Дорога мертвих

Дорога  мертвих

У Ковелі по єврейських надгробках й досі ходять…  Люди? Чи топчуться чиновники?! 

Замість того, щоб виділити ділянку під меморіальний комплекс у пам’ять розстріляних під час Другої світової війни євреїв, місцеві чиновники дозволяють влаштовувати, по суті, на кістках загиблих… пересувні цирки-шапіто та зоопарки! 
Радянська влада не щадила ні храмів (бо то був «опіум для народу»), ані поховань (бо деякі з них вважала «чужими»). І багатонаціональний Ковель усе це з гіркотою та болем пережив. 
Благовіщенську церкву, яку заснували ще задовго до приїзду на Ковельщину князя Андрія Курбського, зі статусом пам’ятки архітектури Української РСР, войовничі атеїсти перетворили на спортивну школу, а в давній польській каплиці, де зараз церква Андрія Первозванного, довгий час зберігали кам’яну сіль. 
З могилами червона тоталітарна система розправлялася з не меншою жорстокістю. На старому римсько-католицькому кладовищі, де поховані розстріляні нацистами ковельчани різних віросповідань, побудували газове господарство. А після другого приходу «совєтів» знесли братську могилу в’язнів тюрми, яких закатували енкаведисти у перші дні війни. На похованнях німецьких солдатів стоїть універмаг, руїни корпусів ДОКу, тягнеться залізниця…


В дусі примітивної сталінсько-брежнєвської пропаганди, що, мовляв, «їхні могили давно заросли чортополохом», войовничі безбожники зрівняли з землею і єврейське кладовище на вул. Володимирській, де в роки війни гітлерівці розстріляли, згідно архівних даних, більше 6000 євреїв: переважно жінок та дітей. Комуністи тут поставили Палац культури. Ще раніше звідси вивезли могильні плити, якими вимостили територію біля штабу зенітно-ракетного полку та дорогу, що «йшла» вздовж казарм. 
Давно уже немає військовиків, які кирзовими та хромовими чобітьми топталися по надгробках мертвих, а також «утюжили» пам’ять про мертвих колесами вантажівок та командирських машин. Вже в українські часи цю землю продали в приватні руки, але й досі тією пекельною дорогою їздять машини та ходять люди! Навіть не відаючи, що під ногами і колесами – надгробки…
– Ось надгробок із зіркою Давида. Це – мацева, тобто плита-стела – найбільш розповсюджена форма надмогильного пам’ятника єврейських поховань. І таких мацев на дорозі та обабіч неї можна побачити чимало. Під час будівельних робіт біля колишнього штабу місцевий підприємець віддав нам всі знайдені мацеви, які погодилася зберігати одна ковельчанка, за що ми їй щиро вдячні. Але з дороги нам ніяк не вдається забрати надгробки. Представники власника території сказали, що віддадуть їх лише тоді, коли повністю розберуть будівлі, й дорога, якою возять биту цеглу, буде уже не потрібна, – говорить виконавчий директор Волинської релігійної громади прогресивного іудаїзму Сергій Швардовський.
Поблизу Палацу культури під березою знаходимо побитий вандалом ще один надгробок. Сергій Олександрович читає напис на івриті, який свідчить про те, що під мацевою було чоловіче поховання. І було воно дуже великим.
На фрагменті стереотопографічної зйомки 1977 р. архітекторами чітко встановлені межі уже не діючого на той час єврейського кладовища. Розміри – вражають!
Тому волинська єврейська громада вирішила гідно пошанувати сплюндровану пам’ять предків. У листопаді 2011 р. Сергій Швардовський письмово звернувся до Ковельського міського голови Олега Кіндера з проханням виділити земельну ділянку, що знаходиться перед Палацом культури, для перевезення сюди всіх надгробних плит та облаштування тут пам’ятного місця.
Звернення було розглянуте на засіданнях Громадської ради при міському голові та депутатських комісій міськради. Було прийнято рішення запропонувати єврейській громаді таки встановити пам’ятний знак поблизу Палацу культури. 

«Після подання вами конкретних пропозицій щодо облаштування пам’ятного місця, ескізної пропозиції по благоустрою, це питання буде знову винесено на розгляд громадської ради», – йдеться у листі «гуманітарного» заступника мера Ігоря Прокопіва, який готувала головний архітектор міста Людмила Мурай.
Зважаючи на встановлені вимоги щодо розроблення проектної документації, для забезпечення проектування меморіального комплексу, єврейська громада повинна надати проектувальнику вихідні дані на проектування. Втім, розробка планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень об’єкта будівництва, його основних параметрів, вартості та організації будівництва, врахування технічних та містобудівних умов і обмежень можливе лише за наявності визначених меж розташування земельної ділянки. І про це ковельські чиновники прекрасно знали, готуючи таку відповідь…
У липні 2013 р. Волинська релігійна громада прогресивного іудаїзму знову пише листа до ковельського градоначальника. 

«Звертаємося до вас із повторним проханням виділити земельну ділянку з установленими межами біля будівлі Палацу культури з метою збереження історико-матеріальних цінностей та облаштування пам’ятного місця (меморіального комплексу) для увіковічення пам’яті євреїв – жителів міста Ковеля. Відведену земельну ділянку просимо залишити у комунальній власності територіальної громади», – зазначається в ньому. 
До цієї петиції було додано фотознімки та історичну довідку (на десяти аркушах) про розстріли та поховання біля Палацу культури, а також листи від Берлінського офісу Американського єврейського комітету, Ізраїльської організації євреїв – вихідців з Ковеля, єврейської громадськості Франції, чиї родичі теж проживали у Ковелі, в яких була однозначна підтримка ідеї спорудження меморіалу.
Відповідь з мерії не забарилася, хоча знову була підписана не мером. Тодішній перший заступник міського голови Анатолій Трофимук детально розписав Порядок спорудження пам’ятників і монументів, затверджений Держбудом та Мінкультури України, які документи слід подавати, начебто єврейська громада про таке не відає. 

«Тому повторний розгляд піднятого вами питання на Громадській раді та прийняття Ковельською міською радою відповідного рішення про спорудження (створення) меморіального комплексу вирішуватиметься згідно вищевказаного Порядку після надання Волинською релігійною громадою прогресивного іудаїзму вищевказаних документів з врахуванням необхідності внесення змін в генеральний план міста Ковеля», – сказано у відповіді, за підписом Анатолія Трофимука, яку підготував заступник архітектора міста Сергій Панасюк. 
Час невпинно змінює чиновників (уже не працюють в мерії пани Трофимук з Панасюком), а віз і нині там. Роздаючи щедро наліво-направо земельні наділи під житлове будівництво на березі водосховища та в інших привабливих місцях, змінюючи, як заманеться, генплан міста, влада зовсім не зважає на пам’ять та історичні цінності. Мало того: ще й хизується побратимством із багатьма європейськими містами, де шанобливе ставлення до кладовищ та місць історичної пам’яті – альфа і омега всієї роботи цивілізованого органу місцевого самоврядування.
А от дозволяти пересувні цирки-шапіто та зоопарки на кістках розстріляних, як це щороку можна спостерігати біля Палацу культури, є проявом неабиякого цинізму і морального занепаду.
Можливо, хоча б цього разу Олег Кіндер таки візьме на себе сміливість належним чином відреагувати на «ковельський вандалізм», який ганьбить не лише Місто залізничників, але й усю Волинь в очах світової спільноти?
Ярослав ГАВРИЛЮК.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%