Кохання, що запізнилося на 18 літ

Кохання,  що запізнилося на 18 літ

Оля і Поля були найкращі подруги. З першого класу – нерозлийвода. І навіть зараз, коли обом уже по 18-ть, не можуть дня одна без одної провести. Тож хай би за тисячі кілометрів були, все одно Інтернетом зв’язуються.
А сьогодні тато сказав Олі: летимо на острови відпочивати. Та доки Оля скакала і плескала, Олег попередив:
– Але ніяких мобілок, планшетів чи інших благ цивілізації. Тільки сонце, море і ми!
– Тату, – заскиглила Оля, – що ж я там цілих десять днів робити буду? 
– Купатися, засмагати, з мамою пліткувати.
– З такими розкладами я краще вдома залишуся. Полю попрошу в нас пожити –  ми собі раду дамо.
– Ну, якщо вже так, то давай Полю з нами візьмемо, – запропонувала мама. – Тоді й тобі компанія буде.
…Через пару днів, коли аеропорт «Борисполя» залишався все нижче і нижче, Поля сама собі не вірила, що вперше в житті побуває на екзотичних островах.
– Шкода, що маму в останню мить викликали до Німеччини, – зітхнула Оля, – але ж ти, тату, не даси нам сумувати. Правда?
– Правда…
Олег і сам здивувався, наскільки класно було йому в компанії юних супутниць. Замість гріти пузо на сонці чи булькати пиво, 40-річний чоловік пірнав, бігав із волейбольним м’ячем, сипав анекдотами. А одного вечора, десь роздобувши гітару, просто зачарував дівчат забутими піснями його молодості.  
– Тату, а чому ти до Полі ставишся, як до чужої. Ти ж нам обом, як батько, – коли вони троє пили коктейль, запитала Оля. І тут ще почервоніла. Бо рідного батька в Полі не було. Тож ці слова могли образити подругу.
– Та нічого, все гаразд, – розірвала незручну мовчанку Поля.
Однак, відтоді Олег старався більше уваги приділяти Полі. Дитина ж справді ніколи не знала батьківської турботи.
А дівчина так само щиро відповідала взаємністю.
Спершу Олег ніяковів, коли обоє дівчат цілували його у щічку за щойно принесене морозиво, чи брали під руку, коли гуляли вечірнім узбережжям. Але за пару днів чоловік не просто звик до такої уваги. Навпаки: піймав себе на думці, що чекає ніжних Поліних доторків, сором’язливих поцілунків, навіть її запаху, полунично-квіткового.
Через десять днів вони їхали з аеропорту засмаглі та щасливі. Дзвінкими голосами дівчата співали якусь модну пісеньку і просили в Олега «додати його низьких тонів». Ось і вдома: «Волинська область». Та щойно перетнули вказівник, як чоловік ніби в реальність повернувся. Він лише зараз згадав, що вдома чекає дружина і що теща просила привезти їй слоника. Друзі вже дзвонили і запрошували на рибалку, а бухгалтер із фірми перепитала про перерахунок коштів. 
«Невже це тільки сон? Казка, яка ніколи більше не повториться? – думав сам до себе. – Невже не буде більше райського блаженства? Торкань, що струмом пробивали тіло? І поцілунків Полі?…»
– Тату, щось не так? – вловивши Олегів сумний погляд, перепитала Оля.
– Ні, все нормально. Просто… роботи багато назбиралося.
Дівчата далі безтурботно щебетали. А Олег їхав і думав: що ж тепер буде із його таким запізнілим коханням?... 
Поліна РУДЕНКО.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%