«Я мзду не беру!»

«Я мзду не беру!»

Прототип одного з головних героїв кінострічки «Біле сонце пустелі» 100 років тому служив у сусідньому Брест-Литовську, а на нове місце служби їхав потягом через Ковель…
Отже, легендарний митник Вєрєщагін, який в заключній частині захоплюючого радянського бойовика загинув внаслідок вибуху на баркасі, насправді в реальному житті надовго пережив свого кіношного послідовника у виконанні Павла Луспєкаєва. 
Його знаменита фраза «Я мзду не беру! Мені за державу прикро!» мала б, до речі, стати Альфою та Омегою діяльності всіх українських митників. Проте це – тема окремої розмови.
Наразі ж варто зауважити, що журналіст Олєг Грєбєнніков із брестської газети «Заря» розкопав буквально сенсаційний матеріал про кіно «Біле сонце пустелі» і про його творців і прототипів.
У другій половині 1960-их на хвилі популярності фільмів про «Невловимих месників» радянські кіномитці вирішили зняти фільм із робочою назвою «Басмачі». Матеріал сценаристи Валєнтін Єжов і Рустам Ібрагімбєков поїхали збирати не кудись, а в місця, які стосувалися головних подій – у Середню Азію. 

«Легенда гласить, що історію про те, як внаслідок втечі одного з басмачів від червоних, які його переслідували, в пустелі було виявлено залишений напризволяще гарем, розповів один із учасників Громадянської війни. Цей випадок і став епізодом, який створив цілий сюжет. Серед інших історій Валєнтін Єжов довідався і про біографію прикордонника Міхаіла Поспєлова», – розповідає Олєг Грєбєнніков.
Міхаіл Дмітрієвіч народився 14 травня 1884 р. Вирішивши стати військовим, вступив у Тифліське (Тбіліське) військове училище. А після його закінчення в 1904 р. отримав призначення для проходження служби в 6-ий піхотний Лібавський полк, який дислокувався в Брест-Литовську. Тут він був до 1911 р., а потім поручник Поспєлов був переведений в Закаспійську прикордонну бригаду. 
Оскільки найкоротша залізнична вітка в Середню Азію проходить через вузлову станцію Ковель, то можна не сумніватися, що царська канцелярія видала йому гроші на проїзд саме за цим маршрутом. Тим паче, що Берестейщина, як і Волинь, 100 років тому належали до складу однієї й тієї ж Російської імперії, південний кордон на нашій межі співпадав із краєм Горохівського р-ну, тож  їхати було комфортно та безпечно. 

За рік до Першої світової в званні штабс-ротмістра Міхаіл Поспєлов стає начальником Гермабського прикордонного загону, який охороняв велику ділянку на межі з Персією. В цих диких місцях офіцер налагодив службу таким чином, що всі місцеві контрабандисти та ватажки банд назвали його «Червоним шайтаном». 
«Звичайно, не лише за його рижі вуса. Про його влучну стрільбу, вміння з’являтися в самий непідходящий момент на найспокійніших стежках контрабандистів, навіть про магічні здатності ходили легенди», – стверджує журналіст.
Революція все перевернула шкереберть. Покинуті напризволяще солдати та офіцери Закаспійської бригади в 1917 р. розійшлися, хто куди. А от Міхаіл Поспєлов із дружиною, двома доньками та перекладачем із числа місцевих – залишився. Жив за рахунок садка та ставка з рибою. Перетворивши свій дім на фортецю та озброївшись до зубів, він якийсь час займався тотальною пиятикою. А потім створив невеликий загін добровольців і з власної ініціативи встановив контроль над кордоном. 
Червоні, які захопили цю територію, вирішили не чіпати колишнього «золотопогонника». Довірили посаду командира прикордонного батальйону, в 1921 р. він став на чолі полку. 
За час служби створив чудову школу молодшого командного складу для прикордонних частин, успішно провів дві експедиції в Каракуми з пошуку корисних копалин. Перед початком Другої світової війни Міхаіл Дмітрієвіч перевівся на службу в пожарну частину Ташкента, і в статусі почесного пенсіонера Узбецької ССР помер 10 серпня 1962 р.  
Про долю його дружини та доньок наразі не відомо нічого.
Щодо актора Павла Луспєкаєва, який зіграв Вєрєщагіна, то він помер у 1970-ому, на другий рік після завершення зйомок фільму «Біле сонце пустелі». Ще під час роботи над стрічкою акторові ставало погано (далися взнаки важкі поранення на фронті), тому він робив перепочинок кожних 20 хв. Цілком можливо, що в 1944-45 рр. він також бував не лише в Україні, але й на Волині, бо служив у штабі партизанського руху 3-го Українського фронту…
Павло Борисович був родом із Ростовської обл. РФ, після війни якийсь час жив у Луганську, звідки й вступив у театральну студію. Мав дружину, яка померла в 1988-ому, а також доньку та внучку. 
Устиг зіграти багато ролей, але «Біле сонце пустелі» – поза конкуренцією…
Підготувала 
Світлана КОМА.
На фото з архіву: кадр із фільму «Біле сонце пустелі» з митником Вєрєщагіним; Павєл Луспєкаєв; Міхаіл Поспєлов. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%