Прокляття коханої

Прокляття коханої

Як тільки Сергій згадує юність, так одразу і один з фрагментів студентського життя зринає в його сивій голові. Вже й сам думав: «Що за дурний спогад?»  …Він тоді в бурсі вчився, в райцентрі їхньому. Спішив після занять на автостанцію, щоб автобус до села не втік. Летів, як міг, та тільки звернув до платформи, як, де не візьмись, циганка перед очі стала. Хотів минути, вона за ним. Він в інший бік  – жінка й собі. 
– Ну що ти хочеш?
– Не пошкодуй рубля: долю скажу, – золотими зубами вишкірилася та. 
– А йди ти! – відпихнув її хлопець і попрямував до автобуса. 
– Будуть тобі її сльози на старості руки й ноги крутити… – прошипіла циганка в спину. 
Сергій почув ті дивні слова. Але до голови їх вирішив не брати. 

* * *
Усе ніби склалося в нього добре. Після бурси вступив до інституту, в Луцьку знайшов роботу на заводі. Так весь вік інженером й пропрацював. А 15 літ перед пенсією, то й головним… Женився ж бо на дочці колишнього голови райвиконкому, то тесть замолоду зятю дорогу вистелив знайомствами. Катя добра жінка була, хоча в село до свекрів ні ногою не ступила. Не те, щоб матері чи батька чоловікових не шанувала. Просто перед весіллям покинув її Сергій сільську дівчину вагітною. Село гуло довго, а відразу по весіллі сусідка й не стрималася: розказала невістці все, як є. Та зареклася: ганьби такої більше чути не хоче, хоч Сергія не покинула, бо й сама дитя під серцем носила їхнє. 
…А на схилі літ життя добряче покрутило Сергія. Діти й внуки як поїхали за кордон, так мало й давали про себе знати. Катя вмерла від раку. А він опинився в терцентрі, та й то завдяки тому, що син перекази надсилав і оплачував батькові перебування, а заодно й компенсацію директорці того «дому престарілих», щоб мовчала. 
Думав чоловік і про те, що в селі десь мала б бути батьківська хата, років десять стоїть сиротою. Але як там сам? Переніс інсульт, лівого бока відняло, і хоч потім і відпустило трохи, а добре справлятися вже не міг та й ходив помалу. Ото гляне на наче неживу руку – й щоразу ту циганку згадує. А потім і ту дівчину, серцю милу, яку покинув заради женячки на багатійці. 
– А десь там ще є син чи донька… – думав ночами.
Боліло під грудьми: ні разу за життя навіть не поцікавився, як та жінка, чи виростила вона його дитину. 
* * *
– Сергію Івановичу, дорогенький, тут до вас, – почув солодкий голос директорки за дверима. На порозі постала  жінка. Сива як молоко. Немолода давно. Сільська, видно…
Упізнав. Це ж вона, та сама. 
– Ходи Сергію, нема чого гнити. Люди переказали, що ти тут. Подякуй Богові, що син не в тебе вдався. Хоче глядіти, хай глядить. Мені то шо… – мовила та, за чиї сльози йому Доля дала закусити.
Надія ЛАНОВА. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%