420 сторінок про Ветли

420 сторінок про Ветли

Сільський бухгалтер Костянтин Кирилюк усе життя збирав матеріали про історію с. Ветли Любешівського р-ну. Рукопис береже, мов зіницю ока, і мріє видати книжку. 
У Ветлівській сільській раді – особливий бухгалтер. І не тому, що він трудиться на одній посаді вже понад 30 літ. А тому, що кілька останніх літ присвятив написанню книжки про село. Сьогодні у нього на руках – фактично готова до друку книга на 400 сторінок. З фотографіями, свідченнями старожилів, копіями документів із архівів, тощо. Унікальний доробок відкриває чимало незнаного з історії цього краю. 
Костянтин Кирилюк ще з юності обрав собі бухгалтерський фах. Виріс у глибинці глибинок – поліському с. Ветли. Ще зі школи сільський учитель Петро Ліннік прищепив хлопцеві цікавість до краєзнавства. Фактично усі знання з історії, каже, взяв не з книжки, а з уст цього вчителя. Бо «після його розповідей уже можна було не читати». Втім, вчительською дорогою не пішов. Після армії Костянтин одразу пішов працювати бухгалтером (а згодом – головним економістом) до місцевого колгоспу. А коли згодом колгоспи канули в Лету, став бухгалтером сільської ради. Удома Костянтин Платонович – славний господар, батько трьох дітей. 
І може б, і не взявся ніколи він за книжку про Ветли, якби одного дня до сільської ради не зайшов його улюблений вчитель Петро Іванович: «Я вам віддам свою історію, а ви її продовжіть». Це були рукописи. Того ж, 2003 року, вчитель помер. Донька Петра Івановича віддала їх Костянтину Кирилюку лише через рік. 
Із 2004 р. чоловік сумлінно працює над тим, аби в історії його села не було білих плям. Із 67-ми сторінок краєзнавче дослідження виросло до 420-ти! 
«У Ветлах і в польські, і в литовські, і в білоруські часи завжди був кордон. Ветли відходили то до Волинської, то до Пінської губернії. Через це і шукати інформацію з історії дуже важко, я так думаю. На одній карті – так, на іншій – вже ні. Виходить, що це село завжди було спірною територією. 1796 рік – Ветли належали до Слонівського намісництва (Слонів – це Білорусь). А якщо пізніше, то батько Сталін віддав Пінську та Брестську область України – Білорусі. Значить тут була Україна. Найбільш трагічна сторінка – це історія урочища Крижики. Чому воно так називається? Напочатку 20 ст там ще стояли дерев’яні стовпчики. Була думка, що це залишки кладовища. Але коли там вже наші сучасники почали брати пісок для господарських споруд, то на глибині до метра наткнулися на вугілля. Що дає підставу думати, що то – спалені хати… Колись на місці спаленої хати ставили хрести. Тобто там могло бути село. Це за два з половиною кілометри від центру Ветел. Трагічна уся історія села. 135 людей не повернулося додому після Другої світової. До 200 односельчан розстріляли німці, партизани і упівці», – розповідає Костянтин Платонович. 
Свій друкопис сільський краєзнавець береже як цінний скарб. Тому навіть фотографувати фрагменти зібраних свідчень (від сивої давнини до сьогодення) і документів не дозволяє. Поміж сторінок – десятки, навіть сотні доль місцевих селян, які крізь віки просяться на папір. Якою має бути книга про Ветли, Костянтин Кирилюк твердо знає. А от коли вона побачить світ?.. 

Олена ЛІВІЦЬКА. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%