Культурний байкер

Культурний байкер

Коли мова заходить про мотоцикли, чомусь відразу уявляю такого собі байкера (звичайно, чоловічої статі), який мчить дорогою на шаленій швидкості. Але Ірина Волошко із с. Боровичі Маневицького р-ну руйнує мої стереотипи: ця тендітна жінка з юних літ захоплюється авто.
Звідки такий нестримний потяг до техніки, і сама не знає. Адже ні батько, ні брат не їздили, та й авто вдома не мали.

– Просила у знайомих машину, сідала і потрохи вчилася їздити, – згадує Ірина. – Бачу, що виходить. Тепер маємо з чоловіком ЗІЛ із причепом, трактор. То коли приходить гаряча пора, сідаю за кермо і на полі, наприклад, солому збираю.
Зазначу, до речі, що розвернутися справді є де: господарює сім'я на 20 гектарах! Що ж робити, посміхається жінка, коли в селі особливої роботи нема, тож мусить чоловік якось крутитися!
Але Ірина все ж перевагу віддає мотоциклу (розжилися і на такий транспорт). Опановувала ази водіння самотужки (хіба не талант?!). Коли випадає вільна хвилинка або ж доспівають суниці чи приходить грибна пора, хвацько сідлає залізного коня і мчить до лісу. На моє запитання, чи не хвилюється чоловік, Ірина каже:
– Він у мені впевнений: знає, що розганятися нема де. Які ж ті сільські дороги!
Далі Іра ще більше мене дивує. Чому? Виявляється, моя співрозмовниця любить… ловити рибу. Скажу відразу, що і риболовля для мене теж асоціюється суто із чоловіками.
– У вихідні, – ділиться захопленням жінка, – коли вранці все попораю, беру вудочку, йду до ставочка (біля хати маємо свій), та й ловлю собі. Так відпочиваю.
Узимку теж не сидить удома, бо двічі в тиждень відвідує секцію волейболу. Так, для себе, аби підтримувати фізичну форму. Каже, що тренується з чоловіками (її чоловік теж ходить), бо тутешні жінки в такому віці (а Ірині – 44, і вона зовсім не соромиться своїх літ) вже не прагнуть до спорту. Ще зі школи займалася волейболом. Двічі вступала до колишнього Луцького педінституту (нині СНУ ім. Лесі Українки) на фізкультурний факультет, але не пройшла: плавання підвело (правда, до цього часу, каже, так і не навчилася). Два роки після закінчення школи працювала у селі інструктором зі спорту. Адже тоді саме спорт був для неї сенсом життя. 
Але потім плани різко змінилися. Бо у цієї невгамовної жінки є ще одне велике захоплення, справжній талант від Бога: має чудовий голос. Напевне, генетичне, бо співають у родині всі: і брат, і сестра, і батько. 
Вперше вивела малу Іринку на сцену (їй тоді було 6) старша сестра Валя: заспівали дуетом. Саме вона доклала чимало зусиль, щоб менша сестричка таки займалася вокалом. І з того часу жоден захід у селі не відбувається без участі Ірини Волошко, так зачарувала всіх своїм голосом. Сміється:
– Якщо мені щось не виходить, то концерт переносять, підлаштовують під мене. 
Нині пані Ірина працює директором Боровичівського будинку культури. Спочатку прийшла сюди художнім керівником десь 19 років тому. Обдаровану дівчину помітив на концертах начальник відділу культури і туризму Маневицької райдержадміністрації Василь Дарчук, тож і запросив на роботу. Згодом, 2000-го, тодішній директор Будинку культури пішла на пенсію, і посаду запропонували Ірині. Довго не думаючи, погодилася, а художнім керівником став учитель музики місцевої школи Олексій Мельник, котрий чудово грає на баяні. Зараз узяли ще одного – Романа Зінчука. Отак і втрьох нині співають.
– Загалом робота мені подобається. Цікава, творча. Хоча й нема колективів зі званням народних, проте є дуети, тріо, квартети. Концерти відбуваються на високому рівні. Запрошують нас усюди, – ділиться успіхами співрозмовниця.  
Правда, і проблем вистачає, як-от – нема техпрацівника. 
– Тож як приходжу на роботу, мушу брати віника і наводити лад, замість того, щоб займатися своїми прямими обов’язками. Територія Будинку культури – велика, ще й парк навколо, глядацький зал на 200 місць. Трохи дах протікає, вікна старі. Обіцяли наступного року ремонт, тож сподіваюсь на це, –.розповідає.
Хай там що, але господиня храму культури все одно встигає всюди. І коли? Окрім роботи, ще співає в дуеті з Романом Зінчуком, їздить двічі у тиждень до Маневичів на репетиції народного ансамблю «Джерела» (художній керівник – заслужений працівник культури Василь Дарчук), часто виступають із концертами на теренах Волині.
Ще один безперечний талант Ірини Волошко підкреслюють ті, хто її оточує. Це – вміння спілкуватися з людьми, легко знаходити спільну мову з будь-ким. 
Справді, дивовижна жінка. Але всіма своїми секретами Ірина Волошко не поспішає ділитися: має ж бути якась таємниця… 
Наталія ГЛАВНІЧЕК.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (226) - 44.6%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (149) - 29.4%