Голова, який мріяв стати… кухарем

Голова, який мріяв стати… кухарем  «Бабця Ірина щоранку готувала нам із сестрою сніданок. Ми жодного разу не їли одне й те ж. І до чого ж смачно вона куховарила! А я все думав: хіба не зможу так? Невже не вийде так смачно яєчню посмажити?» – у спогадах Анатолія Анатолійовича стільки теплоти, що й жодного сумніву не виникає: кухня – то його захоплення. До речі, це такою «смачною» і невимушеною вдалася розмова із в. о старости сіл Хорохорин і Михайлівка Анатолієм Мельничуком.

Він народився 14 лютого. І цього року, коли всі закохані святкували, відзначив перші 50. Свято позаду, як і чимало прожитих років. Але скільки спогадів… 
«Із першого дня народження і до сьогодні живу тут (тобто в Хорохорині, – авт.). Закінчив нашу восьмирічну школу (це тоді вона була такою), живу у будинку батьків. На жаль, їх уже немає. З дитинства довелося важко працювати, бо тата не стало, коли мені було 10. Мама працювала на фермі, старший брат уже жив окремо. Але, мабуть, саме це допомогло мені у майбутньому, бо ж не цурався ніколи роботи», – міркує співрозмовник.
Анатолій Анатолійович, до речі, єдиний в. о старости на всенький Луцький район. Ну, той факт, що децентралізацією у «столичному» районі зачепило… тільки одну громаду – Смолигівську (точніше – то громада зачепилася за адмінреформу), до уваги брати не станемо. Єдиний – та й годі))) І от Анатолієві Мельничуку вже цього разу навіть не довелося йти на вибори – в. о старости його призначили.
«Коли я вперше балотувався на голову сільської ради, то було 11 претендентів, і я переміг із перевагою 17 голосів. А потім наступна каденція – вже з перевагою дві третіх», – пригадує. 
Звісно, перед тим була школа, навчання в тодішньому Луцькому технікумі радянської торгівлі за спеціальністю «Технологія приготування їжі». 
«Якщо чесно, то дуже подобається мені ця справа. Навіть після закінчення технікуму, коли ще служив в армії, узяв рекомендацію на продовження навчання у Київський торгово-економічний інститут. Але так склалося, що молодша сестра виходила заміж, тож мусив повернутися і лишитися з мамою», – каже.
Так, столичний торгово-економічний довелося поміняти на луцький педагогічний. Його й закінчив. Але на четвертому курсі вже пішов працювати у школу, перевівшись на індплан, бо ж довелося заробляти гроші.
«До речі, свого часу я таки працював поваром. Спочатку два роки – у Криму, у селищі Орджонікідзе, там був на практиці. Але не просто так – там отримував зарплату. І тоді ми, вісім студентів-практикантів, годували щодня тисячу людей у кафе! Уявляєте: сніданок, обід, вечеря... І жодного разу не зірвали обід», – не без гордості розповідає співрозмовник. 
Була ще у його професійній біографії робота у ресторані «Дорожній», а тоді ще десь півроку – у їдальні луцького електроапаратного заводу. Там також треба було нагодувати 3000 людей. Звичайно, тоді вже поварів було більше. 
«А я був у холодному цеху. То мої салати розходилися на ура», – каже «на закуску».
І так він тоді тих салатів «нарізався», що нині всілякими способами уникає такої роботи вже на домашній кухні.
12 років Анатолій Мельничук віддав вчительській справі – навчав школярів біології, два останніх із цих років уже був директором школи. Мабуть, зізнається, саме ця посада спонукала піти на вибори сільського голови. І тому кухня у його житті займала все меншу нішу. 
Але «Волинська газета» все ж вивідала в Анатолія Анатолійовича «фірмовий рецепт». Тож назвемо його так: «М’ясо по-хорохоринськи». 
«Зараз усі готують у рукаві. А моя бабця Ірина запікала м’ясо у тісті. Словом, усе просто: готуєте прісне тісто (з муки, води і солі) – й ним обгортаєте замариноване м’ясо (тут уже – хто як любить). І коли воно спечеться у тому тісті, розкриваєте: м’ясо не такого розкішного кольору, як із рукава, але смак і м’якість – незрівнянні, – каже староста з душею кухаря, а потім, подумавши, додає: – Та в кожному рецепті є один головний інгредієнт: любові, і побільше».
Ну, звісно, народжений у День Святого Валентина без кохання жити не стане. Тож у житті сільського старости Мельничука є вона – кохана дружина Катерина. Анатолій Анатолійович розповів, що познайомилися вони ще під час навчання в інституті. Жінка (мабуть, зараз «здивую» читачів) теж учителька, та ще й природничої дисципліни – географії. І єдина донька також готується стати педагогом – географом.
«В одній зі шкіл, де моя майбутня дружина була на практиці, організували вечір. Тоді ми, хлопці після армії, були затребувані, от нас і запросили дівчата. То було в одній зі шкіл Луцька. Що цікаво: із танців я пішов з іншою дівчиною. Але наступного дня зустрілися – і назавжди, – пригадує. – До речі, у моєї Катерини день народження – 10 лютого. І так ото ми й прожили. У квітні минулого року вже відзначили перші 25 літ спільного життя. Час невблаганний… І скажу вам іще таке: без любові сім’ї не буде».
Світлана ДУМСЬКА.
На фото: дружна родина хорохоринських Мельничуків.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%