Щоб родило на прибуток

Щоб родило на прибуток

Як вдало фермерувати – діляться батько та син Сушаєви.

Узятися за власну справу Віктора Сушаєва змусив колгосп. Точніше – розвал колективного господарства в с. Хорлупи Ківерцівського р-ну. От і вийшло, що багато літ відпрацювавши у кабінах тракторів-комбайнів, не зміг Вітя-механізатор сидіти склавши руки. А натомість вирішив: ліпше тими руками тракторця на колеса поставити. І хоча розпайована сільгоспмашина на ладан дихала, але досвід Васильовича зробив майже неможливе: змусив залізного «пенсіонера» не просто запрацювати – цілий родинний бізнес запровадити. 

– Починав я у 2000-х із того, що взявся обробляти десять гектарів власних паїв, – провадить Віктор Васильович.
Щоб у збитки не втрапити, фермер-початківець сіяв роками випробувані пшеницю, ячмінь, цукровий буряк. Частину собі лишав (на насіння та на корм худобі). Частину людям на базарі продавав. І так «у чотири руки» дотепер хазяйнує родина.
А в чотири, бо поряд із батьком трудиться його незмінний помічник і «спадкоємець фермерського престолу» – син Олександр.
Коли почав Сушаєв-молодший опановувати фах механізатора – сказати важко. Мабуть, тоді, сміється батько, коли ходити навчився. 
– Та й коли син почав самостійно на тракторі їздити, теж не скажу. Бо мене за це посадити можуть, – сміється Віктор Васильович. – Хоча якщо серйозно, то в підсобниках мій Сашко з років десяти трудився. А так, щоб на рівні з батьком, – то з 13 літ, – не без гордості каже Сушаєв-старший за свого 30-річного сина. І як приємний спогад розповідає про випадок, що стався з тоді ще 9-класником Сашком:
– Ми тоді саме жнивували. Я – в кабіні комбайна. Саша – коло мене. Ввечері дай, думаю, вискочу коло ставка хоч писок умити. Машину не глушив (бо ж туди і назад). А коли вернувся, глядь – мій малий уже бункер зерна намолотив! При тому, що я йому нічого зумисно не показував.

І ось так – гектар за гектаром – розхазяйнувалися Сушаєви й тепер дають раду аж на 100 тисячах метрах квадратних!

Для с. Хорлупи Ківерцівського р-ну така площа – не рекордна (бо є в селі господар, який ще більше поля орендує), проте як для одноосібного селянського господарства, то масштаби дійсно вражають. 
– Одним стареньким тракторцем ми ста гектарів, звісно, не подужали б, – долучається до розмови Олександр. – Але потрошки з року в рік наш технопарк розширювався. Машини ми беушні, зате імпортні брали. Он той Джон-Дір, наприклад, зі Швеції приїхав. Там енну кількість літ відпрацював. Тепер у нас дев’ятий рік трудиться. Вік не малий, після кожного сезону комбайн мусить «курс лікування» проходити (тобто ремонт). Але – дякувати Богу – ще бігає.
– Ото, скажіть, «капіталісти» мають техніку! В ЄС такий Джон-Дір уже й не випускають (бо застарів), а ми на їхню списану техніку молимося, – не без гіркоти в голосі каже Сушаєв-старший.
Але що тяжчі випробування випадають нашим господарникам, то більших талантів народжують. І 30-річий  Олександр – яскравий тому приклад.
– Кажуть, власну дитину хвалити – не гоже. Але я об’єктивно оцінюю: рівних моєму Сашкові знавців техніки нема в Хорлупах, – зауважує Віктор Васильович. – Дай йому розібраний механізм – складе навіть краще, ніж було спочатку. 
А на підтвердження батько демонструє дві вантажівки (син їм уже дав друге життя) та гору запчастин і деталей, що їх Сушаєв-молодший невдовзі також перетворить на сільгоспмашину.
Поговоривши про техніку, плавно переходимо до справ не менше важливих: а що ж засіває фермерська династія на 100 га ківерцівської землі? 
– Ми пробували всього потрошки. Щось (як-от, наприклад, жито) родить непогано, але його купляти ніхто не хоче. Торік трохи кукурудзи і сої посіяли. Теж не надто задоволені. Бо соя вельми делікатна: рівно стільки-то хімії для неї треба, точно тоді-то обприскувати, то їй сонце шкодить, то ще яка біда. Тому врожай хоч і зібрали непоганий, і зі збутом проблем не було, але цю культуру використовуємо швидше для сівозміни чи щоб забур’янене поле добре «виробити», – зізнається Віктор Васильович.
– А цього року попробуємо горохом позайматися: він для ґрунту корисний і у вирощуванні не вибагливий, – додає син Олександр.
Проте більшість площ хорлупівські фермери все ж відводять під зернові та цукровий буряк.
– Звісно, цінова політика не завжди на нашу користь, – погоджуються фермери. – Бо якщо із солодким коренеплодом вигода однозначна, то із пшеницею – під питанням (коли долар був по вісім – кілограм зерна коштував дві гривні; тепер долар по 26, а зерно – всього три гривні).
Але ще більше, ніж курс долара, бентежить господарів «сюрприз» у вигляді земельного податку.
– Дотепер ми за кожен гектар орендованого поля платили 3% від його оціночної вартості (в нас виходило до тисячі гривень). А як почне діяти новий закон, оренда підскочить утричі, – міркують господарі. – Сіли ми з хлопцями (а в Хорлупах і Покащеві багато одноосібників), порахували й вийшло: якщо на одному гектарі за найкращої погоди вродить 3 тонни зерна, то одну тонну треба буде за оренду віддати, стільки ж – знову в поле вкласти, і тільки одна тонна залишиться, щоб сім’ю прогодувати. При тому, що ми не рахуємо ні своїх мозолів, ні вартості техніки, без якої в поле годі виходити.
Закинувши пару ласкавих слівець у бік чинної влади і тої «підтримки», якою так люблять піаритися «наші небожителі», Сушаєви все ж не втрачають отого вродженого селянського оптимізму: все міняється – і президенти, і прем’єри – а земля й господар – вони вічні. Так що поменше політики, побільше мирної праці – і все в нас буде добре. Мусить бути добре! 
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.


 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%