Послання з тюрми

Послання з тюрми

Секретні матеріали зникли у вогні, але жителя Устилуга донині мучать сумління.

Багато десятиліть Анатолій Сідловський тримав цю історію в глибокій таємниці. Адже дізнайся про неї радянські спецслужби – миттю забрали б на допит і самого Анатолія, і всю його родину. А після подібних «розмов» кожен із допитаних підписався б під усім, що потрапило у папку «Дело №…»
…А діло було майже півстоліття тому. На ту пору військовий моряк Анатолій Сідловський зі служби у Баренцевому морі повернувся на малу свою батьківщину – Волидимир-Волинщину. Одружився. У молодої пари народилися син та донька. Щоб забезпечувати сім’ю, Анатолій Макарович працював електриком в одному з колгоспів району. І ось одного разу, коли господарство отримало нове обладнання, в електрошафі чоловіки виявили зошити, скручені в рулон і загорнуті у плівку. «Мабуть, інструкція до експлуатації», – подумали. Та коли Анатолій розмотав знахідку, від хвилювання ледь серце із грудей не вискочило: послання з-за гратів!!!
Щоб не привертати зайвої уваги на роботі, приніс зошити додому, заховав поміж старих газет і вечорами, потайки від рідних, перечитував написане.
– Хоча у свої вісімдесят із гаком літ я пережив інсульт і пам’ять частенько підводить, але написане в посланні я до цих пір пам’ятаю майже дослівно, – зауважує оповідач.
…А написано було от що: чоловік на ім’я Василь Таргонський (псевдо «Явір») виклав на сторінках зошита заборонену правду про комуністичний режим, Брежнєва та його прислужників-злочинців. Згадував, як його самого енкаведисти запідозрили у співпраці з іноземними контрагентами. Заперечувати свою причетність до підривної діяльності було марним, – зізнавався «Явір». Та й слідчі з насмішкою говорили: «Ти все одно зізнаєшся в усьому, що скажемо. Різниця тільки в тому, зразу підпишешся, після катувань чи після уколу психотропних препаратів». Люди із крицевою волею траплялися (хоч і дуже рідко). Але й вони, пройшовши всі кола пекла, виходили з катівні лише фізіологічно живими. Тавро «ворог народу» робило їх мертвими для радянського суспільства і навіть для найближчих рідних.
Можливо, бажання пояснити рідним та друзям правду про причини ув’язнення підштовхнули Василя Таргонського написати таке послання з тюрми. А оскільки він, вочевидь, працював на одному із режимних об’єктів, де виготовлялися електроприлади, то й спробував за допомогою електрошафи передати зошити, – міркує Анатолій Сідловський.
Про своє життя до ув’язнення «Явір» фактично нічого не розповів. Говорив лише, що умови нестерпні і він не знає, скільки ще часу протримається. Але дуже просив людину, до котрої потраплять ці зошити, переслати їх до «потрібних людей».
– Там були написані прізвища Скорик, Кос-Анатольський, Євтушенко, точні адреси й телефони у Києві та Львові, – пригадує наш оповідач. – Сам «Явір» дуже вірив, що зошити потраплять до рук цих людей, навіть звертався в розповіді до невідомого товариша: «А помнишь, Евгений…».
Кого мав на увазі Василь Таргонський, можемо лише здогадуватися. Приміром, Кос-Анатольський – це може бути творчий псевдонім львівського композитора Анатолія Коса. Скорик (вочевидь – Мирослав) – теж знаменитий композитор, професор, член-кореспондент Академії наук України, родину якого 1947-го репресували до Сибіру, через 12 років дозволили повернутися до Львова, а нині Мирослав Скорик – Герой України! Євген Євтушенко – відомий ще в Радянському Союзі письменник, який живе дотепер.
…Словом, два учнівські зошити могли принести багато змін: як хороших, так і поганих (залежно від того, в чиї руки потрапили б). Однак Анатолій Сідловський  вагався: пересилати – не пересилати? Вісточку з тюрми дав почитати своєму другові: мовляв, підкажи, що робити? Втім товариш нічого не відповів (мабуть, добряче злякався можливих наслідків). А дружина Анатолія Макаровича, теж нічого не сказавши, взяла та й спалила небезпечне послання.
– Вона мені про зошит  словом не обмовилася. Та коли в один із вечорів я не знайшов його в шухляді свого столу, дружина сказала: з дочкою вирішили навести лад у старих чоловікових паперах і все, що здалося їм не потрібним, кинули у вогонь… – зітхає наш оповідач. – На дружину (нині покійну) я зла не тримав. Розумів: вона хвилювалася за долю родини. Але совість мучить до цих пір, що так і не виконав прохання ув’язненого… Може, в газеті хто з родичів Василевих прочитає. Або друзів, сусідів, знайомих. Хай відгукнуться, розкажуть, яка судьба спіткала «Явора».
Наразі ж відомо лише, що Василь Таргонський відбував покарання у Костянтинові. Анатолій Сідловський припускає, що йдеться про місто Старокостянтинів Хмельницької обл., звідки, власне, й були колись доставлені електроприлади, що ховали послання з тюрми.
Крім того, в архівах нам вдалося відшукати перелік осіб, які були свого часу репресовані комуністами. І серед сотень тисяч імен із усієї України записаний Таргонський Василь Йосипович. 
Ми продовжимо пошук. Але щоб він став оперативнішим і більш дієвим, просимо відгукнутися всіх, хто щось знає про повідану вище історію.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.    


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%