Невже печать великомучениці Параскеви?!

Невже печать  великомучениці  Параскеви?!

На місці зруйнованого совєтами храму ніби прокляття нависло…

Скільки ж то епох, людей і проблем перебачив цей куточок Луцька?.. Якихось 500 років тому середньовічні лучани ставали тут навколішки і молилися великомучениці Параскеві П’ятниці, на честь якої стояла церква. Храм Божий канув у Лету, та ймення святої досі живе у пам’яті й на устах людей. А цю невеличку територію у Старому Луцьку досі іменують П’ятницькою Гіркою. 
 Біля крутих схилів цієї Гірки Свята Параскева благословляла людей на ремесла і торгівлю. Тож не одне століття тут збиралися ярмарки. А четверо найзаможніших міщан того часу відновили на Гірці місце для молебню, яке утримували своїм коштом.
Потім знову тут ярмаркували. А згодом луцьке Хрестовоздвиженське братство, дочекавшись перенесення торгівельних майданчиків, вкотре відновило П’ятницьку капличку, що з ХІХ ст. простояла аж до 1947-го.
Однак, знищення совєтами намоленого місця позбавило цей куточок Луцька Господньої благодаті. Кожна нова спроба вдихнути у П’ятницьку Гірку життя виявлялася марною. І своєрідним символом безнадії став тут споруджений кінотеатр із фундаментальною назвою «Батьківщина».

«Fatherland»: тільки для німців
Так склалося, що наповнювати духовністю серце Луцька (в тому числі й П’ятницьку Гірку) взявся у минулому столітті польський архітектор Красінський. 1937-го, за два роки до початку Другої світової, ніхто й не думав про воєнне лихоліття. Навпаки, люди жили планами про мир та благополуччя. І от аби громадяни Речі Посполитої (а саме такими були на той час лучани) жили не тільки щоденними клопотами, пан Красінський запроектував на П’ятницькій Гірці цілий Палац культури, серед іншого передбачивши глядацький зал на 650 місць!

Війна завадила інженеру урочисто перерізати стрічку помпезної споруди. Натомість, цю місію виконали люди, яких радянська влада називала окупантами. В історичних джерелах збереглися відомості, що арійці як давні поціновувачі мистецтва та культури вдихнули у кінотеатр життя. І навіть назву йому дали «Fatherland» («Батьківщина»). Щоправда, поділили приміщення на дві частини. Одна попереджала: «Ахтунг! Ахтунг! Вхід лише для німців». Інша ж дозволяла приходити на кіносеанс усім іншим, у чиїх жилах не текла арійська кров. До речі, є відомості, нібито під час свого відступу німці замінували «Fatherland» і лише щасливий збіг обставин не дав кінотеатру злетіти в повітря. Хоча це вже зовсім інші історія… 

Кіно-зомбі від СССР
Із приходом нової влади телевізорів у Луцьку не було. Відтак місію зомбування «трудящих» про «щасливе життя у Країні Рад» поклали на кінотеатри. Екран глядацького залу «Fatherland»у, який тепер називався «Батьківщиною», активно демонстрував «батька всіх народів» – Іосифа Сталіна. Радянські фільми пропагували дружбу грузинів, українців і старшого «руского» брата. Оспівували любов між робітником та селянкою. Розповідали, як почесно бути Стахановим і хай сконати на роботі, але план перевиконати. А дітки того періоду ладні були, як Павлик Морозов, відректися батька, бо той приховав зерно для свого ж сина.

Аби геть не веселі реалії життя були наближені до сповнених оптимізму фільмів, відвідувачів «Батьківщини» зустрічав фонтан, лавочки і духовий оркестр. Мотиви улюблених мелодій люди слухали, поїдаючи ескімо за 16 коп. А з мінімальними цінами на кіно і ковбасу-рубльовку почуватися щасливою могла чи не кожна радянська сім’я. 

Амбітний задум чи «у горлі кістка»?
Епоха Незалежності, на жаль, не принесла П’ятницькій Гірці нічого хорошого.  Довгі роки тут смерділи дві громадські вбиральні, після закриття яких люди ще довго справляли нужду довкола неіснуючих клозетів. Осередок культури й відпочинку перетворився на місце безкультур’я та аморального дозвілля. Фонтан, що раніше райдужно іскрився, з віком усох, почорнів і зрештою був демонтований. А його супутниця «Батьківщина» стала, як нелюба невістка (чи-то в горлі кістка).
1994 р. обласна та міська влада передали приміщення Волинській держтелерадіокомпанії. Так само в розпорядженні ВОДТРК опинилася 4-поверхова будівля, що поруч із кінозалом.
Отримавши такий щедрий дарунок, телерадіокомпанія вирішила створити на отриманих площах телевізійний центр, у якому можна було б проводити культурно-масові заходи на кшталт телешоу, концертів, конференцій. А в сусідній із кінозалом 4-поверхівці – розмістити фахівців-телевізійників.
Спокусившись на амбітну мрію мати на Волині висококласний телецентр, депутати обласної ради прийняли у 2004 році програму розбудови телерадіопростору нашого краю, а на «переродження» «Батьківщини» не пошкодували 700 тис. грн з обласного бюджету.
За ці гроші, як свого часу розповідала генеральний директор ВОДТРК Ольга Куліш, зроблено було немало. Зокрема, оновлено перекриття, дах і там же встановлено міні-котельню, реконструйовано систему опалення, замінено вікна, розпочато ремонт апаратних, залито підлогу у глядацькому залі. Там же планується облаштувати телестудію розміром 425 кв. м, що буде оснащена вісьмома камерами і 140 (!) світильниками.
Аби таку кількість апаратури встановити без загрози для життя людей, довелося здирати все до цегли (розбираючи стелю, будівельники натикалися навіть на очеретяні шари, закладені, очевидно, як не поляками, то німцями!).
«Зате нині встановлені металеві конструкції зможуть витримувати 150 кілограмів ваги на кожному метрі квадратному стелі, – зазначила Ольга Куліш. – Гарантією безперебійного постачання електроенергії слугуватиме електрощитова, яка витримає 168 тис. кВт, а подачу світла забезпечать дві незалежні підстанції».

Втім, величезний обсяг уже виконаних робіт створив лише каркас майбутнього телецентру. Тому 2012-го року Волинська обласна рада виступила за продовження будівництва телецентру. На наступних три роки виділила ще 700 тис. грн. Ці кошти вже фактично освоєні. Але що чекати «Батьківщині» завтра?

А владі, схоже, байдуже?..
Постмайданівська влада оглядала будівлі, думала, робила припущення. Та вкотре не дали відповіді, коли ж мрію про телецентр удасться втілити? 
У сусідній із кінозалом будівлі, звідки давно вже виїхали телевізійники, досі похнюплено стоять крісла, на яких сиділи журналісти, монтуючи черговий резонансний сюжет. Холодом віють сейфи, що раніше зберігали інформацію під грифом «таємно». На стінах кабінетів навіть грамоти красуються, що ними Волинська обласна рада дякувала ВОДТРК за сумлінну й наполегливу працю.
Та чи допоможуть ці відзнаки вдихнути життя у покинуте приміщення? Адже для завершення робіт знадобиться близько 22 млн грн! Та й сама ВОДТРК припинила своє існування, трансформувавшись у Волинську регіональну дирекцію Національної телекомпанії України.

Виконавчий директор філії НТКУ «Волинська регіональна дирекція» Ольга КУЛІШ із цього приводу розповідає:
– Приміщення на П’ятницькій Гірці, 2 – об’єкт комунальної власності, що знаходиться на балансі філії НТКУ «Волинська регіональна дирекція» (так називається Волинська ОДТРК після першого етапу реорганізації). Наші плани щодо цієї будівлі не змінилися:  конче потрібен сучасний телецентр. 1 січня 2017 року Волинському телебаченню виповниться 25 років, і всі ці роки телевізійний колектив працює без телестудії, на матеріальній базі Волинського радіо. 
У документації на реконструкцію приміщення, якою займається  облдержадміністрація, зазначена назва «Телецентр». Цілком імовірно, що в новому проекті буде інша назва «Медіа-центр». До кінця літа ми опрацьовуємо варіанти відновлення фінансування  робіт із реконструкції: про те, що на добудову знайдуться бюджетні кошти вже цього року, неодноразово говорив голова облдержадміністрації Володимир Гунчик. Екскурсії на наш довгобуд ми влаштовували і для депутатів обласної ради, і для керівництва області й Луцька. Усі керівники погоджуються, що телецентр потрібен, а от конкретні позитивні кроки відсутні. Але й  чекати кращих часів немає сенсу, тому пишемо заявку на грантовий конкурс «Польща - Україна - Білорусь»,  шукаємо кошти на оновлення проектної документації. 
Зараз не можу сказати, наскільки зміниться кошторис на будівельні роботи: вже вкотре фахівці мають порахувати все в цінах 2016 року. Але ті  22 мільйони гривень у цінах 2015 року – це ж тільки будівельні й опоряджувальні роботи. На техніку потрібно десь у чотири рази більше. Тому не обійдемося ми лише бюджетними коштами, дуже розраховуємо на грант. 
А щодо історичності цієї будівлі… У сімдесятих роках минулого століття рішенням облвиконкому цей будинок внесено до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення. Всі останні  роки допитуюсь у фахівців: яку історичну чи архітектурну цінність має ця сіра і сумна  споруда, яку добудували фашистські окупанти як кінотеатр «Фатерлянд»? Поки що відповіді не отримала. Ми не проти такого статусу, але він не дозволяє проектантам вносити зміни у зовнішній вигляд будівлі. То ж і майбутній медіа-центр ззовні виглядатиме примітивною цементною коробкою. Можливо, варто переглянути те рішення радянської доби?
…Уявляю, скільки стріл полетить після таких крамольних слів у мій бік… 
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора та з відкритих джерел: сучасний вигляд колишнього кінотеатру; ікона Святої Параскеви; біля «Батьківщини» у 50-ті роки; масштаби руйнації – оцінює перший заступник голови облради Олександр Пирожик.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%