Його нема, а «Соколята» й пам’ять – вічні

Його нема, а «Соколята»  й пам’ять – вічні

Як ушануємо В’ячеслава Хурсенка в рік незустрітого 50-ліття?

Легенду української пісні В’ячеслава Хурсенка впізнаємо з перших нот його пісень, із перших слів. До болю всім знайомі «Зростають у гніздечку соколята», «Віра, Надія, Любов…» . А скільки ще їх є, котрі проймають, огортають і змушують подумати про мить та вічність… 
…Слави не стало 2009-го. Поїхав порибалити. Напад через цукровий діабет. Упав лицем у воду й захлинувся. У віці 42 він відійшов у Вічність. А цього року, 1 червня, співакові й композитору мало би виповнитися 50…
Заслужений працівник культури Іван Сидорук особливо близько переймається цим сумним ювілеєм. Адже сам – ковельчанин, а Хурсенко ріс у с. Вербка, що фактично злилося з Містом залізничників. 
– Я давно знав В’ячеслава. Але в його рідному селі (хоча Слава вважається лучанином) Хурсенка більше знають не як талановитого митця, а як… онука баби Шадурихи. Чимало жителів села можуть пригадати, яким хорошим рибалкою був Слава, як у юності гарно співав. Але спитай слова його хітів – мало хто процитує…
Тому Іван Сидорук, пам’ятаючи про 1 червня 1966-го (дату народження Хурсенка), вирішив: коли ж іще, як не на 50-ліття, зробити щось вагоме й пам’ятне для людини-легенди?...
– Я звернувся до Дубівської сільської ради (їй підпорядкована Вербка) й запропонував назву «вул. Партизанська» в селі замінити в рамках декомунізації, присвоївши їй ім’я композитора Хурсенка. Крім того, варто навпроти хати, в якій зростав Слава, зробити калиновий сквер пам’яті, а при в’їзді до села – встановити банер із портретом В’ячеслава та написом «Візьміть мої вітрила…»
До честі місцевої громади, виконком сільради зумисно зібрався нещодавно, аби обговорити це питання. Хоча від «вул. Партизанська» відмовитися вербівчани не захотіли, проте погодилися в пам’ять про славного земляка назвати його ім’ям іншу вулицю села.
– До першого червня ще, здавалося б, далеко, але вже зараз варто згуртувати всіх небайдужих до творчості Хурсенка, всіх, хто знав і любив цю Людину, – наголошує Іван Сидорук. – Хочеться не просто перерізати стрічку, а зорганізувати щось більше. Приміром, Слава дуже любив рибалити – я вже балакав із місцевим товариством рибалок про змагання на 1 червня. Хлопці сказали: «Запросто! Вздовж річки Турія на берегах поблизу Вербки можна розгорнути ціле дійство. Головне – чітко визначити час і дату». Так само є попередні домовленості з аматорськими колективами, які виконають твори Хурсенка. Ось у газеті напишете – може, ще хто відгукнеться, запропонує, підтримає. Бо ж справді: якщо не ми, то хто?...

Оксана БУБЕНЩИКОВА. 

Дослівно
«Та крутиться земля,
Щаслива мить втікає,
Її не здоженеш,
Коли життя немає…
Поклич мене, любов,
У подорож кохання, 
Я так давно живу 
На острові чекання».

В’ячеслав ХУРСЕНКО, з пісні «На острові чекання».

Справа №1828

У біографії В’ячеслава Хурсенка була ще одна трагічна сторінка. В його родині хоча й мало говорили, але завжди пам’ятали про  Миколу Андросюка – комбрига РККА, розстріляного в 1937 р. як «ворога народу»…
Автор цих рядків, працюючи на зорі української незалежності в архівах спецслужб, знайшов матеріали справи №1828, надрукував статтю, а згодом у редакцію зателефонувала Галина Муха – рідна тітка В’ячеслава Хурсенка. Вона й розповіла про родинний зв’язок із комбригом…
Микола Андросюк народився на Ковельщині в бідній селянській родині. 1916-го – мобілізований у царську армію. Воював. У громадянську – перейшов на бік червоних, і станом на липень 1937-го був у званні комбрига та командував дивізією в Білоруському особливому військовому окрузі. Оскільки в нього були родичі на окупованій поляками Волині, то для НКВД не стало проблемою назвати його «шпигуном білополяків» та пришити до справи маршала Міхаіла Тухачевського та командарма Ієроніма Уборєвіча…
О 17 год. 30 хв. 30 жовтня 1937 р. у Москві Воєнна колегія Верховного Суду СССР відкрила «процес». У протоколі засідання записано: «Підсудний відповів, що винним себе не визнає. На попередньому слідстві він дав свідчення і написав заяву про свою причетність до контрреволюційної військової фашистської організації, але це неправда». 
Через 15 хв. «судді» оголосили вирок: розстріл із конфіскацією всього майна та позбавленням звання «комбриг».
Кулі енкаведистів обірвали життя Миколи Івановича 31 жовтня 1937 р. у Мінську. Його місце поховання невідоме… А вдова та двоє дітей із тавром родичів «ворога народу» мешкали в Ленінграді. Лише 20 жовтня 1956 р. Миколу Андросюка було реабілітовано «за відсутністю складу злочину»…
Володимир ДАНИЛЮК. 


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%