Найніжніша душа «Ратнеагролісу»

Найніжніша душа «Ратнеагролісу»

– Найніжніша душа ратноагрівського лісу – Олена Коржицька, – кажуть працівники ДП «СЛАП «Ратнеагроліс» про свою досвідчену колегу. – Вона переживає за кожне деревце. Бува плаче за лісом, мов за живою істотою.
– Так було раніше, коли працювала інженером з охорони і захисту лісу, – уточнює Олена Мартинівна. – Як тільки отримаю звістку про пожежу, одразу – у сльози. Їду на пожежу і плачу. Це ж стільки праці вкладено, так багато живих істот там мешкає… Ліс у нас люблять, бережуть і шкодують! Це ж Полісся. Тут кожен знає, що ліс і годує, і обігріває, і дає дах над головою. 
Почув  багато добрих відгуків про цю лісівничку від в. о. директора Ростислава Зарубича, головного інженера В’ячеслава Рябцева, інженера лісового господарства Ростислава Кошелюка, лісничого Щедрогірського лісництва Володимира Косика та його помічника Василя Денисюка, інших працівників лісгоспу. 
Тепер Олена Коржицька – головна плекальниця лісів. 
– Загальна площа земель лісового фонду ДП СЛАП «Ратнеагроліс» – 19083,1 га, вкритих лісом – 17763,9 га, із них  93,3 га – ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, 620,9 га – реакреаційно-оздоровчі ліси, 4075,4 га – захисні ліси, 12974,3 га – експлуатаційні ліси, – розповідає Олена Мартинівна. – Переважаючими породами по лісгоспу є сосна звичайна – 68 %, вільха чорна – 22%, береза повисла – 9%, дуб звичайний – 1 %.
Вирощувати деревостани тут вкрай важко, адже вони створювалися на сільгоспугіддях. Колишні колгоспи виділяли під це землі, які не хотіли родити ні жита, ні городини. Соснам і березині тут також надзвичайно важко рости. До цього варто долучити ще непрохідні болота, нетрі та заплави рік, яких тут немало, і стане зрозуміло, чому так непросто господарювати агролісівцям.
– У наших умовах грунти типу В-2 – це, зазвичай, вже подарунок для лісівників, – каже помічник лісничого Щедрогірського лісництва Василь Денисюк, що по справах приїхав до лісгоспу. – Найчастіше ж трапляються грунти типу А-2, А-1 і навіть А-0. 
На них і доводиться господарювати агролісівцям від Хабарища до Гути.  
– Дубові насадження – у нас велика рідкість, – каже Олена Мартинівна. – Вільхи також не багато, вона в основному росте по заболочених місцях. То ж проектуємо зазвичай культури сосни звичайної, додаючи по кілька рядків берези. У місцях, де виявили кореневу губку, садимо тільки березу. Втім, в останні роки стали додавати саджанці інших деревних порід та кущів. Скажімо, цього року заготовили вже 32,5 кг насіння сосни звичайної, 200 кг – жолудів дуба, 2 кг – калини, 7,5 кг – берези, 3,5 кг – клена гостролистого, 300 грам – груші дикої… 
Лісівниця дістає мішечок з насінням берези повислої і демонструє його якість. 
Усе насіння ретельно перевіряється фахівцями ВП «Рівенська лісонасіннева лабораторія» на схожість, відтак передається на пророщування у Ратнівський лісорозсадник. Його начальник Григорій Козел вважається беззаперечним авторитетом для всіх поліських лісівників, ратнеагролісівці задоволені вирощеними саджанцями. Та в останні роки все частіше використовують досвід, який по крупинці збирали лісівники Волині. Зокрема, впроваджують новітні технології.
– Цього року тільки на 23,1 га ми створили нові культури,  – розповідає Олена Коржицька, – на 53,6 га провели сприяння, а 63,2 виділили під природнє поновлення.
До цих методик уважно приглядаються фахівці лісоуправління, кажуть, що вони дають добрий результат. Але у різних лісогосподарствах Волинського ОУЛМГ залежно від типу грунтів і природніх умов використовують якісь свої особливі лісогосподарські прийоми. Є такі і в ратнеагролісівців. Побувавши на площах зрубів, переконався, що лісівники цього невеличкого лісогосподарства, що долучилося до системи державних підприємств галузі якихось 9 років тому, мають здорові амбіції і головне втілюють їх у життя. І в цьому є значна заслуга інженера лісових культур Олени Коржицької. 
– Путівку у життя мені дав Малинський лісний технікум, – каже працівниця. – Працювала у міжколгоспному, як тоді називалося господарство, кадровиком, відтак – інженером з охорони і захисту лісу, третій рік – інженером лісових культур.
– Яку пору року найбільше любите? – поцікавився.
– Весну і осінь, – мовила без вагань. – І дуже люблю березові гаї, хоч їх у нас дуже мало.
Попри лісову справу, дбає про господарку – тримає свиней, курей, качок.
– Раніше, – зізнається, – були ще й індики. Та якось їх забрали собаки і з того часу індиків не тримаю.
Як усі жінки, любить землю. Велика шанувальниця квітів – чорнобривцями засіяла всю вулицю, найбільше ж любить троянди. Про городину нічого й говорити: помідори, огірки, капуста...
– Хоча, – усміхається, – торік якось дорікнула: «Що то за хазяйка, що немає капусти», і цьогоріч уперше за багато літ вона не вродила.
 – А Ви, певне, забули покласти на грядку камінь! – мовив на те. – У нас же є давній перевірений звичай: аби капуста зав’язалася, під час висаджування у землю розсади потрібно покласти круглий камінець.
– Ану ж бо розкажіть детальніше!
Тепер вже настала черга і мені дивуватися: такого народного методу та не знати! Але водночас і порадів: все нове переймає миттєво і, незважаючи на досвід і літа, не перестає учитися.
Разом із чоловіком Володимиром Зіновійовичем виховали двох дітей – доньку Наталю і сина Василя, вже мають трьох онуків. Як мовиться у народі, і дім збудували, і сад та ліс посадили, ще й діток і онуків купочку надбали. Ось такі ратнеагролісівські інженери.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора: Олена Коржицька.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%