Єфрейтор… біля храму

Єфрейтор…  біля храму

На цей лист ми не могли не зреагувати. Житель с. Садів Луцького р-ну Леонід Палійчук прибув у редакцію та просигналізував про неподобства, що кояться у його рідному селі. Казав, що куди не кинь оком, іде осквернення пам’яток минулого.
Зокрема, в селі поруйнована могила, де захоронені останки 71-го загиблого воїна Першої світової війни, що брали участь у добре відомому з історії т. зв. «Брусиловському прориві», і яка знаходилася на території церкви Казанської ікони Божої матері. Побіля цього храму, як стверджує у листі Леонід Савич, була висипана також могила на честь односельчан, що були розстріляні у Луцькій тюрмі в червні 1941 р., та інших садівців-борців за волю України.  
Безперечно, що це блюзнірство, якому нема виправдання. І тим паче, коли його робить православний священик, котрий постійно нагадує мирянам молитися за душі предків! І саме настоятеля місцевого храму замалим чи не у всіх смертних гріхах звинувачує у своєму листі Леонід Палійчук. Не станемо переповідати усіх деталей розмов, які ми почули від садівців, але їх основу, думається, варто оприлюднити.
Але спочатку коротенько дещо з історії самого села. На його території, як свідчить Вікіпедія, відомі такі пам’ятки: в урочищі «Римський шлях» знаходилося поселення ранньо-слов’янського часу. Тут знайдено денарій римського імператора Траяна (98-117р.р. н. е.) В урочищі «Пасіка» існувало давньоруське селище ХІІ-ХІІІ ст. Серед знахідок фрагменти гончарного посуду, уламки скляних браслетів, пряслиці з овруцького пірофіліту і бронзовий хрестик-енколпіон.
Під час Першої світової війни з 1915 р. село перебувало під австрійською окупацією. На 11-ий день «Брусиловського прориву» 1(14) червня 1916 р. 8-й корпус російської армії зайняв Садів і сусідній Воютин. Генерал Міхаіл Духонін у телеграмі до генерала Міхаїла Пустовойтенка зазначав: 
«Жители деревень по пути следования радостно встречают войска иконами, хлебом-солью, улицы устланы травой, цветами, в одной из деревень вышел крестный ход с пением «Спаси Господи». 

Цілком логічно, що при визволенні села могли бути загиблі, яких тут і захоронили. На жаль, віднайти якусь інформацію з цього приводу не вдалося. Леонід Палійчук посилається на свідчення старожилів. Вони, мовляв, говорили про захоронення 71-го воїна. А ось табличка, яку продемострував священник і яка знаходилися на хресті, сповіщає, що тут захоронений єфрейтор 2-го інженерного парку Федір Кузьмінчук – уродженець Київської губернії – загинув 22 вересня 1916 р. Ось така скупа інформація, яка навіть не проливає світла на  місце загибелі бійця, якого війна відірвала від мирного хліборобського ремесла.
– Твердження Леоніда Палійчука не знаходить ні наукового, ні історічного підкріплення, – каже настоятель храму.
– Ні, я краще знаю, тут лежить 71 воїн, – різко запаречує Леонід Савич. – Хто старший? Я чи Ви? І це братська могила, не один лежить, а 71. Так старожили говорили.
– Савич, не видумуйте фокусів.
– Я не видумую, це братська могила!
– Ніде в історичних джерелах цього нема!
Вашому покірному слузі довелося взяти на себе роль Третейського судді, аби припинити подальшу суперечку, дійти істини в якій було б просто неможливо. Прошу протоієрея Володимира оприлюднити свою точку зору на порушене питання. Від нього дізнаємося, що не так давно закінчилися ремонтні роботи зовні храму. Жодного пам’ятника, на чому уперто наполягає Леонід Палійчук, ніякий бульдозер не зачепив. Хрест відстояв своє. Він стояв просто на землі, ніякого підмурівка не було. Тепер над захороненням воїна доведеться вставляти інший хрест. Він уже готовий, лишилося зробити лише фундамент, якого раніше не було. Камінь для цього уже завезений. 
Що це саме так, підтвердила і жителька села Ольга Слюз. 
«Хрест, про який так печеться Палійчук, дійсно почав, по суті, розсипатися, – каже Ольга Феодосіївна. – Час робить своє. На нього навіть страшно було рушник вішати, щоб не завалився на тебе. Тому й вирішили цю могилу оновити».  
До кінця місяця роботи думають закінчити. Що стосується інших могил, які знаходяться у західній частині церковної території, і в яких покояться тіла борців за волю України, то вони відреставровані, на них оновлено фундаменти. 
– Речей, які знаходяться біля церкви, вивозити десь на дорогу не можна, – додає отець Володимир. –  Їх треба належно зберігати, що ми й зробили. Не бачу жодного християнського злочину з мого боку. До речі, це не чиясь, а моя ініціатива, аби встановити новий пам’ятник.
Оскільки настоятель виявився цікавим співрозмовником, то я попросив його коротко висвітлити історію очолюваного ним храму. З його розповіді випливає, що стара церква, яка знаходилася на цьому ж місці, згоріла у 1900 р. Вона також була названа на честь  Казанської ікони Божої Матері. У Садові колись жив пан Якубовські, внук якого нині працює у Варшаві в Міністерстві культури і з яким отець Володимир підтримує контакти. Пізніше на місці його маєтку знаходилася тракторна бригада місцевого колгоспу. 
– Так от дочка того Якубовські, – оповідає отець Володимир,– вийшла заміж за сина Модеста Карамишева, який був членом Московської думи. Інших даних про нього поки що, на жаль, не знайдено. Я перегорнув не один стос паперів у наших архівах, планую поїхати до Львова і пошукати ще там. Карамишев, добре знаючи проблеми села, робить досить благородний жест і водночас подарунок своєму синові та невістці – починає спорудження цього храму. Він повністю фінансує його будівництво, усі роботи на якому виконуються вручну. Цегла випалювалася на місці. У Садові була своя цегельня. Дерево ніде не використовувалося. Уся кладка з цегли. Ширина стін сягає більше одного метра. У стінах робили порожнини, аби в приміщенні краще зберігалося тепло. Відтак тут дуже хороша акустика, що сприяє службі Божій. Церква досить гарно спроектована. Шкода, правда, що ім’я архітектора загубилося в аналах історії. Закладка каменя під майбутній храм, споруджений у стилі бароко, відбулася 1903 р., а уже через п’ять років він постав у всій своїй красі. Таким зберігся і до наших днів. Його висота сягає 32 м.
Та повернемося до основної теми цієї розповіді. У листі Леоніда Палійчука йдеться і ще про одну могилу, яка, за його словами, була насипана у 1941 р. на честь загиблих садівців у Луцькій тюрмі і тих борців, які загинули за волю України раніше. Тепер тут, зазначає автор, встановлений … нужник. 
Цей обов’язковий атрибут кожного сільського обійстя справді є. Нині біля храму поставили нову вбиральню, але уже в іншому місці. Стару незабаром демонтують. Що ж до самої могили, то назвати так її можна чисто умовно, оскільки ніяких захоронень патріотів України у цьому місці не проводилося. За висловом все тієї ж Ольги Слюз, це була не могила, а звичайнісінький насип, що був ще нагорнутий при колишньому священникові Дмитру Наумцю. Погріб також облаштований до приходу на парафію нинішнього настоятеля Володимира.
Про перипетії з садівськими пам’ятками ми поговорили і з місцевим сільським головою Іваном Шендюком. 
«З цього приводу у нас побувала уже не одна комісія, – зауважує Іван Іванович. – Скажу, що ніхто нічого не руйнує. Навпаки, реставруємо те, що нищить час та погода».
На підтвердження своїх слів показує акт від 27 жовтня 2016 р., у якому зазначається: цього числа комісією у складі сільського голови Шендюка І. І.,землевпорядника сільради Ярмолюка П. В., директора Будинку культури Капітули В. В., депутата сільської ради Батієвич О. В. та голови релігійної громади храму Казанської ікони Божої Матері, настоятеля храму протоієрея Володимира Мелеся проведено огляд території навколо храму. Встановлено, що пам’ятник загиблому єфрейтору Федору Кузьмінчуку, який відповідно до напису на табличці загинув у 1916 р., знаходився в аварійному стані, через що і був демонтований. Нині проводиться його реконструкція. 
«Так що незабаром пам’ятник займе своє місце біля храму як і раніше», – резюмував нашу розмову очільник сільської громади.
Надіємося, що хтось з наших читачів поінформує «Волинську газету» про цю новину.
Володимир ПРИХОДЬКО.   
На фото автора: реставровані пам’ятник борцю за волю України Івану Ярмолюку; отець Володимир.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%