Терплячість Віри Терпелюк

Терплячість Віри Терпелюк

Просте її життя і доля звичайна. Хіба повчальна. 83-річна Віра Терпелюк зі Звірова Ківерцівського р-ну дійсно натерпілася. Але на те вона й Терпелюк, аби й ще трохи… потерпіти.
– Я в Німеччині народилася, – трохи гонориться жінка. 
Правда, тої Німеччини, де мама з татом опинилися, звісно, з примусу, сама й згадати ні краплі не може, бо ж дитиною геть була, але спогади мами навіки стали і її спогадами..
– Мене навіть охрестили у Німеччині, – каже. – А мама працювала на хазяїна. Тато корови доїв – теж на хазяїна. Тата потім забрали в армію, незадовго його у Польщі й застрелили. А мама була вагітна. Отако.
Словом, і батьки – як із роду Терпелюків.
Але то доля. Бо про роботу, зізнається Віра Миколаївна, мама розповідала з охотою і приємною посмішкою. Вже тоді тато доїв корів апаратом, усе там було чистенько на фермі, так, як ми й дотепер в Україні рідко маємо і називаємо – «по-сучасному». А то ж іще була Друга світова війна…
Та й господар, на котрого працювали батьки Віри Терпелюк, добрий був – навіть шкодував остарбайтерку, особливо, як та завагітніла.  
– Знаєте, я тако думаю, шо ми й не дійдемо до того, їхнього рівня. Бо в них красти – протівопоказано! І так завше було, – робить висновки співрозмовниця.
Віра Миколаївна каже, що жили вони на 2-му поверсі хазяйського будинку. Звісно, вона була ще геть малесенька, як мама вже стала лишати її саму й ішла на роботу. Але важливо не те.
Словом, мама розповідала, що одного разу дівчинка наробила у штаненята (звісно, то було не раз, але той випадок особливо запам’ятався). От і плакала, точніше – горланила, як могла. На той крик прийшли патрульні, зайшли всередину, бо ж хати не зачинялися. Коли мама повернулася з роботи, то побачила вимиту переодягнену Віру, а всі брудні речі були акуратненько складені у куточку…
Мама-вдова повернулася додому, коли доньці було 2 роки. Приїхала на Львівщину, у Самбір. Потім, не приховує жінка, ненька не раз казала, що пошкодувала про таке, але ж тоді її покликало всесильне почуття любові до рідної землі. А тітки жили у Франції, то й зосталися.
Віра Миколаївна тепер – учасник бойових дій, тож, каже, може безплатно їздити в гості до доньки. Куди? В Авдіївку Донецької обл., котру теж не оминула війна. Здається, тієї війни вистачить усім поколінням хоч по разу…
В Авдіївці живе онук, веде далі розповідь Віра Миколаївна. Йому вже 30.
І донька Галя. Їхати кудись звідти вони не збираються, навіть тоді не хотіли, коли були обстріли й доводилося жити на роботі (у прямому сенсі слова, бо страшно було виходити на вулицю, де масово бабахали «градами»). Але вони – за Україну.
Віра Миколаївна мало говорила про власне дівоцтво, нинішнє життя, бо, мовляв, хіба то цікаво чути, як болячки з усіх боків підбираються, що не з медом їй було у дитинстві без тата, що все життя вона важко працювала у колгоспі і ростила дітей (чи то самі зростали?)… 
Дякує Богові, що дає здоров’я заробити на неголодне життя, бо ж, каже, і в льосі повно, і в хліві «живо». Донька Оля коло неї лишилася, вже внучкою потішила.
А все інше то таке – перетерпиться.
Світлана ЛАНОВА.
Фото автора.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%