Чорнобиль. 1986-2116

Чорнобиль. 1986-2116

І ось знову Чорнобиль і Прип’ять. 28 літ із моменту прощання з цими містами пролетіли, як 28 днів. 
22-річним студентом факультету журналістики Київського держуніверситету я залишав територію 30-кілометрової зони відчуження навколо Чорнобильської АЕС після двотижневої роботи кореспондентом газети ВО «Комбінат», яка видавалася тут під назвою «Трудова вахта». Прощаючись із останніми вартовими на КПП у такі ж травневі дні, я був переконаний, що колись сюди повернуся. І побачу, як жахливі наслідки атомного вибуху на четвертому енергоблоці будуть не лише локалізовані, але й повністю усунуті. Але…
Україна з її радіоактивними кайданами ненабагато відійшла від тієї ситуації, котра склалася тут через 2 роки після аварії. Ми всі досі перебуваємо в ролі заручників некерованих процесів, які відбуваються всередині старого саркофагу, який досі нагадує гігантську домовину, де поховані не лише рештки ядерного палива, але й ілюзії про те, що мирний атом може бути лише мирним…
Новітній КПП на в’їзді в зону уже облаштований за всіма правилами науки і техніки. Режим контролю посилився. Але в молодих поліцейських величезний інтерес викликає стара перепустка, яка збереглася в моєму архіві. Дивляться, кажуть, що нинішні мало чим відрізняються. В усякому випадку, цифрові шифрограми нікуди не зникли.
У Чорнобилі, який колись буквально кишів ліквідаторами з усіх кінців СССР, нині людей небагато. Лише кілька центральних вулиць у стані, більш-менш придатному для існування стані.  На одній із них, із тією самісінькою адресою Полупанова, 1, знаходжу готель, де колись жив на вахті. Хоча «готель» для цієї непоказної споруди звучить надто голосно, сама її присутність навіює ностальгію…
Далі – хащі, з-поміж яких визирають фактично знищені силами природи будівлі. Хоча в кількох хатах і досі живуть. Одна з аксакалів Чорнобиля – 81-річна Валентина Коваленко – зізнається, що додому повернулася незадовго після відселення. Каже, що тут їй комфортно. Навіть городину вирощує, а кум із оприскувачем якраз проводить хімічну атаку на колорадських жуків. 
Переселені чорнобильці сюди, до речі, приїздять щороку. Чомусь – не 26 квітня, а на 9 травня, коли через КПП може проїхати безперешкодно кожен охочий. Збираються, п’ють, плачуть, співають… 
А от Прип’ять, яку збудували в 1970-ому і яка вмерла в 16-річному віці, уже перестає існувати. Місто з радянською символікою жахає руїнами, воно повністю окуповане деревами та кущами, тут високий радіоактивний фон.
Та найбільший він і досі біля монумента героям-чорнобильцям неподалік четвертого енергоблоку зі старим саркофагом і поруч – новим, який добудовується коштом ЄС і США. Ніхто не знає, які процеси відбуваються всередині зруйнованого реактора, а тому потрібно максимум наступного року перекрити старі конструкції новими. Термін придатності – 100 років. Саме такий час відведено для повного вирішення проблеми. Тому хронологія буде така: Чорнобиль. 1986-2116.
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%