Селючка

Селючка

Ніхто не вірив, що вони будуть разом, хіба сама Марійка. Вона – з глухого села далекого району, простачка до краплини крові, правда, з великими очима і чорними бровами, і він – син столичного юриста, у котрого  майбутнє сплановане і прораховане до дрібниць із копійками.
А вони взяли й одружилися. Марійка й сама думала: «Що він у мені знайшов?». Але Богдан, здавалося, був зачарований. Побачив – і все. Познайомилися в селі на Пасху коло церкви, куди він до бабусі приїздив. 
Одружилися якось швидко. Переїхала наша Марійка у столицю. І все наче й нічого: чоловік гарно заробляє, квартира розкішна – живи і тішся. Але… Свекруха Марійку люто ненавиділа. Вона, якби не любов до сина, своїми «наманікюреними» пальцями їй би все волосся за раз видерла. «Де таке видано?! – кричала, коли дізналася про майбутню невістку. – Недочесане, недомите кошеня! І наш Богданчик… Селючка необтесана! Столицю їй подавай». 
Звісно, та селючка ревіла, аж хлипала. Її ж не навчили бути стервом. А Маргарита Михайлівна лікувала спочатку серце, а потім стрес і депресію. Отак і жили. Добре, хоч бачилися рідко. 
Час минав. Якось Богдан на ніч не повернувся. Ніколи раніше такого не було, а тут подзвонив, сказав, що затримається, а потім абонент опинився поза зоною досяжності. Марійка всю ніч не спала, сиділа на кухонному стільчику, коливалася туди-сюди, як маятник. Знову плакала. Бо що вона ще могла?..
Богдан прийшов увечері наступного дня. Просто сказав, що Марійці… пора додому. Грубо говорив, як ніколи. Так, як свекруха: мовляв, селючка вона необтесана, недостойна.
Вона пішла. Зібрала свій клунучок. Як виявилося, нічого й досі толком не має. Точно селючка. Не більше! Як же соромно було повертатися в село… 
…Літак Київ-Анкара нарешті приземлився. Вона повільно прямувала трапом. Відпочила, засмагла. Завтра – на роботу. Її клієнтки телефонували безкінечно, просили повертатися скоріше, бо ж «просто пропадають» без свого косметолога. Приємно, чого гріха таїти. Вона дарує жінкам красу. 
«Обов’язково розкажу Наталці про Ігоря. Або ні: а то ще, не дай Боже, злякає моє щастя», – думала.
Раптом пригадала, як уперше їхала до Києва, як боялася навіть дивитися у вікно, де рух здавався шаленим. А тепер іде на стоянку, де стоїть її білосніжна «Тойота», сама сідає за кермо. 
– Привіт, – почула знайомий голос, коли відчиняла дверці машини.
Боже, вона не бачила Богдана відтоді, як пішла з його дому, котрий так і не став спільним.
– Привіт, – відповіла.
– Бачу, ти змінилася. Я навіть не впізнав спочатку. А я думав про тебе, – говорив, задихаючись.
– А я ні, – відповіла. – Хоча обманюю. Думала. Знаєш, спасибі тобі за «селючку». І мамі твоїй теж спасибі передай. І перекажи, що обтесалася її ненависна селючка, й сліду не лишилося.
Світлана ГАВРИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%