Ні миру, ні війни

Ні миру, ні війни

Кожна війна складається з двох частин: економічної і політичної. І доки одні закликають патріотів виконати свій священний обов’язок перед Вітчизною та навіть пожертвувати життям заради світлих ідеалів державності, другі набивають кишені, конвертуючи пролиту кров солдатів у маєтки, банки, заводи, золото і коштовності…
Те, що другий рік поспіль відбувається спочатку в Криму, а наразі в в ОРЛО-ОРДО – зайве цьому підтвердження. Розсекречена стенограма засідання РНБОУ показала: захоплення Криму відбувалося буквально на очах влади, що прийшла в спорожнілі кабінети на хвилі Революції гідності. І лише в. о. глави держави Олександр Турчинов тоді проголосував за спротив окупантам…
Але проблема навіть не в тому, що ми втратили значну частину території та мільйони громадян на півострові та Донбасі. І корінь зла лежить не в бажанні країн західних демократій вберегти самих себе від розв’язання третьої світової, намагаючись методом поступок окупантам обмежити дієздатність України в захисті її суверенних прав… Лихо не десь далеко, а тут – під самісіньким носом. Складається враження, що в Києві сидять вожді, які по суті своїй не політики чи державні діячі, а – елементарні фарцовщики, які накопичили свої статки в «лихі 90-ті», м’яко кажучи, не зовсім законними методами і знають, що процес збільшення капіталів не повинен закінчуватися ніколи. І що особливо крупна рибка ловиться у каламутній воді… 
Зараз, коли ледь-ледь завершилася організована кримськими татарами енергетична блокада Криму та виникла необхідність завдати кремлівському звірові смертельного удару в серце його економіки, кожен повинен знайти для себе відповідь на просте запитання: чи має право транспорт країни-окупанта безперешкодно пересуватися нашою територією? 
Не буду вдаватися до великих історичних екскурсів, але наведу з цього приводу кілька прикладів.
До світанку 22 червня 1941 р. між СССР і нацистською Німеччиною існував договір «Про дружбу та кордони». Імперії-союзники між собою активно торгували, але як тільки перші гітлерівські бомби впали на радянські міста, ні про яке виконання контрактів уже не йшлося. Бо почалася війна.
У період 1979-1989 рр. наша армія виконувала «інтернаціональний обов’язок» в Афганістані, підтримуючи одних і намагаючись знищити інших. Скажіть, чи може собі хтось уявити, щоб колони душманів комфортно їздили поміж радянськими блокпостами у супроводі червонозоряних танків? 
То як тоді пояснити вперте бажання нинішніх урядовців (і не тільки їх, але й представників інших гілок влади), щоб російські вантажівки й надалі безперешкодно возили товари під охороною… української поліції? Може, ще так звані напаковані зброєю та боєприпасами «гумконвої» з Росії на окупований Донбас будемо охороняти?!
Російські ж банки в нас теж мають статус недоторканності…
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%