Любов свою знайшла в АТО

Любов свою  знайшла в АТО

За своїм коханим Настя приїхала аж із Донеччини.

Не було би щастя, так нещастя помогло. І в цім переконалася на власній долі Анастасія Гарбар із Маневиччини.
Хоча жінка вже більше року мешкає в с. Будки, та все не звикне, що вона – волинянка. Це й не дивно: попередніх 23 роки Настя провела в м. Дзержинськ  Донецької області.
Дитинство та юність минули для нашої героїні в багатодітній сім’ї. Тож заробляти на хліб насущний дівчина почала з 16 літ. Працювала офіціантом, барменом, продавцем у супермаркеті. А після навчань на оператора відповідальну дівчину призначили начальником поштового відділення зв’язку у с. Новгородське, що під самим Дзержинськом.
І саме пошта й поєднала дві молодих долі.
Хоча Настя сором’язливо усміхається,  та все ж погоджується: у них із Ярославом було кохання з першого погляду. Ну, може не з першого. Але з третього точно! Бо спершу Ярик запримітив золотисте волосся симпатичної блондинки. Потім зазирнув у її небесно-блакитні очі. А вже потім запримітив усе решта.
– Ми не довго зустрічалися, – погоджується жінка. Хоча в умовах воєнних дій два місяці – це теж немало. Штаб збройних сил розташовувався за п’ять кілометрів від Новгородського, тому Ярослав часто приходив у гості. У спокійні періоди підкорював блондинку добротою і шоколадками. В небезпечні часи, коли починалися обстріли, турбувався, чи в безпечному дівчина укритті. А вона милувалася його силою, кремезними плечами та відвагою.
Так і закохалися…  
Після того, як бійця демобілізували, перед Настею постав вибір: або лишатися в Дзержинську і любов підтримувати в телефонних дзвінках, або – їхати за Ярославом на «бандерівську» Волинь.
– Якщо чесно, то багато моїх знайомих застерігали: мовляв, ти що?! Куди зібралася?! – зізнається оповідачка. – Та я вирішила: під час місячної відпустки поїду «в розвідку». Не сподобається: мама грошей на дорогу вишле і назад вернуся.
Із перших хвилин перебування на Маневиччині Настя була підкорена мальовничими лісами і не баченими в промзоні затишними селами. А ще дівчину вразила працьовитість тутешніх селян.
– Я була в шоці, що мій Ярик сіно косить, дрова рубає, грядки сапає. Аж шкода його стало, – досі не стримує емоцій Анастасія. – В нас хлопці так не працюють. Поїхали в місто на завод, зміну відпрацювали й увечері – в палатку, пива попити, відпочити. У вас же з роботи прийшов – і знову в роботу запрягайся. Просто адський труд! – переходить Настя на російську. – Тьотя Ніна (свекруха) так само: два відра взяла й понесла! У вас кожен тримає корову, в нас якщо одна на село є – це добре. Свині теж: моя мама колись тримала тільки маленьку в’єтнамську, а в Будках – такі кабани!
Однак Ярослав беріг свою кохану од тяжкої праці, чим укотре підкорив дівоче серце. І через півтора місяці пара одружилася.
– Сидіти без роботи я не звикла. Та оскільки корову доїти не вмію, а свиней і гусей боюся, то влаштувалася начальником пошти в Будках, – продовжує співрозмовниця.
Що її здивувало: дуже спокійна робота. В Дзержинську на пошті життя вирує, а тут, у Будках, за цілий день, буває,  одна-дві людини зайде, всі ж решта – у полі, в лісі чи хатніми клопотами зайняті.
– Проте люди у вас дуже хороші, добрі, мене гарно зустріли, – завбачливо каже волинська невістка.  
Та зараз «заморочуватися» спільним і відмінним у донечанки нема коли. Бо півтора місяці тому в молодого подружжя народився первісток Артем.
– Ще поки важко бути молодою мамою. Не висипаюся. Але тьотя Ніна встигає і мені помагати, і на городі сапати, – зізнається Настя. – Поки синок підростатиме, буду в селі. Бо ж повітря свіже, продукти натуральні. Але на перспективу ми з Яриком плануємо виїхати із села. Хотілося б до Луцька, бо там із працевлаштуванням легше. Та винаймати квартиру у вас в рази дорожче, ніж на Сході.
Попри розміреність поліського життя й низькі зарплати, Анастасія Гарбар не жалкую, що переїхала на Волинь. Головне, каже, щоб чоловік любив і синочок здоровеньким ріс!
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%