А вчора була війна…

А вчора була війна…

Прокляття луцького меморіалу виникло в 1975-ому, але не вимолене й досі…

На світанку 22 червня 1941 р. гітлерівські війська перейшли спільний на той час із СССР кордон на всій протяжності від Чорного до Балтійського морів. Першими вогневий удар на себе прийняли прикордонники з системи НКВД, потім нацистські бомби почали падати на мирні міста. Серед них були й Володимир-Волинський, Ковель і Луцьк. Так настав другий етап Другої світової, яка реально розпочалася ще в вересні 1939-го спочатку наступом третього рейху на Польщу, а потім і «визвольним походом» РККА у Західну Україну. 
Колись цю війну називали «Великою Вітчизняною». Останніми роками українське суспільство вийшло з пропагандистського похмілля і починає розуміти, що 75 років тому наш народ і наша земля виявилися лише розмінною монетою в руках великих та агресивних режимів, і що нам довелося заплатити за це не лише тотальними руйнуваннями і масовими смертями, але й розрухою в свідомості, котра триває й досі. Бо війна, яка продовжилася на світанку 22 червня 1941 р., по суті своїй не була ні «великою», ні «вітчизняною»…
Незважаючи на масовий героїзм окремих прикордонних застав та невеликої кількості армійських підрозділів, буквально за тиждень війська 6-ої армії генерала Паулюса (згодом здався в полон під Сталінградом у званні фельдмаршала) захопили всю територію Волині. Люди їх, як і «перших совєтів» у вересні 1939-го, зустрічали їх квітами і хлібом-сіллю. Бо сподівалися, що німецький солдат таки приніс їм звільнення від людиноненависницького сталінського режиму. А що Москва й тоді була по лікоть в українській крові, наочно підтверджувала моторошна картина розстрілу майже 2000 в’язнів луцької тюрми…
Окуповану Волинь німці включили до складу «Генеральної округи Волині і Поділля» з центром у Луцьку. Крім нашої теперішньої області до її підпорядкування входили також Рівненська, частково – Тернопільска, Хмельницька і навіть Брестська. 

На початках коричневі окупанти ще загравали з цивільним населенням. Дозволили «Просвіту». Налагодили випуск україномовних газет. Ліквідували колгоспи. Відродили аж дві незалежних від Москви православні церкви – Українську автокефальну та Автономну…
А потім почалося пекло. Першим потрясінням стали масові ростріли євреїв. На превеликий жаль, допомагали німцям знищувати цілий народ окремі нелюди з числа волинян. Другим, і, мабуть, остаточним розчаруванням для наших батьків і дідів стали моторошні картини знущань нацистів над військовополоненими…
Після цього Волинь повстала проти окупантів. І не лише гітлерівських.
Але навіть досі в суспільстві немає чіткої позиції щодо оцінки причин, подій та наслідків Другої світової війни. Мабуть, ганьбою може слугувати хоча б той факт, що фронтовики, яким «перевалило» далеко за 90, й досі доживають віку в чергах на обіцяні ще в брежнєвські часи автомобілі
Замість цього громаді, яка знемагає від внутрішніх ворогів та зовнішніх агресорів, пропонують перемкнути свою увагу на ідеологічні невідповідності. 
Одна з них для волинян полягає в ставленні до процесу декомунізації, який включає в себе й позбавлення від серпасто-молоткастих символів. Закон, як і в усій цивілізованій Європі, не передбачає демонтажу червоних зірок на могилах полеглих військовослужбовців чи, не приведи Господи, руйнацію самих поховань. Досить уже займатися вандалізмом, коли в повоєнні роки всі могили німецьких солдатів зрівняли з землею. Але дискусії щодо Меморіалу «Вічна слава» в Луцьку мають дещо інший контекст. 
Хоча б тому, що збудували його в 1975 р. на місці древнього римсько-католицького кладовища. Крім інших там були поховані єпископи та навіть полеглі в повітряних боях із гітлерівською авіацією польські льотчики.

Тому реально меморіал збудували на чужих кістках. А те, що виникає в подібний спосіб, неминуче призводить до збурення не лише в царстві мертвих, але й на цьому світі. Одні вважають, що таблички з назвами підрозділів чужої армії треба негайно демонтувати, як і всі червоні зірки та сталінські ордени. Інші переконують у протилежному.
«На території меморіалу знайшли свій вічний спочинок майже 2000 воїнів Радянської армії, які, переважно, загинули під час жорстоких боїв із фашистськими окупантами біля Луцька в лютому-квітні 1944 р. Саме вони ціною власного життя врятували лучан від остаточного винищення. Тому стверджувати, що цей меморіал був лише якимось «символом колишньої тоталітарної системи» можуть лише невігласи від науки або політичні екстремісти, які в черговий раз за останнє століття прагнуть переписати нашу історію». – звернувся від імені 19 міськрайонних і 7 колективних осередків Волинської обласної організації ветеранів України її голова Олександр Булавін.
Надалі готові виділити достатню газетну площу й усім іншим. 
Бо після 75-річчя початку другої фази Другої світової війни нам потрібно, врешті-решт, уже перестати так несамовито ставитися до подій минулого, бо навіть зараз, коли читач тримає в руках свіжий номер «Волинської газети», на Донбасі в наших хлопців стріляє інший агресор. 
Московський… Який і встановлював по всій Україні свої меморіали…
Сергій ШРАМЧУК.
На фото з архіву і автора: пам’ятник тричі Героєві СССР, українському льотчику Іванові Кожедубу в Києві; колишній Будинок офіцерів РККА в червні 1941-го у Луцьку; алея захисників України, які полягли в боях із російськими агресорами на Сході, кладовище в с. Гаразджа.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%