Їх знають в обличчя

Їх знають в обличчя

У них напрочуд прозаїчна професія – доносити до людей новини. І вони нею найбільше гордяться і дорожать. Про кращу  годі й думати! Їх, мов знаменитих артистів, жителі селища пізнають при зустрічах в обличчя і привітно вітаються. 
– О, моя найкраща листоноша,-- щиро посміхаючись, мовив відомий журналіст Іван Капітула, підійшовши до столу в операційній залі відділення поштового зв’язку Ратне, за яким розташувалися листоноші у День передплатника.
Зранку, треба визнати відверто, ритм роботи був напружений. Чималий натовп людей скупчився біля столу, місця за яким зайняли працівники відділення. Кожен просив виписати йому якнайшвидше квитанцію на уподобане видання. Вбачалося, що ратнівчани – народ читаючий. Це ще раз переконало, що друковане слово користувалося і користується неабиякою довірою у пересічних громадян.
Це лише скептики твердять, що перевага на боці всесвітньої павутини, яка заполонила мільйони осель Інтернетом. Вони монотонно твердять: газети своє віджили. Переконати їх у протилежному можуть Дні передплатника, які працівники поштового зв’язку організовують регулярно у місцевих відділеннях, але інтернетники на них, на жаль, не бувають. Побіжно варто лише зауважити, що багато електронних засобів залучають до наповнення сайтів ремісників, котрі далекі від справжньої, професійної журналістики. Це також одна з бід нашого суспільства. Зрештою, не про них мова.
Вона – про наших добрих і надійних помічників та щирих друзів – працівників відділення поштового зв’язку Ратного, яке очолює висококласний фахівець своєї справи Анатолій Дмитрук. І хоча на цій посаді Анатолій Іванович не так давно, але підлеглі по-належному оцінили не тільки його ділові якості, а й прекрасні риси людяності та доброти. У своїй діяльності прагнуть наслідувати кращі зразки чіткості та оперативності. Це прагнення й стає запорукою успішної роботи щодо виконання намічених завдань, у тому числі й у період «жнив» – передплатної кампанії. Її ратнівці планують провести чітко та організовано, залучивши якнайбільше передплатників. Від меншого завжди треба йти до більшого. Тільки у такому разі можна розраховувати на успіх у будь-якій справі.
Відповідальність та сумління притаманні більшості працівників відділення. Це спостерігли жителі селища, які п’ятничного дня завітали до поштового відділення, аби заздалегідь передплатити улюблене видання або для себе, або для члена родини. Коли у когось виникали якісь труднощі з вибором, працівники пошти були тут як тут. Вони підказували, радили, консультували і у той же час старалися якомога швидше обслужити кожного клієнта. Доброю помічницею листоношам у цьому процесі стала інструктор з передплати періодичних видань Катерина Шевченко. Вона була своєрідним координатором, що у значній мірі сприяло злагодженості передплатного процесу. Коли наплив людей зменшився, листоноші охоче погоджуються трохи розповісти про себе.
– Робота у нас не з легких, але цікава, – щиро зізнається Галина Якубук. – Кожна з нас обслуговує майже 700 дворів. Працюю листоношею 9 років. Дехто вважає нашу професію не дуже престижною, а мені та моїм колегам вона найкраща. У школі я вчилися добре. Поступила у педінститут, але згодом забрала документи. Зрозуміла, що це не для мене. Якийсь час працювала касиром у житлово-комунальному господарстві, звідки й пішла навчатися у Харківський технікум житлово-комунального господарства, де здобула професію економіста. Десять років віддала цій сфері за спеціальністю.
 Близько півтора десятка літ таку ж посаду Галина Федорівна обіймала і у санепідемстанції. Та, як зізнається сама, кабінетна робота не для неї. Скучно щоденно сидіти в одних стінах, позіхати та дивитися у вікно, за яким вирує справжнє життя з усіма його барвами. Коли бачила листоношу, її серце, здавалося, готове було вискочити з грудей. Мріяла про той час, коли й сама перекине через плече лямку сумки з листами та періодикою і гордо понесе її селищем. Кажуть, якщо щось дуже забагнеться, то воно збувається. Після заміжжя пані Галина влилися у дружну родину поштовиків. 
До пари їй дві Світлани – Шевчик та Кіпень, а також Надія Дідецька. Першій з них щоденно доводиться добиратися до робочого місця з Видраниці. Добре, що село розташоване понад трасою, тож маршрутки завжди під рукою. За освітою Світлана Миколаївна фармацевт, закінчила Житомирське фармацевтичне училище, три роки відпрацювала у Чернівцях. До речі, у цьому буковинському місті у національному університеті ім. Федьковича працює її донька Ілона, котра цей виш закінчувала. Зміни у професію та долю Світлани Шевчик внесло заміжжя. Її суджений виявився з Видраниці. Нині Петро Микитович, з яким виховали п’ятеро прекрасних дітей, трудиться у підприємстві «Ратнеагроліс». Їхній син Анатолій у числі інших контрактників перебуває в АТО.
На відміну від своєї подруги, яка у ранзі листоноші порівняно недавно, Світлана Кіпень з сумкою листоноші не розлучається уже 20 років. Уявляєте, яка відданість професії?! А вона досить і досить не легка – потрібно обійти понад півтисячі дворів. Добре, коли не йде дощ чи невеликий мороз. Волинська ж погода примхлива. Іноді дощі можуть зарядитися не на один день. Тоді міси багнюку своїми ногами. Сніжної зими не легше. Та для цих жінок-трудоголіків, які фанатично люблять свою роботу, у природи нема, як жартують самі словами відомої пісні, поганої погоди.
– Головне, – мовить Світлана Іванівна, – аби на душі було світло та сонячно. У цій сфері вона фахівець, після школи вступила у Львівський технікум поштового зв’язку. Отже з професією визначилася ще зі шкільної парти. Коли робота у радість, тоді й почуваєшся щасливою і потрібною на цьому світі. Це почуття підсилює і атмосфера у сім’ї Кіпенів, у якій зростає двоє дітей. Чоловік пані Світлани – Роман Михайлович викладає фізкультуру у Ратнівській середній школі №1.
Добре відгукуються і керівництво відділення, і колеги також про Надію Дідецьку, котра більше десяти років гордиться своєю скромною і водночас такою необхідною професією листоноші, тим, що щодня випадає щаслива нагода поспілкуватися з доброю і щирою людиною, комусь щось підказати, порадити, іноді треба й поспівчувати. Часто радість ходить у парі з журбою.
Ось така дружна й працьовита команда підібралася у Ратнівському відділенні зв’язку, очолювати яке випала честь мудрому керівнику та щирій людині Анатолію Дмитруку. 
Володимир ПРИХОДЬКО.      
На фото Сергія Цюриця: дружна родина ратнівських поштовиків.  

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%