Платимо чи розплачуємося?

Платимо чи розплачуємося?

Користь сплати комунальних платежів не з допомогою електронних систем, а безпосередньо в банківських установах чи поштових відділеннях – очевидна. І не тому, що тут треба викласти менше грошей. У довжелезних чергах, де люди від нудьги та самотності починають уголос згадувати радянське минуле, почуєш і побачиш багато повчального…
Якщо хтось думає, що волиняни забулися про «живі черги», то він глибоко помиляється. Пригадайте, приміром, як під касами «Ощадбанку» свого часу стояли натовпи громадян в очікуванні своєї черги отримати тисячу. Спочатку «Юлькіну». Потім – «Вітіну»… Чого там тільки не було! І звечора місце займали, і на руках номери писали. І по кілька разів ставали, щоб потім за кілька гривень продати шанс швидше підступитися до заповітного віконця тому, хто поспішає…
Зараз інші часи. Тепер тисяч не видають. Нині їх забирають. У все тих же віконечках. Тільки під час сплати за газ, електрику, воду чи опалення. Але як і тоді, так і зараз, у «критичні дні» без черг – не обійтися. І скільки б касирів не працювало, до кожного – по кілька десятків громадян. Чи не кожен із них норовить позбутися грошей якнайскоріше, а тому займає чергу в кількох місцях. І де вона просувається швидше, туди й перебігає. 
Та рухаються ці «живі хвости» скрізь повільно. От знічев’я народ і починає спілкуватися поміж собою. Одні ганьблять тих, хто намагається пролізти вперед («Ви тут не стояли і ми вас не бачили!»). Другі намагаються приструнити охочих бігати з черги в чергу («Куди воно спішить?!»). Треті намагаються говорити про погоду («Колись зима була не такою…»). А четверті зустрічають знайомих чи сусідів і поринають в обговорення побутових тем («Галя заміж вийшла?», «Купила духовку, а вона згоріла…»)…
Та чим ближче до каси, тим сильніше змінюється тематика розмов. І настрій у кожного. Особливо нічого не можуть втямити люди похилого віку, коли працівниці по кілька разів оголошують суму, котру необхідно сплатити. 
«Скільки-скільки? Тисяча вісімсот? Так у мене ж немає заборгованості!» – класичний приклад того, як споживач послуг реагує на нові тарифи.
«Не я їх встановлюю, моє діло – гроші брати!», – лунає стандартна відповідь. 
Багато хто, махнувши рукою, іде геть. Більша частина просить узяти гроші за щось одне – воду, телефон чи газ. Рідко хто платить сповна, бо це – до трьох тисяч гривень і більше.
Та найбільше подобається права рука касирші. На чотирьох із п’яти пальців – масивні каблучки. Із золота та з камінням. По всьому видно, що такі в чергах не стоять. І їхні начальники – також. А начальники начальників – і поготів! Бо це вони встановлюють тарифи, а ми – не платимо, ми – розплачуємося…
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%