Зустріч із дружиною… імператора Миколи II?!

Зустріч із  дружиною…   імператора  Миколи II?!

Офіційно вважається, що сім’я останнього російського імператора Миколи ІІ була розстріляна більшовиками у Єкатиринбурзі в ніч із 16 на 17 липня 1918 р. Та бібліотекар Острів’янської бібліотеки Шацького р-ну Василь Прилепа, який веде пошукову діяльність і ще у 2011 р. взяв участь в обласній краєзнавчій експедиції «Війна пройшла крізь їхні долі», наводить сенсаційні свідчення своєї односельчанки Ганни Лобової. 
Волинянка стверджує: Олександра Федорівна, дружина імператора Миколи II, насправді не була разом з усією родиною знищена в Сибіру, а таємно виїхала в… Німеччину!
У роки Другої світової Ганну Лобову було забрано на примусові роботи до Німеччини, і там вона, як стверджує, зустріла дружину останнього властителя російського престолу. Про цей факт Ганна Гордіївна змовчала, коли її  допитували співробітники НКВД.  І лише з проголошенням української Незалежності розповіла про це краєзнавцю. 
Прочитаймо це хвилююче свідчення та задумаймося, чи відповідає воно дійсності?
«Це було 18 травня 1942 р. Нас з усіх сіл позвозили до Шацька. Таких, як я, було до 300 чоловік. Після того, як було проведено перекличку,  повантажили на автомашини та повезли до Любомля. А там на залізничній станції уже чекав поїзд. Німці ще двічі зробили перевірку, поки остаточно переконалися, що всі на місці. Тоді охорона вишикувалась коридором у дві шеренги і стали нас дуже швидко по десять чоловік заганяти в товарний вагон. Над усім цим постійно розносився голосний плач, що переривався дикими окриками конвоїрів. А мені в душу влізла якась байдужість, що буде те буде.
Нарешті рушили. Вагон переповнений, дихати нічим. Потроху люди почали заспокоюватися і незабаром заспівали. Така вже наша душа, а пісня в ті часи була єдиною розрадою. За добу ми були  в Німечині.
Доля закинула мене в німецьке місто Крумгубель на довгих три роки. Відразу по приїзді нас відвели до лазні. А опісля ми опинилися на біржі праці. Туди приходили німці, яким була потрібна робоча сила.

Вони ходили поміж нами та вибирали, кому хто підходить. До мене підійшов один товстий німець, довго приглядався, а потім повів за собою.
Так я потрапила робітницею в німецький санаторій, де мусила  виконувати різну роботу на кухні, а також на території. Німці відносилися до мене добре, дуже часто дарували різний одяг. Мій хазяїн спочатку навіть запідозрив мене в крадіжці. Як тільки бачив на мені якусь нову річ, відразу допитувався звідки вона в мене. Та коли він переконався в моїй порядності, я відчула велике полегшення. Для проживання мені була виділена окрема кімната.
Мені запам’ятався один випадок. Якось мене відрядили в місто по хліб. По дорозі мене перестріла незвичайна жінка, немолода за віком, із благородним виразом обличчя. Та все розпитувала, звідки я родом.
Коли ж вивідала все про мене, розповіла про себе таке, що досі не виходить у мене з голови. Вона представилася… жінкою російського царя Миколи ІІ, про якого всі казали, що він розстріляний більшовиками разом із сім’єю.  Разом із цим повністю заперечувала факт розстрілу царської сім’ї. При цьому доводила, що ніякого розстрілу не було, а їх таємно вивезли до Німеччини. Також, запрошувала прийти до них у гості. Та я їй не вірила, і тому відмовилася. Після цього  довелось ще раз її побачити, вона знову твердила те саме. Тоді поруч з нею був один німець, і коли я запитала, чи правду каже ця жінка, він ствердно закивав  головою. Я  і до цього часу не можу сказати, правда це чи ні, але цей випадок запам’ятався на все життя. Саме тому вирішила розповісти про нього. 
Коли вже підходила Червона Армія, всі, хто був в санаторії, готувалися до евакуації. Під’їхали автомашини, і наш начальник сказав, щоб ми також їхали з ними. Ми вже виїхали з міста, коли раптом налетіли червонозоряні літаки. Вони почали скидати бомби та обстрілювати машини, в яких ми їхали. Шофери зупинили рух і кинулися тікати в ліс, що був неподалік. Наш начальник і собі побіг за ними. Ми також повискакували з машин та побігли, хто куди.  Раптом поруч розірвалася бомба, я відразу відчула гострий біль в нозі і зрозуміла, що поранена.
Далі я бігти вже не могла, тому сіла біля дороги і почала плакати від болю та страху. Літаки скинули бомби та полетіли, а до машин ніхто не повернувся. Незабаром по цій дорозі їхали якісь німці, вони підібрали мене та завезли в госпіталь. Там мені зробили операцію.
Довго я там не пробула, так як він був переповнений раненими солдатами, мене перевели в інший. Там мене лікував один вже немолодий лікар. Коли я розговорилася з ним, виявилось, що він воював у наших краях ще в першу світову війну, і навіть бував в Піщі та Острів’ї. Так я залишилась в цьому госпіталі аж до приходу наших військ. 
Нас усіх, хто був вивезений з України, зібрали в фільтраційний табір, де нас допитували співробітники НКВД.  На допитах нас розпитували, де ми працювали, яку роботу виконували, що ми чули від своїх німецьких хазяїв, що бачили особисто. Я розповіла все, тільки про зустріч із тією дивною жінкою змовчала, щоб не нашкодити ні собі, ні їй. 
Після всіх цих поневірянь нас нарешті почали відвозити на станцію для відправки в Україну. Яка то велика радість була!  Всі навколо обнімалися, цілували одне одного. Пам’ятаю, що поїзд прибув на станцію Любомль посеред ночі. Я хоч яка була втомлена, але відразу пішки рушила додому. Ще сонце не зійшло, а я була вже на порозі рідної хати!».

Врахувавши свідчення Ганни Лобової, нагадаємо офіційну версію трагічної долі родини імператора.
Розстрілом Миколи ІІ та членів його родини керував комендант Дому особливого призначення Яків Юровський. Приблизно о першій годині ночі 17 липня 1918 р. він доручив лікарю Боткіну розбудити імперське сімейство, попросити його одягтися та вийти. Щойно Микола ІІ вийшов у коридор, до нього звернувся комісар Юровський. Він повідомив, що до Єкатеринбурга наближаються білі армії, і пояснив, що імператору треба спуститися у підвальне приміщення, щоб урятуватися від обстрілу. Микола ІІ попросив узяти з собою два стільці — для себе та дружини.
Щойно імператор та його сім’я опинилися у підвалі, з’явилася група, на яку було покладено виконання розстрілу. Яків урочисто зачитав постанову Уралісполкому. Імператор, не зрозумівши, про що йдеться, коротко перепитав:
«Що?». 
Саме в цей час виконавці підняли гвинтівки  – усе стало зрозуміло. 
Як згадував один з охоронців, імператриця Олександра Федорівна та донька Ольга намагалися перехреститися, але не встигли: пролунав залп із гвинтівок. Щоб провітрити приміщення від порохового диму, відкрили вікна та двері.
Мертві тіла почали укладати на носилки. Виявилося, що дехто з розстрілюваних були тільки сильно поранені, але живі. Стріляти повторно було не можна. Через відкриті двері постріли могли бути почуті ззовні. Тих, хто залишався живими, більшовики добили багнетами…
Та невже імператор та його родина були врятовані німцями? 

Ця версія не виглядає божевільною хоча б тому, що напередодні  т. зв. «Великої Жовтневої Соціалістичної революції» Владімір Лєнін і його найближчі соратники в опломбованому вагоні були доставлені в Росію саме німецьким військом! Якщо німці могли допомагати більшовикам здійснювати переворот, то чому вони ж не могли посприяти порятункові Миколі ІІ та його рідним? Тим паче, що свого імператора, якого усунули від влади внаслідок революції, також було позбавлено трону, вони врятували. Вільгельм II після зречення від влади в 1918 р. виїхав у Нідерланди, де й помер від старості в червні 1941 р., не доживши кілька тижнів до початку Другої світової…

Підготував Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото Василя ПРИЛЕПИ та з архіву:  імператор Микола II та його дружина Олександра Федорівна в 1896 р.; Ганна Лобова в наші дні; німецькі окупанти у Любомлі, 1942 р.; українські «остарбайтери» в Магдебурзі.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%