Каста... почесних громадян

Каста... почесних громадян

У лютому 1986 р. у Києві відбувся XVII з’їзд Комуністичної партії України. Потужна волинська делегація дружно прибула на партійний форум та одностайно підтримала всі запропоновані проекти рішень. Власне, так само сталося й на попередньому комуністичному зібранні, яке пройшло в столиці УРСР у 1981 р. 

Делегатам, котрих очолювали перший секретар обкому КПУ Зіновій Ковальчук та голова облвиконкому Володимир Федоров, тоді здавалося, що подібні заходи відбуватимуться завжди, а «керівна і спрямовуюча» сила, яка їм дала хліб і до хліба, ще не один рік диктуватиме шлях розвитку нашої країни. Проте наступний XVIII з’їзд відбувся не лише на рік раніше до запланованої п’ятирічної дати, а й одразу в два етапи: спочатку в червні 1990-го, а потім – у грудні того ж року. Й треба ж такому статися, що саме Леонід Кравчук, недавній другий секретар ЦК КПУ і чинний Голова Верховної Ради УРСР, у серпні 1991-го підписав документи про повну заборону діяльності Компартії в Україні!
До чого цей екскурс в історію? Та хоча б для того, щоби проаналізувати, чи позбавилися ми пережитків минулого не тільки у вигляді одностайних партійних зібрань, але й у ставленні та оцінці різних подій історії. І в тому числі – до присвоєння тим чи іншим людям тих чи інших регалій. Серед них – звань у вигляді «Почесний громадянин». І чи не виникає тут глибокого протиріччя, коли, наприклад, раніше «Почесним громадянином Луцька» став Двічі Герой Радянського Союзу, перший секретар підпільного обкому КП(б)У Олексій Федоров, а кілька років тому цей титул отримав вождь українських націоналістів Степан Бандера?
Ера почесних громадян в обласному центрі Волині стартувала у 1969 р. Саме тоді, 4 лютого, рішенням виконкому Луцької міської Ради депутатів трудящих відповідної честі було удостоєно аж трьох радянських громадян. Кожному – за різні діяння. Олексієві Федорову, колишньому секретареві підпільного Волинського обкому КП України, командиру партизанського з’єднання – «за визначні заслуги в партизанському русі на Волині в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни». Василю Шафранюку, заслуженому будівельникові УРСР – «за заслуги в розвитку народного господарства та активну участь у громадсько-політичному житті міста». А Сергієві Єфремову поталанило отримати звання «за визначні заслуги в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками у роки Великої Вітчизняної війни і звільненні м. Луцьк від окупантів».
Першим у документі, котрий підписав голова виконкому товариш Фурів та секретар виконкому товариш Каун, згадано саме Сергія Єфімова. Відтак із командира гарматної обслуги, сержанта, Героя Радянського Союзу й почався відлік у переліку почесних лучан. Щоправда, сам Сергій Дмитрович в обласному центрі Волині лише… був. У книзі «Їх славетні імена», 1985 р. видання, зазначено, що цей товариш проживав у Москві, а народився 1922-го в с. Нємцово Одоєвського р-ну Тульської області. Відтак перший почесний лучанин – навіть не українець. Але «Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 р. командиру гармати 120 окремого Гвардійського винищувально-протитанкового дивізіону 121 Гвардійської стрілецької Гомельської Червонопрапорної дивізії гвардії старшому сержанту Сергієві Дмитровичу Єфімову за мужність і героїзм, виявлені в бою біля с. Шепель Луцького р-ну, який відбувся того ж року, 22 березня 1944 р. присвоєно звання Героя Радянського Союзу».
Хоча варто відзначити, що й досі пам'ять Сергія Єфремова волиняни шанують: нещодавно громада с. Шепель та влада Луцького р-ну зійшлися на думці, що варто присвоїти тамтешній загальноосвітній школі ім’я Сергія Єфімова, котрий самотужки підбив німецький «тигр» та іншу ворожу техніку, чим змусив нападника відступити.
Із трійці перших почесних лише будівельник Василь Шафранюк мав волинське коріння – був уродженцем с. Немир Рожищенського р-ну. Слід зауважити, що Василь Карпович 13 років працював бригадиром мулярів комбінату «Волиньпромбуд».
Звісно, від 1969-го чимало води сплило, але звання «Почесний громадянин Луцька» не кануло в Лету, як такий собі рудимент радянської доби. Зовсім ні. Його присвоюють і тепер. Навіть більше… Наприклад, Анатолій Бірюков, депутат Луцької міської ради, неодноразово заявляв про бажання отримати «почесність». Мовляв, якщо громада вп’яте віддає йому мандат довіри, то це – чи не найкраща підстава.   
За часів Української незалежності 13 осіб дістали таку регалію місцевого штибу. Зокрема Володимир Меркулов, Василь Зінкевич, Антон Кривицький, Богдан Свереда, Віктор Чернуха, Іван Корсак, Степан Сачук, Анатолій Тимощук, Петро Мах, Олександр Гудима, Василь Слапчук, Степан Бандера та Йосип Струцюк. Усього в касті почесних – 24 прізвища. У часи існування СССР, окрім трійці перших, до когорти тих, кому присвоїли відповідне звання увійшли Антон Бринський, Михайло Корчев, Петро Вашурін, Володимир Юдін, Олексій Бурлака, Дмитро Самохвалов, Олексій Гаврилов та Юрій Хмельовський.
Та якщо раніше почесним громадянином Луцька ставали в результаті рішення виконавчого комітету, то, починаючи з 2010-го, питання перейшло до компетенції представницького органу влади. 17 грудня 2010-го депутати до плеяди почесних громадян увели й Степана Бандеру. Варто відзначити, що тоді в сесійній залі, та й не лише там, спалахнули недитячі пристрасті, адже ідею підтримали не всі політичні сили.
Узагалі, відповідно до Положення про присвоєння звання «Почесний громадянин Луцька», висувати кандидатуру мають право трудові колективи підприємств, установ та організацій міста, і приватні також,  а ще – громадські організації, профспілки й творчі угрупування. Одначе впродовж року може «народитися» лише один почесний мешканець. До слова, саме цей момент і став каменем спотикання, бо на початок 2013-го в переліку достойних було аж троє. Хто саме? Володимир Марушкін – волинянин, родом із російських просторів, котрий пише вірші російською. Андрій Бондарчук – народний депутат першого скликання Верховної Ради України, громадський діяч і публіцист. Микола Головань – відомий волинський скульптор. Позаяк усі кандидати – люди знані й шановані, луцькі депутати не хотіли обговорювати кандидатуру кожного привселюдно, тому й під час 37-ї сесії Луцької міської ради відклали питання. Зійшлися на тому, що варто… внести зміни у положення. Поки над цим працюють.
Варто зауважити, що звання – це не лише вияв шани й поваги громади, а й чимало пільг. Зокрема – безкоштовний проїзд усіма видами транспорту, окрім таксі, безплатне забезпечення медикаментами за рецептами лікарів, позачергове обслуговування в комунальних лікувальних закладах міста, безкоштовна передплата комунальної газети «Луцький замок». Окрім того, коли почесний громадянин стає пенсіонером, йому передбачено щомісячну виплату в розмірі половини мінімальної зарплати коштом міської казни. 
Від 1969-го атмосфера награного радянського романтизму розвіялася. Сьогодні ж, коли більшість звань та регалій фактично грають роль бутафорії, почесним бути не так уже й почесно. Одначе про це іноді забувають. І тоді до переліку осіб, відзначених званням, життя котрому дали совєти, потрапляють борці з червоною ідеологією. Парадокси історії?
Володимир ДАНИЛЮК, Світлана ГОЛОВАЧУК.
На фото з архіву»: волинська делегація на XVII з’їзді Комуністичної партії України – у першому ряду біля Голови Президії Верховної Ради УРСР і Першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького – Володимир Федоров і Зіновій Ковальчук.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%