Бабця Ніна – вісім скликань депутат...

Бабця Ніна – вісім скликань депутат...

Дітей навчала, школу будувала, земляків захищала, а тепер «одна як липка», але не забута своїми учнями. У  паспорті –  Ганна Федорівна, в житті – Ніна.

На одній з вулиць невеликого волинського села Ощів, неподалік від   Хрестовоздвиженського храму видніється оселя, що повністю заховалася у гіллі густого бузку, поміж якого сиротиною стоїть липа. І чимало приїжджих цікавиться, хто її господар, на що кожен місцевий житель одразу відповідає: «Як хто? Звичайно ж бабця Ніна!» Саме Ніною називають ощівці людину, знану на Теренах Волині, заслуженого вчителя України Ганну Федорівну Бабій, котра уже понад 55 років працює у школі.

МАМА ХОТІЛА НІНУ, 
А БАТЬКО ГАННОЮ НАЗВАВ
Мені порадили написати про бабцю Ніну люди. Мабуть, це і є найбільше визнання для справжнього вчителя. Зустріла вона мене на порозі своєї оселі. Щирістю та щедрістю вразила сивочола трудівниця. І хоча вона не живе у великому достатку, одразу пригостила мене свіжовипеченими пиріжками. На мої запитання про її життєві стежки, вчителька, відповідаючи, немов розкрила і гортала переді мною велику книгу, ймення якій «Вчительська доля».
Народилася Ганна Федорівна у с. Стрільче Горохівського р-ну на Волині далекого 1939-го. Батьки працювали у колгоспі. Коли почалася війна, довелося їй терпіти гіркі роки окупації. Дітей було двоє. Зі сльозами на очах згадує бабця,  як до хати батька ввірвалися німці і вимагали молока, або як її сім’ю ледь не розстріляли радянські партизани за вигадану «співпрацю із окупантами». 1944-го дітям видали нові метрики, де замість Ніни, як назвала мати, було написано Ганна, як хотів батько. До того ж, роком народження став 1940-й, адже довоєнні документи було втрачено. Ось так і стала Ніна Ганною, проте материне ім’я вона збереже і пронесе крізь життя. 
Ще зі шкільної лави з’явилася у Ніни мрія стати вчителем. Дуже хотіла вона, навчаючись у Смиківській початковій школі, вступити до Сокальського педучилища, хоча був чималий конкурс – четверо на місце. Закінчила його у 1958 р. і відразу отримала направлення на роботу: 
– Першим місцем моєї праці були далекі села  –Лахвичі та Деревок Любешівського району, – розповідає вчителька. – Викладала біологію, згодом навчала перший клас, у якому тоді було аж 46 учнів. Найбільше мене вразила там надзвичайна жага учнів до навчання, хоча деякі жили так бідно, що ходили у лаптях із дубової кори. У школі села Деревок була величезна кролеферма,  а  на ній  – лозунг: «Дамо державі тисячу кролів!».
1961-го Ніна вступила до Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки, здобула фах учителя історії та української мови. Коли вона навчалася на першому курсі, з’явилися вакансії у Горохівському р-ні. Ніна вирушила на батьківщину, що кликала до себе життєдайною весною та квітучим літом.

ВИБРАЛА СЕЛО 
З ДОБРИМИ ЛЮДЬМИ
У райвно Ніні запропонували роботу в трьох населених пунктах.  І вирішила  молода вчителька влаштуватися вчителем історії та географії у с. Ощів. Це було зручно, адже і батьки поблизу, і рідна земля, від якої вона і досі черпає життєву силу. У Ощеві поселилася у хаті однієї старенької солдатської вдови, що була направду доброю жінкою. Нічого нікому не шкодувала, хоча і доводилося одній нелегко. Тому Ніна, коли стала депутатом обласної ради, завжди піклувалася про вдів.

«Викладала біологію, згодом навчала перший клас, у якому тоді було аж 46 учнів. Найбільше мене вразила там надзвичайна жага учнів до навчання, хоча деякі жили так бідно, що ходили у лаптях із дубової кори. У школі села Деревок була величезна кролеферма,  а  на ній  - лозунг: «Дамо державі тисячу кролів».

В Ощівській восьмирічній школі Ганна Федорівна проявила себе як  невтомний трудівник. Добрими порадниками Ганни Федорівни у школі стали Галина Кос, Тамара Середа (до речі, колишня її учениця, теж історик), Марія Левчук, Віра Худа.
За активну життєву позицію, а також за людяність і щирість Ніна не раз обиралася депутатом Горохівської районної та Волинської обласної рад. Вісім скликань відпрацювала вона депутатом обласної ради. Про  депутатську діяльність Ганни Бабій не раз розповідалося на шпальтах районних і обласних періодичних видань: і про її безпосередню участь у завершенні будівництва Сенкевичівської середньої школи, і про виконання наказів виборців сіл Вільхівка і Терешківці, відкриття закладів торгівлі і побуту, і про її людяність, щиру і постійну допомогу всім, хто звертався до депутата з будь-яким питанням, і про сумлінне виконання доручень, які мала як член комісії з охорони здоров’я та народної освіти обласної ради.
В Ощеві найбільша заслуга Ніни (а це я дізнався уже від людей) – будівництво нового корпусу школи. Не шкодувала ні часу, ні сили, ні здоров’я вчителька, яка була тоді директором школи, для того, щоб усім було комфортно. 

– Оскільки усі міжколгоспні організації на той час були зайняті, ми вирішили заливати фундамент самі. Було важко, батьки і вчителі по черзі ходили на роботу. Коли основа для будівництва була готова, з’явилася вільна організація, що зголосилася розпочати роботу. Проте і матеріалів не вистачало, і техніки відповідної не було. Пригадую, як годинами сиділа у кабінетах, оббивала пороги різних установ щоб випросити чи бетонну плиту чи мішок цементу. Варто відмітити, що значну допомогу нам надало горохівське райвно. І за рік спільними стараннями височів уже новий, сучасний корпус школи. 
За невтомну працю на освітянській ниві Ганна Федорівна була удостоєна нагрудних значків «Відмінник освіти УРСР» (1976), «Отличник просвещения СССР» (1987), а у 1978 році їй було присвоєно високе звання – «Заслужений учитель України». Не раз обиралася вчителька лектором Всеукраїнського товариства «Знання». Мені бабця Ніна розповіла один випадок, що стався із нею у Києві на зібранні лекторів цього товариства. Їй довелося доповідати перед трибуною про проведену роботу, а у президії, де сиділи тоді українські письменники, раптом встав Андрій Малишко і жартома спитав, чи збільшилися надої молока від проведених лекцій. Вчителька відповіла, що надої – ні, проте працівники краще та відповідальніше почали ставитися до трудових обов’язків. Також Ганна Федорівна була обрана делегатом  IV з’їзду вчителів УРСР.

«НЕХАЙ СВЯТИТЬСЯ 
ВЧИТЕЛЯ ІМ’Я…»
Кращі роки свого життя віддала Ганна Федорівна школі, вона нею дихала і жила. І зараз вона продовжує на добровільних засадах очолювати шкільний музей, який сама створила у новому корпусі школи у 1978 р. Тоді він називався Музеєм бойової слави. Проте нині йому присвоєно ім’я Героя АТО – воїна, який загинув, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України Володимира Павлюка, колишнього учня бабці Ніни. Вона і зініціювала відкриття Герою пам’ятної дошки на рідній школі. До речі, нещодавно вийшла друком книга історичних нарисів Ганни Бабій «Львівсько-Сандомирська операція. Прорив на Рава-Руському напрямі», у якій вміщено історію.
Чимало учнів Ганни Федорівни пішли її слідами. Це кандидати історичних наук, доценти Михайло Костюк, Інна Пахолок, історики Тамара Середа, Алла Мельничук, Михайло Жук, Лариса Жук. Проте вчителька вважає, що найважливіше те, що її учні стали людьми, яких тепер можна ставити у приклад іншим.
…Коли я залишав оселю бабці Ніни, липа біля її хати приязно нахилилася  своїми вітами, махнувши листям на прощання. Перехопивши мій погляд, сивочола жінка мовила: «Одна, мов та липка, зосталася я. Чоловіка вже немає, батьки померли, у рідних – свої турботи. Сьогодні мені нічого не потрібно, хочеться тільки миру на нашій землі, і щоби українська освіта процвітала».
Роман НОВОСАД.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%