Туди, де в окопах гниють

Туди, де в окопах гниють

Після поїздки в АТО лучанин Анатолій Бубенщиков про те, що не показують у телевізорі.

Так-от, про дороги. Коли разом із хлопцями вперше везли на АТО машини, медикаменти, лікувальне обладнання і всяку-всячину, вибрали вихідні. Бо ж, мовляв, Київ легше проїхати, траса не така перевантажена. Та коли на суцільних ямах та вибоїнах (у цьому слові букви ми переставляли) то підвіска летіла, то колесо, а довкола як не степ, то закриті магазини, ми зрозуміли: їздити треба тільки в робочі дні.
Міста на Донбасі – дійсно ГІ-ГАН-ТИ!!! Подібне бачив лише в кіно «Весна на Заречной улице». Все життя там – дороги, магазини, трамвайні лінії – цілковито залежить від отих височенних залізобетонних конструкцій.
Особливо вразили промислові об’єкти у містах Донбасу. Люди просто моляться на завод. Він працює – є робота для тисяч працівників, а раз так – то й у всього міста. Дисципліна  на заводі – «желєзна». З понеділка по п’яницю люди там реально «пашуть». А в п’ятницю – після фінального гудка – починається глобальна п’янка!.. 
Щоб зарплата із заводу не втікала від фактичних власників заводу, довкола підприємства – маса різних генделиків із «бодяжною» випивкою та закускою. Хто «набирається вдризк», там же, біля заводу, й ночує. Когось приходять забирати жінки. А найстійкіші доповзають самі. В суботу – так само глобальне похмілля. Неділя – остаточне протверезіння. І в понеділок – усі як один – «огурчіками» знову приступають до виснажливої п’ятиденної роботи. Якщо хтось «забухав» чи в трудові будні зайвого перехилив – наступного дня вже безробітний.
Хто каже, що на Волині паршиві дороги, хай хоч раз поїде на Схід. Зізнатися, глибоко розчарувався в території, яка насправді давно вже не українська. З тих пір, мабуть, коли українців звідти голодом виморили, на Сибір вислали, війнами відфільтрували, а натомість завезли чимало «неблагонадьожного зброду», аби Донбас «піднімали».
Що ближче до зони розмежування, то бомжів більшає. Такі риються в смітниках, живуть у покинутих напівзруйнованих будівлях і, щоб не «здохнути з голоду», погоджуються на будь-яку роботу, навіть – ворожими коректувальниками вогню.
Після міст-гігантів просто разюче контрастують села: бідні, аж убогі. Навіть якщо хатина цегляна, то все одно дуже маленька. Попри злиденний побут, люди в селах добріші. Хоча немало жителів Донбасу (з тих, які ще вчора ходили на так званий референдум), дивилися на нас вовками. Поглядом таким проводжали, здавалося, дай волю – вгризлися б у горло прямо тут, на дорозі.
Але гіркий осад миттю перестав відчуватися, щойно ми під’їхали до позицій українських військ. Тут усі – як велика рідня. Тут прапор і гімн – це святе. Тут вірне плече – найцінніше.
Тільки готуючись до поїздки, ми знали: машини «швидкої допомоги» передамо конкретно на полк особливого призначення «Миротворець». Зразу по приїзді мою руку міцно тисне командир мінометної батареї Микола Молоток, він же – «Ворскла». Хлопцеві тільки 25, два з яких – на війні. Сам із Полтави. Вдома чекає сім’я. Але через рік служби Микола не зміг покинути товаришів. І вирішив: буде воювати аж до повної перемоги.
Гостей із «великої» України тут люблять і поважають. Не словом, а конкретними вчинками: «Ворскла» уступає мені своє спальне «ліжко».
Спальні апартаменти – це будиночок із тирсоплити (приміщення колишнього піонерського табору). Всі стіни – в дірках від снарядів. Це «напрягає». Ще більше напружуємося, коли взнаємо, що за 12 км  – російська важка артилерія, котра лупить на 30-40 км. Але «Ворскла» заспокоює. По-перше, самохідним установкам для займання бойових позицій і налаштування для прицільного вогню треба 2-3 хвилини. За цей час українські військові «засікають» ворога й оперативно «реагують». Але навіть якщо не встигають, то поруч із «піонерським будиночком» – бліндаж. Невеличкий – чотири на чотири метри. Однак зроблений на совість: зверху дубові колоди, потім бетон. Дерево послаблює силу снаряду, а бетон надійно захищає тих, хто під землею. «Так, на перший погляд, бліндаж маленький, – погоджується «Ворскла». – Та коли починається «нічна свістопляска», сюди вміщається до півсотні чоловіків».
Словом, як і належить командирові, «Воркла» аргументовано заспокоїв.
Хоча спати нам, «тепличним», усе одно не вдається. Бо за стіною з тирсоплити мінусова температура. Відтак, і в будиночку – не надто гаряче. Доки горить буржуйка – ще так-сяк. І від холоду рятує лише канадський спальник (теж позичив «Ворскла»).
Дякувати Богу, ніч минула спокійно. Після неї я зрозумів: фраза «наші хлопці гниють в окопах» – це не метафора, а гірка реальність.
Наступного ранку розвантаживши всі «волинські подарунки» і зібравши в командирів супроводжувальні документи, вирушаємо назад. При виїзді з бази батальйону «Миротворець» зустрічаємо авто з написом «Світязь». Серце йокнуло. З людьми, яких ніколи раніше не бачили, обнімаємося, як рідні брати. Перекидаємося кількома словами. Жалкуємо, що в машинах не лишилося гостинців, аби своїм – землякам – щось від волинян передати. І самі собі даємо обіцянку наступної поїздки відшукати «своїх».
Шлях додому, як завжди, минає швидше. При тім, що вибирали ми дорогу не найкоротшу (чимало мостів іще довго стоятимуть зруйновані). При тім, що на всіх тих дорогах блокпости. На зворотному шляху заїхали в кафе біля траси. Унікальне, бо безплатно харчує всіх «атошників» (сюди ми добою раніше скинули мішок макаронів). Із жіночкою (власниця й кухар водночас) поговорили про місцеву геополітику й укотре переконалися: де більше україномовного населення (північ Луганщини приміром), там упродовж десятиліть перемагають проукраїнські політичні сили. Хоча «на передку» (для справедливості сказати) російського говору чути навіть більше, ніж українського, а серед бійців-патріотів багато тих, хто покинув окуповане ОРЛО, аби на своїй отчій землі колись (бо війна ця – на роки) таки почати будувати УКРАЇНУ.
Враження записала Поліна РУДЕНКО.
На фото з архіву Анатолія БУБЕНЩИКОВА: учасники поїздки з Волині в АТО.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%