Шаман із "болотяного царства"

Шаман із

Втеча екс-ректора Національного університету державної податкової служби України  Петра Мельника привернула увагу не стільки до хабарництва у вищій школі, як до чудесних перетворень звичайних технікумів у «національні» виші та до карколомних «наукових» досягнень їхніх правителів…

Уже далекого 18 червня 1957 р. у глухому с. Ремчиці нинішнього Сарненського р-ну Рівненщини (а за царя – Бережницької волості Луцького повіту Волинської губернії) народився професор, доктор економічних наук, заслужений економіст України, повний кавалер ордена «За заслуги» Петро Мельник. І хто з односельчан міг би тоді подумати, що в 56-річному віці цей дебелий чолов’яга, ховаючись від міжнародного розшуку, продиратиметься глухими поліськими болтами чи непролазними корчами в невідомому для всіх напрямку, аби тільки не потрапити на лаву підсудних, де треба відповідати мінімум за два факти отримання хабарів у розмірі 40 і 80 тис. грн, а також за розкрадання мільйонних коштів, виділених державою на… розбудову туристичної інфраструктури за програмою проведення Євро-2012?!

Хто посприяв, щоб підозрюваний, мірою запобіжного заходу щодо якого було обрано домашній арешт, зумів накивати п’ятами, тепер з’ясовує слідство. Але суть не в цьому. Спробуймо встановити дивовижні метаморфози перетворення звичайного поліського парубка на світило вітчизняної науки. Ледь зазирнеш у довідкову літературу, як очі на лоб починають лізти. Виявляється, нинішній утікач зумів за 15 літ зліпити із затрапезного провінційного технікуму аж національний виш поважної державної інституції!

Усе почалося в 1921 р., коли більшовики приступили до створення Українського торф'яного технікуму, що розташовувався у Києві. Вчили там на інженера-торфмайстера і техніка з торфодобування. У 1932 р. заклад перевели за межі столиці під назвою «Ірпінський торф'яний технікум». Він діяв у складі навчально-виробничого торф'яного комбінату.

Після звільнення Київщини від гітлерівських окупантів у 1944 р. заклад  відновив роботу під назвою «Ірпінський гірничо-паливний технікум». Тут уже вчили не тільки торф добувати, але й обробляти метали різанням та освоювати силікати.

У 1961 р., якраз у період чергової грошової реформи, він уже отримав назву Ірпінський індустріальний технікум. Готували тут уже за десятьма спеціальностями. Серед них – «Обробка матеріалів на станках і автоматичних лініях», «Монтаж та експлуатація електрообладнання підприємств і громадських споруд», «Експлуатація станків з програмним управлінням і робототехнічних комплексів», «Механізація і автоматизація торф'яного виробництва», «Виробництво виробів і покриття із полімерних матеріалів»…

А в 1990 р. установу було реорганізовано у середній навчальний заклад нового типу – Ірпінський індустріальний технікум. Наступного року його директором призначили саме Петра Мельника, вже – кандидата економічних наук. І – пішло-поїхало! 1996 р. – Український фінансово-економічний інститут. Ректор – Петро Мельник. 1999 р. – Академія державної податкової служби України, яка в 2003-го отримала статус Національної. Ректор – Петро Мельник. 2006 р. – розпорядженням Кабміну академію перетворено на Національний університет державної податкової служби України. Ректор – усе той же Петро Мельник…

Звичайно, немає підстав сумніватися у фаховості 6 академіків, 60 докторів, більше 200 кандидатів наук, 55 професорів і 137 доцентів, які трудяться в цьому виші. Проте чи не пора вже на найвищому державному рівні провести не тільки переатестацію міліцейських кадрів, але й працівників вищих навчальних закладів, де академіків та професорів – хоч греблю гати, а наукових досягнень, що дали користь економіці та суспільству – кіт наплакав?

На Волині вже перші ластівки цього процесу зафіксовано, але констатація фактів морального та наукового банкрутства лише двох закладів, що називали себе «університетами», – це лише ложка меду в бочці дьогтю. Бо якщо це правда, що Петро Мельник написав понад 100 наукових праць, цілий ряд монографій, є автором і співавтором 16 підручників і навчальних посібників, то виникає цілком резонне запитання: як він устигав у перервах між титанічним процесом освоєння вершин науки ще й академією з багатьма філіями керувати, і активною політичною та громадською діяльністю займатися, і кілька котеджів вибудувати? Чи насправді наукою та вищою школою тут ніколи й не пахло?

Петро Володимирович донедавна і справді був пустунчиком долі. Він двічі ставав народним депутатом України. Балотувався, але невдало, й восени 2012-го… Схоже, рятівна депутатська недоторканність була вкрай потрібною цьому «українському Лисенкові», адже хмари правосуддя почали згущуватися над його головою з невблаганною швидкістю. Грім ударив. І, залишивши в шухляді всі ордени, а в шафі – мантії, горе-ректор щез. Щоб згодом вигулькнути десь у ближньому чи далекому зарубіжжі, де знову взятися за розробку «торф'яно-податкового шельфу» й готувати собі подібних?

Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%