Сцена пішла на перерву

Сцена пішла  на перерву

Через 4 дні, 21 листопада, виповнюється третя річниця початку доленосних подій в Україні, котрі згодом отримали назву «Революція Гідності». Але навіть після 36-ти місяців після їх початку основні прагнення українців та вимоги Майдану не виконані. 
Досі немає безвізового режиму з країнами Євросоюзу. 
Досі не підписано Угоду про асоціацію з ЄС. 
Досі не побудоване демократичне суспільство, де всі чиновники – підзвітні та підконтрольні народові. 
Досі бізнес не відділений від влади, а пожирає її зсередини. 
Досі не скасовано депутатську недоторканість.
Досі не покарано вбивць Героїв «Небесної сотні». 
Досі в руках російського окупанта перебуває Крим. 
Досі триває неоголошена війна з кремлівським агресором на Донбасі. 
Досі продовжується падіння економіки та життєвого рівня людей…
Згадаймо доленосне засідання уряду «Ніколи Азірова», яке відбулося 21 листопада 2013 р. Від лютневого саміту Україна-ЄС майже рік влада президента-втікача всіляко агітувала за приєднання нашої держави до вільної сім’ї європейських народів. Але доки Віктор Янукович у Відні говорить про те, що, обравши євроінтеграцію, Україна іде «правильним шляхом», міністри-регіонали голосують у Києві за те, щоб «призупинити процес підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та ЄС, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої сторони». Пояснення: треба ретельніше оцінити можливу «вартість» входження на європейський ринок разом із можливими збитками від втрат на ринку Росії, Митного союзу та СНД…
Ясно, що без вказівки Владіміра Путіна це не відбулося. Зрозуміло, що вустами Миколи Азарова говорив Віктор Янукович…
Саме тому того ж 21 листопада 2013 р. на Майдані Незалежності в Києві збирається перша група прихильників євроінтеграції. Тут, здебільшого, молодь і студенти…
А потім був саміт у Вільнюсі, де всі до останнього сподівалися, що Віктор Янукович таки підпише документ. А потім – свавілля «Беркуту», далі – Майдани по всій Україні…
І «Небесна Сотня», яка складається виключно з простих людей і в якій немає жодного «синка».
І незрозуміла досі втрата Криму фактично без жодного пострілу.
І «парад суверенітетів» на Сході.
І пряма російська агресія, яка триває й досі…
Що змінилося на Волині, крім цінників у магазинах, та збільшення вартості житлово-комунальних послуг і електрики?
Як засвідчили електронні декларації чиновників, доки країна мучиться в умовах війни, вони набивають кишені та банківські рахунки. «Які далекі вони від народу!», – сказав би «вождь світового пролетаріату».
Щодо наших обласних реалій, то найбільшу стабільність продемонстрували «довгожителі». Як і 3 роки тому, Микола Романюк, Петро Саганюк, Олег Кіндер і Віктор Сапожніков очолюють міські ради в Луцьку, Володимирі-Волинському, Ковелі і Нововолинську.
У районах, здебільшого, постраждали найбільш одіозні регіонали. Або просто ті, хто потрапив «під роздачу». Тому з-поміж колишніх голів райдержадміністрацій немає нікого. Зате зберегли свої крісла чимало голів райрад, які давно та успішно навчилися рухатися «поміж крапельками».
Щодо народних депутатів, то зберегли свої повноваження і деякі колишні (хоча часом і змінили назви партій): йдеться про Юрія Савчука, Сергія Мартиняка, Степана Івахіва. Катерина Ващук, Анатолій Горбатюк і Григорій Смітюк – «на заслуженому відпочинку». Як і комуніст Адам Мартинюк. Свободівець Євген Мельник після програшу в окрузі «пішов у вільне бізнес-плавання». Його однопартієць Анатолій Вітів натомість залишився вірним ідеї, тож привів в нову облраду чимало свободівців та очолив однойменну фракцію. А Ігор Палиця, який представляв Луцький округ №22, віднині – один із лідерів партії УКРОП та голова облради. Найбільш трагічна доля в Ігоря Єремеєва – він загинув внаслідок нещасного випадку…
Натомість «волинська когорта» під скляним куполом на київській вул. Грушевського поповнилася новими обличчями. Крім уже згадуваних Юрія Савчука, Сергія Мартиняка і Степана Івахіва її поповнили ковельчанин Ігор Лапін, лучани Ірина Констанкевич та Ігор Гузь.
Згадуючи Ігоря Володимировича, неможливо не торкнутися теми нової конфігурації влади на рівні області. За підсумками подій Євромайдану Ігор Гузь був обраний заступником голови облради. Ще один чи не найактивніший майданівець – представник «Свободи» Олександр Пирожик – уже два скликання поспіль перший заступник голови облради. А от висуванцеві «Батьківщини» Валентинові Вітру, який за часів «антинародного режиму» був заступником голови явно не поталанило: нові вітри видули його з шеренг депутатського корпусу, і відтепер Валентин Степанович – рядовий викладач у медучилищі.

Його попередник – «народник» Володимир Войтович – на пенсії. А Юрій Лобач, який був у нього першим заступником, шукає застосування своїм знанням та здібностям в галузі, яка не має стосунку до влади як такої.
Зрозуміло, що кардинальні зміни сталися на рівні обласної виконавчої влади. І хоча Майдан вимагав, а наші «достойники» обіцяли ліквідувати облдержадміністрації як такі і замість них створити облвиконкоми, ніхто й пальцем об палець не вдарив, аби виконати обіцяне. Тому «губернаторів» призначають «зверху». 
На чиє місце вони приходять і що сталося з тими, хто був раніше?
Борис Клімчук, який став перед людьми на коліна (щоб не було кровопролиття) і добровільно написав заяву про відставку, невдовзі помер. Його перший заступник, регіонал Олександр Башкаленко (його кайданками приковували до сцени) повернувся в дрібний бізнес, де його ніхто не чіпає. Інші заступники – Едуард Стоєв і Віталій Карпюк – також трудяться у сферах, які не мають стосунку ні до депутатства, ні до чиновницьких посад. А Олександр Курилюк натомість як представник УКРОПу обраний депутатом облради.
Хто їх замінив і де вони зараз? Недовгий період на посаді голови облдержадміністрації після Майдану торкнувся представника «Батьківщини» Григорія Пустовіта. Як тільки Президентом став Петро Порошенко, дні Григорія Олександровича виявилися ліченими, і, врешті-решт, він зосередився на діяльності депутата Луцької міськради. Його перший заступник – свободівець Сергій Кудрявцев – на якийсь час затримався у «Білому домі», але був змушений піти через політичні мотиви. Як і заступник із аграрних питань Микола Собуцький, якому довелося повернутися у фермерство. 
Причина? Довірена особа Президента – екс-директор луцького автоскладального заводу Володимир Гунчик – демонструє власне, специфічне бачення кадрової політики. Тому й першим заступником у нього – ще один «автоскладальник», екс-начальник юридичного підрозділу підприємства Олександр Степанцов. Екс-ковельський мер та громадський діяч Сергій Кошарук – ще один заступник у Володимира Петровича. А ще під його орудою трудиться на посту заступника Світлана Мишковець, яка в період перебування при владі Бориса Клімчука очолювала департамент соціальної політики.
Світлана Євтихівна, втім, чи не єдина, хто після Майдану не лише залишилася у виконавчій владі, але й пішла на підвищення. Іншим керівникам поталанило менше: збереглися на чолі управлінь та відділів Юрій Горбенко (село), Ігор Никитюк (фінанси), Ігор Ващенюк (медицина). Зате «пішли» Галину Карнаухову (молодь і спорт), Олександра Хомича (освіта), Андрія Ломагу (міжнародна співпраця), Андрія Мельника (внутрішня політика)Леоніда Кирильчука (інфраструктура і транспорт), Олександра Блащука (торгівля), Богдана Колісника (ліс). 
На підставі люстраційних процесів усунуто з посад начальника УСБУ у Волинській області Володимира Мельниковича та начальника УМВСУ Олександра Терещука. Після облпрокурора Андрія було вже кілька нових – Анатолій Коцура, Вадім Максимов і нарешті Максим Киричук… Єдиний, кого не зачепили «вітри Революбції», це голова Апеляційного суду Волинської області Петро Філюк…
Повертаючись до доленосних (як вірилося) подій трирічної давності, слід згадати і ще кількох активних майданівців та простежити їхню долю. Активіст Володимир Пащенко повернувся в бізнес та заснував один із Інтернет-порталів. Такі як Ігор Алексеєв та Богдан Шиба, і не депутати, і не на керівних постах. Павло Данильчук – депутат міськради від «Народного контролю». Володимир Бондар, якому спочатку «перекрили кисень», прорвався крізь шеренги недоброзичливців, тож тепер очолює і депутатську фракцію «БПП «Солідарність» в облраді, і працює заступником голови Держлісагенції України в Києві…
Ось так ми і підійшли до третьої річниці початку «Революції гідності» та війни, яка настала згодом. 
Похвалитися особливо нічим. Тому схилімо голови на честь волинян, які поповнили число Героїв «Небесної Сотні». Та молімося за наших хлопців на передовій, бо внаслідок війни на Сході (досі облудливо іменованої як АТО) полягло та померло від рад уже 180 волинян – у відсотковому відношенні найбільше в Україні.
Сергій ШРАМЧУК.
На фото Романа УСТИМЧУКА: волинська сцена Євромайдану пішла на велику перерву; так було 3 роки тому…

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%