За порогом

За порогом

Тепер поріг обкомівської обителі може переступити чи не кожен. А був час, коли в народу руки-ноги тряслися, якщо раптом виникне потреба (чи запросять) до якого кабінету. Ось якими запам’яталися два візити до партійної барлоги волинському письменнику, краєзнавцеві  Вікторові Лазаруку, який нещодавно розповів про свої спогади в редакції «Волинської газети». І яким ми побачили обком через 22 роки після зміни його статусу і через півстоліття після появи на світ.

1968-й: « Уперше йду в обком партії. Це вже 10 літ, як функціонував цей будинок. Якраз тоді вирували події у Чехії – Празька весна. Я в учительській вголос засудив агресію введення танків у Прагу. А саме вчителював у Заболотті Ратнівського району. Розуміючи, що мене «братимуть в оборот», передовсім зайшов у «Юність» – кафе (коли було розміщене поблизу ЦУМа). Кажу: «Налийте перцівки стаканчик!». Випив для хоробрості...

Коли переступив поріг, здавалося, що в кожному кутку мене хтось підслуховує, всюди хтось стоїть і зараз мене вдарять. Кроки відлунювалися, коридори – порожні. Пішов до заввідділом Іларіона Нестеровича Новоселецького. Він мовчить, риється в паперах. Я сів – і чекаю. Через кілька хвилин каже: «З вами хоче поговорити Олег Михайлович» – « А хто це такий?» – кажу. Він на мене накинувся: «Як?!  Ви не знаєте свого секретаря обкому партії?». Кажу, мовляв, знаю своїх безпосередніх керівників, а інших...

Знову тиша. Чекаю. Я – як у тумані. Нарешті – телефонний дзвінок. Він вхопив трубку і каже: «Слухаю! Ми вас чекаємо». Тоді ми пішли. Знову порожнім коридором. Аж ось – прийомна. Дівчина відчинила двері. Було двоє дверей, за другими – ще вищий керівник. Олег Михайлович Швидак запросив мене сісти і став говорити про створення письменницької організації. Мовляв, хто може претендувати на головування. Я назвав усіх: Струцюк, Богачук, Мах... Він розсердився на пасивну реакцію свого заввідділом, котрий нічого не говорив. Мовляв, чому не записує прізвищ?

І ще одна деталь. Олег Михайлович запитав, чи ходжу в театр? А я кажу: «У мене щодня безкоштовні вистави за вікном» – «Але я хотів би, аби ви все ж сходили і сказали свою думку». Може, він хотів мене десь прилаштувати, бо ж не мав тоді посади. У театр я так і не пішов. А звідти втік, радий, що мене не беруть в оборот. Поїхав на своє Полісся.

1980-ті: «Ходив з приводу квартирного питання. Секретар обкому партії Поліванов. У перепустці він мав зробити відмітку, аби я назад вийшов. Тоді признаюся, що я не до нього йшов, а до інструктора з ідеології Кондратика. Він так розсердився. Одразу ж виписав чортів міліціонеру Івану, який стояв на вході. Бо, коли виходив, той на мене накинувся, як на хулігана».

2013-й:  Заходжу і я у стіни колишнього обкому. Як пояснила начальник відділу з питань управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області Волинської облради Лілія Кашева, нині приміщення належить до власності територіальних громад, точніше – перебуває на балансі обласної ради. Тепер тут – тихо і порожньо. Хоча в окремих аудиторіях – працюють. З колишніх – тільки редакція «Радянської Волині», тепер – «Волині - нової».

Вахтер у холі покосився на фотоапарат. Видно помітив, як я знімала указ Кравчука про створення університету – там, де колись був, швидше за все, гімн СССР… Попоклали колись «трудящі» паркету в  коридорах адмінбудинку. Тепер він ще служить. Коридори. Коридори…Скільки доль у них вирішувалося! Скільки ці стіни чули! Обкомівська обитель мало чим відрізнялася від розкішних віл царських поплічників на південному березі Криму: колони мармурові увінчані ліпниною. Сходи з мармуровими перилами. От тільки ажіотаж студентського життя, що панує тут, дисонує із зовнішнім і внутрішнім начинням. І замість портретів вождів – портрет Лесі Українки… Перший поверх – дещо скромніший. По лампах видно: знизу невеликі, з напівкулястими абажурами, вгорі – крупні, у важкому бронзовому «обрамленні». Відразу згадую приказку: чим далі  в ліс, тим жирніші партизани.

Але «далі в ліс» пробратися не вийшло. Маю на увазі підвальні приміщення. Там – і студентська їдальня (яку багато хто зі старших досі називає обкомівською, куди пускали тільки за спецперепустками), і більш затишне місце для фуршетів, де колись, певне, обідали партійні боси. І, мабуть, ще багато чого цікавого, включно з бомбосховищем.

З вікон обкому – дійсно гарний вид. З високих кабінетів – на парк і замок. Зі сходів – на дорогу, що веде до СІЗО…

Зовні споруда досі вражає монументальністю. На сірих обмурівках – таблиця: «Пам’ятка архітектури та містобудування. Адміністративний будинок. 1958 р. Охоронний №7-Вл. Охороняється державою. Пошкодження карається законом».  За спиною Шевченка, на місці, де колись фасад споруди був увінчаний скульптурною композицією з гербом СССР,  …майорить жовто-синій стяг.

Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (607) - 86.2%
Пізно (25) - 3.6%
Яка різниця? (14) - 2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (29) - 4.1%