порога. Хвилина тиші – і з кухні почулись якісь звуки. Чоловік зайшов досередини. На підлозі, у купі старих кожухів заворушилася баба. «А Валя вдома?» – запитав ще раз. Баба спершу сіла. Потім, кректячи, підвелася. Якусь мить придивлялася до гостя.  А потім засміялася щербатим ротом: «О, миленький! Здоров був!» – «То вдома Валя?» – перепитав сердито і хотів був уже розвертатися. Та за мить його ніби обухом хто гепнув: це ж ВОНА! Оця страшна смердюча п’яна баба.

Від побаченого у Василя аж мову відняло. За трохи він оговтався. Сів на обдерту лавку. Слухав і щось навіть трохи чув із того, що говорила йому Валя. Та зрештою не витримав: «Я хочу побачити сина». І в ту мить – це ж треба! – до хати забіг хлопчик. Щасливий! Рум’янощокий! Він ніби зіскочив із Василевого дитячого фото. «Що, твоя копіюня? – Валя глянула на Василя і гірко засміялася. – Бач, як я тебе любила?.. А ти нас викинув. Як собак! Як непотріб!». Хлопченя зі жменькою зерна зупинилося посеред хати: засоромилося незнайомця. «Ну, що стоїш? Посівай. Дядько щедрий. Може, гривника дасть. Перший раз за сім років». Дитя не второпало, що й до чого. Але стало обсівати незнайомця: «Сійся-родися, жито-пшениця…» Василь дивився на закутаного в хустку хлопчика і відчував, як на руки капають сльози. Дитя вже всі віршики розповіло, а чужий дядько все дивився на хлопчика й плакав. «Не бійся, синку, – промовила Валя. – Підійди. Це твій тато». «Ти ж казала: він в АТО», – глянув запитально.  «Ну, бач, уже вернувся, – знову гірко засміялася. – І першим ділом тебе прийшов провідати».
Дитя кинулося на груди незнайомцю. Притулилося, як ніби все життя його чекало… Ой як чекало…
Цілий вечір вони балакали. Малий Сашко не випускав Василя з обіймів. Так і заснув на руках. А Валя все розповідала... Як спершу померла мама. Як батько пішов у запій. Як йому відморозило ноги, і він теж помер від гангрени. Як до неї стали ходити сільські мужики, а вона їх приймала. За те, що дрова порубають, сіна привезуть чи поле зорють. Давали гроші – не відмовлялася. Бо ж і дитину треба одягнути.
Ще вчора од цих слів чоловік би багровів од сорому. Та зараз що більше Валя говорила, то більше Василь розумів, як жорстоко він учинив із нею і їхнім сином. 

…Наступного ранку чоловік повертався до міста. А малий Сашко цілу дорогу щебетав татусеві про рудого кота, якого він трохи боїться, про вчительку, яка тільки його називає «Сашуня», про сусідського хлопця, з яким вони лазили до гнізда.
«А знаєш, татусю, чому тебе так довго тримали на війні? – запитав несподівано. – Бо я був малим і не вмів писати». Василь подивився на малого – і той пояснив: «То я винуватий. Треба було раніше до Святого Миколая написати. А то, бач, я лише цієї зими вчителькою листа передав і в ньому попросив: не хочу ні планшета, ні комп’ютера, тільки щоб тато до мене вернувся!..»
Оксана БУБЕНЩИКОВА.




  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%