«Справа Шелепи»

«Справа Шелепи»  Житель Залісочого Євгеній Шелепа скаржиться на малий тиск води в його будинку, а тому бореться з односельчанами довго, послідовно і невідступно…

Він вважає роботу місцевої влади поганою, зіпсував стосунки з багатьма односельчанами, навіть у власній родині відчуває нерозуміння, але переконує: «і один у полі воїн», тому «доки живий», буде воювати за своє право розпоряджатися частиною водогону…
Громада, втомившись від багаторічних перевірок і поїздок на розгляд судових справ у Ківерці, Луцьк і навіть Київ, врешті-решт написала листа в газету. Тому в журналістів не залишалося нічого іншого, ніж їхати в Олицьку зону Ківерцівського р-ну. А щоб спілкування було конструктивнішим, запросили в відрядження Валерія Гнатюка – юрисконсульта, помічника депутата облради від фракції «Наш край» Святослава Кравчука.
І ось ми в Залісочому…
Забігаючи наперед, зазначу: зустрічі перевершили всі очікування! А для автора цих рядків навіть війнуло спогадами про недавнє перебування на передовій у зоні АТО: настільки все заплутано, деструктивно і непримиренно.
Отже, все почалося з води. Точніше, її відсутності. Коли розпадався місцевий колгосп, семеро жителів села вирішили прокласти від водонапірної башти до своїх осель водогін. Скинулися, як каже один зі співрозмовників, по 70 рублів, і таки реалізували свою ідею. Згодом башту передали на баланс Дідичівської сільради, люди створили квартальний комітет,  який і почав опікуватися експлуатацією системи та оплатою за надані послуги. І все б нічого, якби до прокладених ще в 90-ті роки труб не почали «врізатися» нові споживачі. 

Євгеній Шелепа як один із семи «піонерів» водогону переконаний, що 63 власники будинків, куди під’єднали водогін, мали б погоджувати свої дії не з квартальним комітетом, а з кожним, хто проклав першу трубу. І якщо він, Євгеній Володимирович, наприклад, проти цього, то в такому разі ніхто й не має права на підключення. Він також неодноразово наголошує, що положення про квартальний комітет має бути належним чином затверджене, і в ньому повинні бути захищені інтереси всіх, в тому числі і його особисті. Саме тому й пише скарги в різні інстанції та судиться роками…
Вода в цьому селі добра. В усякому випадку, тут регулярно проводяться дослідження, які підтверджують високу якість «аква віти». Тим паче, що добувають її зі свердловини, яка на 110 метрів проникла вглиб земної кулі.
Але в 2009 р. Є. Шелепа написав першу скаргу. Мовляв, тиск води в системі його будинку – недостатній. А через те, що до мережі підключили нових споживачів. І – без його згоди!
Представник «Ківерціводоканалу» провів заміри. Виявилося, що в оселі цього пенсіонера тиск складає 3,2 АТМ, тоді як у його сусідів ледь перевищує 2,2 АТМ при нормі 1,8.
Ніхто з власників інших 85 будинків на проблему млявого надходження води не скаржився, але це, однак, не зупинило активного пенсіонера. Він пише скарги в різні інстанції: від районного суду до прокуратури області.
Потім – чергова заява в Дідичівську сільраду, щоб від башти від’єднали цілу вул. Шевченка від одної гілки водогону та «врізали» трубу до іншої. Для цього довелося б перекопати дорогу обласного значення. Зрозуміло, що коштів на таку «реконструкцію» в сільському бюджеті нема. Попросили копійку-другу в бізнесменів (в тому числі – дружини Євгенія Шелепи). Але ніхто нічого не дав…

Народ вирішив за свої гроші купити помпу, яка б підвищила тиск безпосередньо в хаті пенсіонера, але він на такий «компроміс» також не пішов… 
Рішенням квартального комітету створили бригаду з ремонту та обслуговування башти, свердловини та водогону у складі 3 чоловік. Люди встановили огорожу санітарної зони, відремонтували та пофарбували металеву конструкцію. Як і слід було очікувати, Євгеній Шелепа грошей на це все не виділив…
Підключення нових споживачів за їхній кошт проводиться згідно заяв нових членів із письмовими згодами всіх водокористувачів на загальних зборах. Євгеній Шелепа, втім, нікому ніякого погодження давати не хоче. І на цій підставі «воює» з цілим селом. Торік голова квартального комітету 9 разів брав участь у судових засіданнях і, чесно кажучи, вже втомився витрачати час, гроші і нервові клітини на тяганину, якій немає кінця-краю. 
От і написали люди звернення в редакцію «Волинської газети» з проханням «об’єктивно розібратися».
Ми зустрілися з головою Дідичівської сільради Галиною Романовою, головою квартального комітету Володимиром Малімоном та з десятком інших мешканців села біля школи. Вже екс-голова сільради Станіслав Меус люб’язно провів до місця, де на горбочку стоїть водонапірна башта. 
В принципі, чи не єдина згадка про радянське колгоспне минуле, яке тут характеризувалося наявністю величезного комплексу з відгодівлі худоби, від якого залишилися хіба що руїни (крім однієї споруди, де хтось тримає кілька десятків голів овечок). Саме звідси й протягнули кілька гілок водогону, який живить майже ціле село, а також церкву і школу, для якої «аква віта» подається безкоштовно. 
Галина Романова тримає в руках цілий том документів, які стосуються «справи Шелепи». І Галина Павлівна, і інші співрозмовники, переконані: якщо не вдасться знайти спільну мову з Євгенієм Володимировичем, конфлікт триватиме ще довго. Переконують: готові йти на будь-який компроміс, аби він тільки перестав ставити палки в колеса. Готові йому й певні кошти компенсувати, і міні-башту біля хати поставити…
Зрозумівши, що фактично все Залісоче хоче, врешті-решт, поставити крапку в цій довгій і скандальній історії, їдемо до обійстя Євгенія Шелепи.
Чоловік якраз ровером поїхав у магазин, тому спілкуємося з його дружиною – Галиною Михайлівною. Та каже: в «водяній історії» – багато несправедливостей і порушень із різних боків. Але про чоловіка каже однозначно: «Йому, мабуть, щось пороблено»…
А ось і сам Євгеній Шелепа приїхав. Сідаємо на лавці під старим горіхом, де, як кажуть люди, хто тільки не намагався вирішити цю проблему – і депутати,  прокурори, і міліціонери… До розмови пристають і сусіди, які фактично всі засуджують поведінку Євгенія Володимировича. Сам він, відмовившись від фото, розповідає довго та переконливо. Щоправда, йому доводиться неодноразово відволікатися, бо оточуючі раз-по-раз гнівно реагують те окремі його твердження, називаючи їх неправдою. 
Мабуть, усієї газети не вистачить, аби переповісти всі кривди, які накопичилися на цій вул. Набережній та в усьому Залісочому… Кілька разів на диктофон перепитую: що має відбутися, аби Євгеній Володимирович помирився з односельчанами та припинив бомбардувати скаргами та заявами всі мислимі та немислимі інстанції. Врешті-решт, стає зрозумілим: чоловік 1937 р. н. намагається відстояти своє право на частку власності в водогоні. І доки не буде так, як він хоче, війна не припиниться. І боротиметься він доти, доки житиме…
Для чого ж ми тоді їхали в Залісоче? 
Невже не допоможемо сторонам (з одного боку – особисто Євгеновієві Шелепі, з другого – майже всім іншим мешканцям села) зробити хоча б крок назустріч один одному? 
Невже майже 80-річний переселенець з-за Бугу не усвідомить, що в кожної війни має бути якась благородна мета, і що ніяка труба в сільській землі не варта того, щоб пересваритися з більшістю сусідів, родичів та знайомих? 
Невже вода, яка є основою всього живого на землі, у цьому конкретному випадку має не об’єднувати, а роз’єднувати?
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото автора: водонапірна башта, звідки почався потік суперечок; голова комітету Володимир Малімон; тут живе Євгеній Шелепа.

P. S. 
В заяві мешканців с. Залісоче крім «водяної» проблеми міститься й вимога з’ясувати: звідки громадянин Євгеній Шелепа, 1937 р. н., узяв посвідчення інваліда війни та користується всіма пільгами від держави? Цю тему редакція попросила дослідити департамент соціального захисту населення облдержадміністрації, куди скерувала відповідний запит.

Від редакції.
А буквально позавчора Євгеній Шелепа особисто завітав у редакцію.  Він приніс документи з прокуратур і судів, а також написав власноручну заяву. Серед іншого він чітко виклав свою позицію:
«При створенні квартального комітету с. Залісоче правовий режим використання гілок водогону , що належить окремим громадянам, не визначено, чим порушується їхнє право розпоряджатися належним майном. На цей час немає нового положення про квартальний комітет, де б у розділі «Майно квартального комітету» було б чітко визначено: що квартальний комітет складається з башти і центрального водогону, яке є власністю сільської ради, а власниками окремих гілок – окремі громадяни, що прокладали їх за свої кошти».
Саме цього й прагне Євгеній Шелепа.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%