Безпрецедентна відвертість

Безпрецедентна відвертість

Юлія Вусенко народилася 31 березня 1982 р. у Луцьку. Закінчила юридичний факультет Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника («Правознавство») та економічний факультет Волинського національного університету ім. Лесі Українки («Фінанси»). Кандидат юридичних наук, доцент СНУ ім. Лесі Українки. Голова обласної організації політичної партії «Об’єднання «Самопоміч», депутатом Луцької міської ради, координатор програм Волинського обласного благодійного фонду «Карітас Волинь», представник благодійного фонду «Ефективне суспільство». З 2 грудня 2015 р. – секретар Луцької міської ради.
На робочому столі Юлії Вусенко помічаю книги Ласло Бока «Робота рулить» та Сенеки «Діалоги» у перекладі Андрія Садомори. 
– Любите інтелектуальне чтиво!
– Друзі привезли із Львівського книжкового форуму! А ще порекомендували, що потрібно прочитати, бо про це вже говорить весь світ.
– Ви прийшли у міську раду від політичної партії «Об’єднання «Самопоміч». Чи вдається відстоювати заявлені цінності і свободи?
– Нас у Луцькій міській раді тільки четверо. Тож питання, які виносяться на пленарні засідання, ми обговорюємо ще й із членами погоджувальної ради. До неї входить четверо «самопомічців», які по списку далі і не зайшли в раду, але набрали найбільшу кількість голосів. Для нас важливо служити тим людям, які нас обрали.
– У грудні минулого року не всі фракційники підтримували вашу кандидатуру на посаду секретаря міської ради. 
– У цьому проявилися виключно їхні партійні інтереси.
– Посада секретаря дозволяє «розрулювати» конфліктні ситуації, дипломатично до всіх говорити і всіх чути, а якщо хтось не чує, то сказати так, щоб й інші почули. Чи перейдено час недовіри?
– Це потрібно питати у депутатів. Для мене головним залишаються право і закон, відстоювання інтересів усіх лучан. Я не розмежовую депутатів на наших і ваших. Не бачу за ними партійної символіки, а виключно – виборців. У нас 217 тис. людей проголосували і обрали саме цих представників, і для мене важливо, щоб депутати піднімали питання, які хвилюють мешканців міста.
– Чи не буває так, що Ви мусите наступати на свої партійні інтереси?
– Якщо щось робиться на благо нашого міста, то це і мої інтереси. Так, інтереси збігаються. Сподіваюся, що вони збігаються з інтересами усіх людей, що знаходяться у залі.
– Ви очолюєте ще й обласну організацію політичної партії «Об’єднання «Самопоміч». Наскільки потужна зараз ця сила?
– На жаль, через секретарювання маю обмаль часу на комунікацію з осередками. Але, на щастя, у нас є команда, яка працює спільно. Це і помічники, і громадські активісти на місцях, які стараються почути і вчасно зреагувати на ті виклики, що є у районах. Наша партійна структура – чи не наймолодша у політикумі. Ми розвиваємось, набираємось досвіду і вже набрали таких шалених обертів. У нас є фракції у всіх районах і містах, де ми заявили про себе як політична сила. Ми будемо брати участь у місцевих виборах. У нас є фракція у Верховній Раді. Це дозволяє закрити вертикаль, донести пріоритети місцевого самоврядування у Верховну Раду, сказати, з чим ми погоджуємося, з чим – ні. Це величезна відповідальність і величезна робота, адже по всій вертикалі маємо працювати в унісон, аби  люди розпізнавали нас з-поміж інших команд. Тому основне для нас – не підвести людей, які за нас проголосували. Мені ж, як керівнику обласної організації, важливо сформувати команду, яка б змогла перетворити наші міста у приклад для всієї України і навіть Європи.
– З якими справами до вас звертаються ваші виборці і як ви їх вирішуєте?
– З різними. І щодня. Сьогодні поскаржилися на перевізника,  вчора мешканка мікрорайону, що біля підшипникового заводу, нарікала на  сусіда, який перекрив вільний доступ на їх вулицю. Позавчора з мешканцями проспекту Соборності обговорювала питання бездомних тварин. Проблеми найрізноманітніші, а механізми звернень так само доходять до комічного. Якось була у прямому ефірі, задзвонив чоловік і запросив на ранкову каву. На Ветеранів, 9. І я погодилася. Приїжджаю, а там зібралося фактично половина мешканців їхнього будинку, просять вирішити проблему дороги і дерев, що вже досягли рівня 9-поверхового будинку. Після цієї «кави» отримала від мешканців вдячний лист за вирішення їх клопотань. Мій телефон доступний для кожного і в міськраді ще не було такого випадку, щоб когось не прийняла..
– Які у секретаря повноваження?
– Мені підпорядковується виключно секретаріат, але стараюся працювати з іншими структурними підрозділами. Думаю, мені це вдається. Особливо, коли йдеться про проекти рішень. На цю сесію виноситься питання передачі гуртожитків, які знаходяться на території військових містечок і підпорядковані Міністерству оборони. Мені важливо почути компетентну думку, зрозуміти, як мислить автор проекту рішення. Такі питання обговорюємо дуже часто. 
– Тобто всі проекти, які потрапляють на обговорення сесії, ви скрупульозно вивчаєте?
– Я мушу в цьому орієнтуватися і розбиратися.  Адже виноситься багато проектів. Їх потрібно перечитати, у кожен вникнути, дати оцінку, побачити, як спрацювала комісія у цьому питанні, надати об’єктивну інформацію іншим депутатам.
– Ви також координатор благодійного фонду «Карітас Волинь», яка підтримує переселенців з Криму і Донбасу. Наскільки важлива ця робота для Вас?
– Для мене ця тема дуже близька, бо частина моєї родини, чоловік, зокрема, родом із Луганської області.  Добре, що журналісти піднімають цю тему. Сьогодні ми як ніколи повинні показати підтримку цих людей. Західна Україна має чи не найбільшу кількість хлопців, що потерпають від каліцтва або загинули в зоні АТО, але коли почали їхати ці жінки, а було декілька таких хвиль, і я їх дуже добре пам’ятаю, то я в першу чергу для себе визначила, що маю допомогти їм і їхнім дітям. Ми мали певну кількість проектів, які були спрямовані на підтримку і реабілітацію цих переселенців. Надавали допомогу продуктами харчування і грошима. Але починали з того, що через своїх друзів я знайшла приміщення на Єршова 13, де переселенці з Криму і Донбасу могли взяти найнеобхідніші речі. Туди йшла гуманітарна допомога від «Карітас» і мешканців Луцька. Маргарита Сурженко написала про це книгу «Історія зі Сходу на Захід»… Я знаю де саме у ній написано й про мене, бо пам’ятаю, як її зустрічала і таким чином назавжди споріднилася з тими людьми, багато з них стали для мене рідними. У нас з’явилася громадська організація «Переселенці Криму і Донбасу»…
– Чи продовжуєте спілкування зі своїм вузом, юридичним факультетом?
– Звичайно. Я читаю Міжнародне приватне право. У мене є 240 годин, які по закону і по праву мені належать. Я завжди любила спілкуватися з студентами. Для мене це особливі люди. Я сама завжди вчуся. У мене нема такого періоду, аби не навчалася чомусь новому і не брала участь у якійсь програмі чи не відвідувала якісь конференції. На минулому тижні отримала лист про те, що мене відібрано в групу жіночого політичного лобі. Жінки вроджені політики. Помирити двох дітей за іграшку  вдається не кожному чоловіку, а жінка завжди зуміє це зробити. Управління містом буде більш відповідальним, якщо ним перейматимуться жінки, бо вони бачать це питання по-своєму.
– Чув би це Микола Ярославович.
– А він чує мене щодня. Звик до цього. Чому більш відповідальним? Я бачу це по тому, як працюють жінки у Луцькій міській раді. Нас дев’ятеро. Серед нас є голова профільної комісії Алла Наточій, а ще Анна Мовяк, яка приходить на засідання з маленькою дитиною і ми завжди стараємось їй допомогти. Традиційне «Жінкам – церква, кухня і діти» – це вже вислів не нашого часу. Хоча й бентежить думка, що забираю час у своїх дітей, бо вони ростуть і ростуть дуже швидко. Діти у мене маленькі – синові на Покрову виповниться три роки, а доньчині чотири роки відсвяткували 16 червня. 
– Та й для кухні потрібен час? 
– Саме так. Я люблю готувати. 
– А у вас яка улюблена страва?
– Печена качка! Роблю її з яблуками, поливаю яблучним соком із соєвим соусом і вона має неповторний смак. Хто куштував, не нахвалить…
– Це ж мисливська страва. Звідки у вас її рецепт?
– Я навчалася в Івано-Франківську і одна з моїх колежанок – Уляна, до речі, дочка письменниці Ольги Бабій, навчила її запікати. А ще по неділях з дітьми готуємо млинці… 
– Хочу запитати про шлях Міста! До цивілізації, до майбутнього, до Європи. Хто сьогодні його визначає – жінки чи чоловіки? 
– Особисто я мрію про написання стратегії розвитку міста. Якщо немає жодного успішного підприємства, корпорації, міста, якщо вони не побачать себе через п’ять-десять років, не уяснять свої переваги, загрози і виклики, з якими зустрінуться  і не уяснять, яким чином мають перестрахувати себе, аби не сталося страшнішого і вони не зупинилися у розвитку, годі сподіватися на успішне майбутнє. Це критична тема для мене, дуже гостра і серйозна. Я зробила велику роботу, промоніторила найкращі стратегії, які були написані в Україні. На сьогодні ми знаходимося у переговорному процесі з найбільшою корпорацією «Делойт». 5 жовтня запланована зустріч у Києві, де ми з міським головою Миколою Романюком будемо говорити якраз про написання стратегії з їхніми спеціалістами. 
Інтерв’ю вів 
Сергій ЦЮРИЦЬ.



































  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (58) - 16.4%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (153) - 43.3%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (97) - 27.5%