Дім престарілих: міфи і реальність

Дім престарілих:  міфи і реальність

Євроремонт, їдальня-ресторан, грядки із полуницею та ставок, де клює.

Для багатьох, мабуть, пенсіонерів «дом престарілих» уявляється тюрмою, тільки без гратів. А замість «надзіратєля» там – люди в білих халатах. Не дивно, що для більшості людей похилого віку найгірше покарання – зостатися не з рідними, а у такому закладі.
Та й автор цих рядків так думала. Особливо коли сама відвідала один із терцентрів для одиноких. Що побачила там? Похмурі коридори й порваний лінолеум. Старенькі доживали віку у кімнатах із темно-синіми стінами (наче в СІЗО). І навіть запилюжені вазони стояли у терцентрі, як символ безпросвітного «завтра».
«Невже ж ці спрацьовані люди не заслужили, аби роки самотності держава компенсувала затишною кімнаткою, усміхненою медсестрою, клумбою квітів попід вікнами? – подумалося тоді. – Тим паче, за таку «маленьку радість» віддають дідусі з бабусями більшу частину пенсії…»
 
Капличку для одиноких приїздив сюди освячувати митрополит Михаїл! 

Але поїздка у с. Тростянець Ківерцівського р-ну розбила геть усі стереотипи щодо «прокляття дому престарілих». При тім, що за візит до територіального центру директора зумисно не попереджала: щоб, як то кажуть, було без «кіпішу» і штучного лоску.
– Доброго дня! Гостям ми завжди раді, – зустрічає на порозі адмінкорпусу Микола Коренчук, десятьма хвилинами раніше дізнавшись про візит обласної газети.
І позаяк ми вперше у терцентрі, то директор розпочинає з коротенької екскурсії:
– Раніше тут було терапевтичне відділення Ківерцівської ЦРЛ. А 11 вересня 2000-го почав діяти заклад, повна назва якого «Відділення стаціонарного догляду для постійного проживання Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Ківерцівського району».

Доки озвучується «біографічна довідка» закладу, не стримуюся, аби не сфотографувати ошатний будинок, що просто потопає у квітах. Вазони тут скрізь: під дахом, на цементі, у підставках на клумбах.
Прямуючи до центрального входу, здалеку гукаємо «Добридень!» гурту пенсіонерів, які в бесідці у садку про щось між собою балакають.

– Перш ніж оселити людину, ми її обстежуємо у санпропускнику. Перших два тижні пенсіонер проживає у карантинному відділенні (це робимо для того, аби в заклад «не занести» ззовні якихось вірусів чи інфекцій). А далі, якщо «приїжджий» здоровий, оселяємо його, – продовжує Микола Якимович. – Кімнати в нас розраховані на трьох-чотирьох людей. У кожній – холодильник. Якщо ніхто зі «співмешканців» не проти, встановлюємо у кімнаті телевізор. А якщо когось із підопічних дратують звуки, то інші йдуть у фойє, де маємо загальний телевізор.
У центрі головного корпусу – духовний куточок: рушники, ікони, релігійні книги.
– Цю капличку освячував сам владика Михаїл, митрополит Луцький та Волинський УПЦ КП. Щонеділі й на релігійні свята править тут Службу Божу настоятель місцевої церкви отець Сергій, – запрошує директор до молитовної кімнати. – Оскільки в нашому закладі середній вік підопічних – понад 70 років, то тут, окрім іншого, відспівуємо померлих. А ще маємо спеціальне ритуальне приміщення. В ньому покійник перебуває, доки родичі не приїдуть забрати тіло для поховання. І за десять років роботи в терцентрі, зауважує Микола Коренчук, іще жодного разу не було, аби за небіжчиком не приїхали хай дуже далекі, але родичі.
– У нас немало й таких підопічних, які мають дітей. Але ж самі розумієте: в кожній сім’ї різна ситуація. Хтось зі стариків має серйозні розлади здоров’я, потребує цілодобового медичного нагляду і рідні, хай би як не хотіли, проте змушені оформити батька чи матір до нашого терцентру. А є такі дідусі-бабусі, чиїх близьких важко навіть назвати дітьми, – зізнається Микола Якимович. – Проте більшість цих людей усе-таки бездітні. Їх вряди-годи забирають на гостину племінники, внуки, інші неблизькі родичі. Ми тільки «за». Оформляємо підопічному таку відпустку. А родичі письмово зобов’язуються на вказаний термін доглядати одиноку людину.

Життя в терцентрі – наче в санаторії!

Що дім престарілих для багатьох стариків – наче рідний, чую від бабусь та дідусів. Дякують за догляд і турботу невиліковно хворі. Бо, як зізнається Микола Коренчук, майже половина підопічних – так звані хоспісні. Після жахливих умов удома ці люди вдячні за увагу й турботу. Для багатьох незвично навіть, що кругом затишно, чисто, нові меблі й побутова техніка. 
Заходимо в одну кімнату, іншу. Хтось лежить музику слухає. Кому очі дозволяють – свіжу пресу читає.  Є такі браві «престарілі», що встигають підморгнути, комплімента кинути. Ну, як не усміхнуться цим життєлюбам?!

А з іншого боку: чого сумувати, коли є турбота персоналу, спілкування з ровесниками, коли навіть страви по-домашньому смачні.
– Так, у нас чотириразове харчування. Аби процес приготування їжі відповідав усім санітарним вимогам, зробили немалу прибудову до центрального корпусу. Є власна кухня, кімната для персоналу, продовольчий склад і їдальня, – запрошує Микола Якимович до наступного приміщення.
Те, що побачила, перевершило всі сподівання. Євроремонт, гардини на вікнах, сучасні меблі. Не їдальня – ресторан! У фойє також по-домашньому затишно: м’які меблі, плазмовий телевізор, килими й оранжерея з вазонів. Зізнаюся, не кожен санаторій такою красою похвалиться. Тому не можу не запитати, у скільки обходиться підопічному день перебування у терцентрі.

– У нас живуть люди з різним діагнозом, а відтак – і різними витратами на медикаменти. Тому скажу так: перших шість місяців цього року ціна одного дня перебування в закладі становила від 138 гривень до 177-ми. Це при тому, що ми забезпечуємо підопічного всім: починаючи від харчування і закінчуючи придбанням шкарпеток та нижньої білизни. Але – зауважу – четверту частину від пенсії людина все одно отримує на руки і витрачає на власні потреби: хтось цукерки купує, хтось – цигарки. Оскільки більшість цих людей не мають рідні, то свою нерозтрачену любов спрямовують на собачок, котиків (у селі тварин не бракує) і теж щось купують друзям нашим меншим.
Позаяк терцентр займає три гектари довколишньої території, то є тут не лише квітники з бесідками, а й фруктовий сад, додає мій співрозмовник:
– Яблука маємо свої – яблучний сік теж. Березовий власними силами заготовляємо. Є в нас підопічний, який «розбив» грядку й висадив полуницю, малину, смородину. Цього року – ходімо, покажу! – висадили 95 молодих фруктових деревець. Дякувати Богу, всі прийнялися, – усміхається Микола Коренчук.

Не дивно, що за таким (для багатьох – небаченим) комфортом люди їдуть у Тростянець із усіх куточків Ківерцівщини. Є одинокі, які по вісім років мешкають у закладі. А одна жіночка до 96 літ прожила! 
– Минулої зими в терцентрі мали «аншлаг»: всі 35 місць у закладі були зайняті, – каже Микола Якимович. – Літньої пори багатьох престарілих забирають родичі або вони самі їдуть додому «побути в рідній хаті», сусідів побачити. Тому зараз 26 людей. За однією жіночкою тримаємо місце. А ще вісім – вакантні.
…Вже коли прощаємося, неподалік терцентру помічаю ставочок. Виявляється, це пожежна водойма, в якій ще й трохи риба водиться! Тож за хорошої погоди можна вудочку закинути. 
Дійсно, хороше!..
 Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора: приміщення терцентру – затишне й заквітчане; підопічні Миколи Коренчука; у капличці; у їдальні – наче в ресторані; ось такі усміхнені жіночки стали для стареньких близькими людьми.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%