Село, яке «тріщить по швах»

Село, яке «тріщить по швах»

Якщо чимало сіл глибинки зникають із географічних карт, то зі Стобихівкою все навпаки. У крайнє село Камінь-Каширського р-ну лелеки не лінуються по 40 разів на рік залітати. І щоразу – поповнення приносити.
Тож хоча за кількістю населення Стобихівка й не у лідерах (бо їй далеко ще до Ракового Лісу з його чотирма тисячами жителів чи до Грудок, де дві тисячі мешкає), втім за плодючістю вона – перша в районі!

Із 240 родин 97 мають п’ятеро і більше діток.

Що село росте і розвивається, неозброєним оком видно, щойно минаєш вказівник «Стобихівка». Хатинок-мазанок тут ніде не зустрінеш. Як і пусток із забитими віконницями. Навпаки: добротні оселі милують око обабіч усіх доріг. Нові вулиці. Нові будинки. Під багатьма – машини й трактори. Словом – трудяться люди.
Сільський голова Валерій Сухацький підтверджує: приємно глянути, як життя довкола вирує.
– У сільській раді я 12 років. Був секретарем, землевпорядником, восени люди на голову вибрали. Так-от, за цей час кількість наших жителів зросла майже вдвічі (із 700 до 1 тисячі 100 осіб). Якщо 2015-го померло дев’ятеро, то народилося 37 (хоча бувало й по 44). Із таким природним приростом та з бажанням молоді лишатися й працювати в рідному селі ми не сумніваємося: у Стобихівки є майбутнє.
Але наскільки комфортним воно буде – в людей великі сумніви. 

Найбільша сім’я налічує 18 людей, із яких лише двоє – батьки.

Бо дві найбільші проблеми селян – земля та школа – вирішити ну ніяк не вдається.
– Коли у 1989-му я прийшов у село ветлікарем, – долучається секретар сільради Анатолій Приймак, – у школі навчалося 107 дітей.  Сьогодні ж тільки молодша й середня ланка налічують 237 вихованців (при тому що старшокласники щодня їздять у сусідній Карасин). Тіснота така, що вам не передати! Аби кудись дітей розмістити, три класи добудували в Будинку культури. Зайняли в колись колгоспній конторі кабінети директора і бухгалтера. Навчання розбили у дві зміни. І все одно класи переповнені – по 26 дітей. А за відсутність комп’ютерного класу, їдальню – два на два метри й подібні «блага цивілізації» ми взагалі мовчимо!
На пропозицію лишити у Стобихівці лише перші-четверті класи, а старших дітей возити у простору школу Карасина знову нюанс: де набрати автобусів, аби зранку й по обіді перевезти 250 школярів 5-11 класів?
– Ще за покійного Бориса Клімчука нам вдалося бюджетним коштом (за 200 тисяч гривень) виготовити проектно-кошторисну документацію щодо будівництва нової школи. Але храм науки, який вміщує 350 дітей, не відомо коли з’явиться (і чи з’явиться взагалі). 
Бо для його спорудження треба 40 млн грн!
А от вирішити проблему коштом селян, району, області і міжнародних організацій стобихівці навіть подумки не пробували. Бо на слово «проект» сільський голова перепитав: «То нам що – хорошого архітектора треба?». А секретар сільради пояснив колезі:
– Та ні, йдеться про міжнародні проекти. Такі, як у селі Заброди Ратнівського району, давно вже і вдало реалізовують. Був я там на навчаннях, бачив і новенькі дороги, і ліхтарі, і ФАП – як за кордоном. Але ж там сільський голова сам ті проекти пише, а в нас?...

Через десять років кількість населення у Стобихівці зросте наполовину.

Так само, чухаючи потилицю, не знають стобихівці, як бути із землею. Точніше – її відсутністю. Бо молодих сімей щороку більшає. Дітей годувати – треба поля й поля, а земля – вона не гумова: як було 5 тис.690 га на два села сільради, так і лишається.
– Вже ваша газета писала про наш земельний бунт. Але з року в рік проблема стає все гострішою, – підтверджує Валерій Сухацький. – Аби корови пасти  й городи тримати, землю «позичаємо» в жителів ковельських сіл Скулин і Тойкут. Коли децентралізація почалася, вхопилися за неї, як за рятівну соломинку. Бо ж думали, до сусіднього району приєднаємося і матимемо земельний запас на багато років уперед. Тим паче, самі Скулин із Тойкутом нібито й не проти. Бо ж чим більше дітей підростає в об’єднаній громаді, тим більше державних дотацій (тобто грошей) ця громада отримує.
Але знову не так сталося, як гадалося. За своїм географічним розташуванням і рівнем інфраструктури Скулин і Тойкут самі мусять «заміж» до когось проситися. Відтак, Стобихівку до себе приєднати не мають права, пояснюють сільський голова й секретар.
І доки на жодне з питань нема відповіді, маленькі стобихівці туляться в усіх тих класах, де ще є дах над головою, і вчаться радіти кожному новому дню, незважаючи на «дорослі» проблеми.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%