Роман КАРПЮК: жити не одним днем!

Роман КАРПЮК: жити не одним днем!

Підсумки, результати, аналітика

Минув рік із часу обрання заступником голови Волинської обласної ради Романа Карпюка, який є депутатом багатомандатного виборчого округу від обласної партійної організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина».

До роботи у самоврядному органі краю Роман Петрович очолював Академію рекреаційних технологій і права. За його плечима дві вищих освіти – закінчив Луцький державний педагогічний інститут ім. Лесі Українки та Луцький державний технічний університет, захистив кандидатську, а згодом докторську дисертації. У 2011 р. Міністерство освіти України присвоїло йому звання професора. Роман Карпюк – заслужений тренер України, почесний працівник фізичної культури і спорту. Родом із Горохівського району, але опікується не тільки ним. Його душа болить за всю Волинь, добробут її жителів та розвиток у всіх галузях..

То як за цей період працював Роман Петрович, який очолював на виборах список «Батьківщини», на посаді заступника голови органу найвищого представницького органу влади нашої області? Про це – відверта і невимушена розмова, яка відбулася цими днями, не дивлячись на щільний робочих графік Романа Карпюка.

– Романе Петровичу, минув рік, відколи ви обіймаєте посаду заступника голови обласної ради. Він був насичений багатьма подіями в суспільно-політичному житті і країни, і області. Ваші роздуми, враження, висновки з цього приводу?

– Підходить до свого фінішу ще один рік нашої Незалежності. Він був досить непростим для усіх нас. Країна майже три  роки перебуває у стані війни з Росією, і це накладає певний відбиток на усі сфери нашого життя. Ось чому у нас багато проблем із дорогами, освітою, медициною, культурою... На все коштів хронічно не вистачає. Тим більше, у місцевих рад, які держава, по суті, зробила заручниками ситуації. Закон про децентралізацію влади наділив місцеві органи самоврядування значно ширшими управлінськими повноваженнями, але від цього їх бюджети аж ніяк не стали багатшими. Відтак нема реальної можливості привести до нормального стану водночас усі дороги не тільки місцевого значення, а й міжнародного чи міжобласного. На плечі місцевих громад скинуто і утримання та фінансування установ освіти, медицини, соціально-культурної сфери...

Якщо говорити конкретно про мою діяльність, то вдалося зробити багато. За звітний період узяв участь у роботі усіх сесійних засідань. Мною особисто розглянуто 70 звернень від громадян, які стосувалися матеріальної допомоги (переважно – на лікування), земельних питань, ремонту доріг та шкіл, працевлаштування, освітлення вулиць, підтримки спортивних команд округу, допомоги у проведенні культурних та фізкультурно-спортивних заходів. Були скарги на невиконання рішень державних установ, і тут доводилося втручатися в вирішення проблем. Окрім планового прийому громадян, регулярних зустрічей із людьми в обласній раді,  приймаю громадян також в Академії рекреаційних технологій і права, яка за свої кошти навчає півсотні сиріт. На денній та заочній формі навчання студенти студіюють ряд затребуваних нині на ринку праці спеціальностей.

У своїй діяльності як депутат і заступник голови облради завжди керуюся батьківською настановою: ставити себе на місце кожної людини, яка звертається до тебе. Так і роблю. Під час засідань комісії з питань бюджету, фінансів та цінової політики я зініціював вирішення питання щодо підтримки звернення окремих місцевих громад. Йшлося, зокрема, про ремонт дороги  Мирне-Софіївка Горохівського району, про виділення коштів на ремонт Будинку культури у с. Мирне та на заміну  покрівлі в ЗОШ І-ІІІ ст. с. Шклинь  названого району, приведення до нормального стану автотраси Мельниця – Велицьк на Ковельщині. В освітніх закладах та закладах культури окремих населених пунктів за кошти бюджету області поміняли вікна, зробили ремонти. Хоча, якщо бути відвертим, у цій царині ще роботи і роботи!.. Депутати та керівництво обласної ради добре про це знають, і роблять усе можливе, аби «розшити» вузькі місця. Депутатський корпус націлений на те, що необхідно у першу чергу завершити роботи на розпочатих об’єктах, здача яких в експлуатацію затягнулася з тих чи інших причин.

– Одна з найбільших проблем – недосконале законодавство, в результаті чого місцеві громада досі не можуть отримати достатній фінансовий ресурс. Ви намагалися вирішити це?

– Вдалося розробити та подати на розгляд ради проекти рішень «Про підтримку проекту Закону України « Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо зарахування податку на доходи фізичних осіб до відповідних місцевих бюджетів за фактичним місцезнаходженням структурних та відокремлених підрозділів юридичної особи)» № 4209 від 11 березня 2016 р.

– Його суть у чому? 

– На території області є більше сотні підприємств, які не зареєстровані на Волині як юридичні особи, хоча фактично тут працюють. Зрозуміло, що податки вони сплачують у бюджети тих регіонів, на території яких формально зареєстровані. Якби вони зареєструвалися у нас, то, відповідно, наповнювали б грошима місцеві бюджети. Ми б тоді мали більше коштів на ремонти шкіл, дошкільних закладів, медичних та клубних установ, а також доріг. Нині поки що їх явно недостатньо. Минула влада, яка діяла до Революції гідності, вивела з території області більше сорока підприємств, які нам ніяк не вдається повернути назад... Тут, звичайно, цілий комплекс проблем, у тому числі й привабливість органів влади до покращення інвестиційного клімату, але факт залишається фактом: де підприємство фактично здійснює свою діяльність, там і повинне поповнювати місцеві бюджети!

Я також є автором звернень «Про Положення про виплату одноразових грошових винагород спортсменам і тренерам області з видів спорту інвалідів», «Про проведення Всеукраїнської наукової конференції «Голод в Україні 1946-1947 років: причини, перебіг, наслідки. Західна Україна в контексті Голодомору». Їх підтримано на сесії обласної ради 12 жовтня 2016 р. Мабуть, не треба детально розказувати, яке велике значення вони мають для суспільства та багатьох цілком конкретних людей. Загалом під час сесійних засідань я подав понад десяток запитів, які були підтримані колегами як актуальні та конструктивні. Це стало стимулом для подальшої роботи в цьому напрямку.

Є й інші. Наприклад, до екологічної програми, яка розроблена і діє в області, вдалося внести питання про виділення коштів на розчищення русла річки у с. Бережанка, що на Горохівщині. Стараюся концентрувати свою увагу і на більш насущних питаннях проблемах економічного потенціалу області. А їх чимало! Ось досить характерний приклад. На сесіях неодноразово порушувалося питання про якість доріг у Рожищенському районі, звідки приватні підприємства чи окремі підприємці постійно возять пісок для новобудов обласного центру та іншим споживачам. Великотонажні автомобілі привели  місцеві шляхи до плачевного стану. Але той, хто розробляє кар’єри і заробляє на піску сотні тисяч гривень, з ремонтом зруйнованих внаслідок своєї бурхливої діяльності доріг не поспішає. А повинен це робити!

Словом, у галузі охорони довкілля – чимало роботи. Тому активно розвиваємо і міжнародну співпрацю. Не так давно я брав участь в інвестиційному форумі, який проходив у Любліні Республіки Польща, де, крім господарів, були представники Білорусі та України. На ньому обговорювалися практичні питання співпраці у галузі економіки та екології. Йшлося, зокрема, і про проблеми довкілля Шацького національного природного парку.

– З вашого дозволу дещо доповню інформацію про шкоду від надто активної діяльності тих, хто видобуває корисні копалини. Поблизу с. Війниця Локачинського району працює цегляний завод, котрий кілька років тому брав пісок навпроти через дорогу. Розритий котлован не рекультивований і досі. Колись на цій землі вирощували сільськогосподарські культури. Тепер вона облогує.

– Якщо чесно, то з цією конкретною ситуацією не знайомий, але обов’язково вивчу її та спробую вирішити по суті. Що ж до фактів безгосподарності, байдужого ставлення до збереження природи, екології, то їх предостатньо. Люди, які сьогодні нелегально заробляють на бурштині, не задумуються, якої непоправної шкоди завдають довкіллю! Вони полишають після себе ледь не місячні кратери, територія після їхньої навали нагадує поле бою, мов після виверження вулкана. «Чорні старателі» на гігантських масивах лісу тотально валять дерева, знищують кущі та поверхневу рослинні ґрунтів…. На цих територіях не буде нічого живого протягом як мінімум тридцяти років! То що ж ми залишимо у спадок своїм дітям?!

Це питання далеко не риторичне. Бо наш край багатий і на інші корисні копалини, тому числі газ, який добувають у Локачинському районі, і поклади якого розвідані поблизу с. Доросині Рожищенського району. На території області виявлено також мідні родовища (Ратнівський район), давно добувають кам’яне вугілля (Нововолинськ) та торф («Сойне» Маневицького району). Він є також у Горохівському та Рожищенському районах. На території Маневицького та Любешівського районів добувають бурштин. Ряд соціальних питань не вирішують власники Нововолинських копалень. Тягар цих проблем лягає на плечі обласної громади. Усе це має тримати у полі свого зору створене депутатами облради комунальне підприємство «Волиньприродресурс». І воно успішно працюватиме на користь області та громади, хто б не намагався цьому завадити!

Є питання і з «Укргазвидобуванням», яке працює у вже згадуваному мною Локачинському районі. Цей суб’єкт господарювання щорічно сплачує близько 700 млн грн податків у бюджет Львівщини, де формально зареєстрований.  А отруює довкілля та знищує дороги в нас, на Волині! Обіцяного дешевого газу з цього родовища волиняни також не дочекалися: мало того, ніякої користі від промислового видобутку не відчувають навіть жителі с. Марковичі та інших сусідніх із промисловими майданчиками газовиків. Хіба це правильно? І чи має це продовжуватися? Відповідь – очевидна: потрібні негайні зміни.

Ось такі парадокси. Коли їх позбудемося, то матимемо гроші на дороги, школи, медицину та культуру. Нині доводиться йти з простягнутою рукою до центральної влади, яка не дуже хоче ділитися з областями, тримаючи кожну громаду на «короткому повідку». Але мене радує той факт, що обласна рада нарешті стала справжнім органом влади на своїй території. Її робота наповнилася реальним змістом, менше стало політики та популізму з боку окремих депутатів. У цьому вбачаю заслугу нашого очільника Ігоря Палиці, роботу якого характеризує прагматизм, діловитість та конкретність.

– Романе Петровичу, проясніть, будь ласка, ситуацію, що склалася у фракції «Батьківщина»? У засобах масової інформації з цього приводу гуляють різні чутки…

– В обласну раду на останніх виборах обрано 12 депутатів від обласної партійної організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина». Усі ми задалися питанням, що можемо зробити для волинської громади? Я не маю нічого проти тих депутатів, яких ми виключили з фракції, тут не було ніяких політичних питань. Створюючи підприємство «Волиньприродресурс», ми продемонстрували, що дбаємо про волинську громаду, про майбутнє наших дітей, про поліпшення інфраструктури усієї області. А представник нашої політичної сили пані Людмила Кирда проголосувала проти створення такого підприємства. Має ж бути якась консолідована позиція фракції, партійна дисципліна? Ми не могли не відреагувати на такі дії, тож вирішили відкликати її з посади голови бюджетної комісії облради. На засіданні фракції ми з цього приводу чітко висловили свою позицію: маємо підтримувати тих колег, хто дбає за інтереси громади, бути згуртованими. Та цю просту ситуацію у Києві перекрутили, показали позицію з іншого боку… Тут, до речі, не останню ролі відіграли деякі суб’єктивні чинники окремих функціонерів… Але на сьогоднішній день питання про виключення з партії окремих депутатів перебуває на розгляді у Контрольно-ревізійній  комісії, куди ми звернулися з апеляцією. Статут партії «Батьківщина» чітко вказує, що рішення про виключення  з партії можна оскаржити лише через Контрольно-ревізійну комісію. До її остаточного рішення всі продовжують залишатися повноправними членами партії. Я не хочу нічого поганого говорити за теперішнє керівництво обласної партійної організації на чолі з Олегом Кіндером, але вважаю, що не все з внутрішнього життя нашої політичної сили треба передчасно виносити на суд громадськості.

– За розподілом обов’язків ви опікуєтеся гуманітарною сферою. В області чимало робиться, аби вона постійно вдосконалювалася та розвивалася. Нещодавно довелося побувати у Шацьку, де був приємно вражений нинішнім виглядом Будинку культури, який осучаснений завдяки капітальному ремонтові. Багато в чому за це слід завдячувати ще одному представникові «Батьківщини» – голові об’єднаної громади Сергієві Віннічуку. Але це поодинокі приклади, більшість клубних установ перебувають у досить непривабливому вигляді, в окремих селах у пристосованих приміщеннях перебувають і ФАПи…

– Що стосується сільських закладів охорони здоров’я, то хотів би добре слово замовити за управління охорони здоров’я, яке прагне якнайшвидше позбутися «вузьких місць» і пересилити усі медзаклади у сучасні типові будови. До слова, наступного року планується введення в експлуатацію Перинатального центру в Луцьку. Його почали споруджувати дуже давно, але потім виконавча влада припинила фінансування, і замість сучасного медичного закладу область отримала довгобуд… Тож із ініціативи голови облради Ігоря Палиці і за нашої підтримки ухвалене принципове рішення: заклад добудуємо: як не з допомогою центрального бюджету, так за рахунок коштів області!

Складніша ситуація з клубними закладами. У радянський період вони по-справжньому були носіями культури на селі. Тоді на їх функціонування централізовано виділялися достатні кошти. Нині у державі такої можливості нема. Приватні підприємства, які працюють на селі, та фермери не поспішають розкошелюватися на культуру. Будемо сподіватися, що цим питанням щільніше займуться об’єднані територіальні громади. В окремих із них вимальовується непогана економічна перспектива.

– І ще одне питання, як кажуть, з тієї ж опери. Чому з ринку періодики зникають друковані засоби масової інформації? Припинили своє існування газети «Діалог», «Віче-інформ» та «Відомості»… Це досить тривожна тенденція. Враження таке, що держава згортає інформаційний простір. Якась патова ситуація, про яку знають і в Європі, виникла у Ківерцях із райгазетою...

– Проблему, думаю, треба розглядати у двох ракурсах. Виживають ті видання, які завоювали і мають свого читача. До таких належать газети «Волинь-нова», «Волинська газета» та «Вісник і К», які, вважаю, користуються популярністю у волинян за рахунок актуальності надрукованих матеріалів та піднятих актуальних тем. Газети зокрема і мас-медіа загалом створюють такий самий ринковий продукт, як і всі інші. Наприклад, ті, що ми купуємо в супермаркеті. Сфера виробництва в ЗМІ доволі специфічна, але її розвиток теж диктується ринковими умовами. Сфера, до речі, духовна та інтелектуальна, отже і вартість її має бути гідною. З іншого боку, держава мала б опікуватися засобами масової інформації і фінансово їх підтримувати. Особливо зараз, у період неоголошеної війни на Сході! Подібна практика, як пам’ятаємо, була у радянський період. Тоді редакторові не доводилося займатися передплатою, пошуком паперу, поліграфічного підприємства, яке надрукувало б газету дешевше. Він вболівав лишень за творчість, високий літературний рівень публікацій. Нині керівник видання, швидше, повинен мати навички менеджера. Це негативно позначається на якості матеріалів і – відповідно – знижує тиражність видання. Але все це – такі ж ринкові умови, в яких працюють мас-медіа вусьому цивілізованому світі.

«Ківерцівська ситуація»… Думаю, вона аж ніяк не красить нашу область. Тамтешня районка «Вільним шляхом» користувалася неабиякою популярністю у жителів району…  Ніяк не можу зрозуміти оту рокіровку із заміною керівника, котрий ніякої дотичності до газетної справи не мав, окрім як читач. Якщо вже виникла нагальна потреба поміняти керівника, то потрібно було порадитися з колективом, запитати його думку, добре почитати редакційний статут. Пошук нового головного редактора найкраще було б здійснити з числа професіоналів, серед тих, хто добре обізнаний з редакційно кухнею… На жаль, випадок у Ківерцях став «притчею во язицах» і для європейської спільноти. Це аж ніяк не робить і не додає честі нашій державі. Такі «дрібнички» приносять негатив.

– Романе Петровичу, що, на вашу думку, потрібно зробити, аби зняти соціальну напругу у суспільстві та поліпшити матеріальний добробут наших громадян?

– У першу чергу маємо переможно закінчити війну та повернути Крим. Президент обіцяв це зробити протягом найкоротшого періоду. З часу його обрання минуло уже більш як два роки, а протистоянню, в якому гинуть наші співвітчизники, не видно кінця-краю. І Крим знаходиться під окупацією… Переконаний: Українська держава має повернутися обличчям до людей, добре знати їхні запити та потреби, не ігнорувати законними вимогами. І чи найперше – тут, щоб показати приклад успішності європейського вибору.

– Зубожіння стало однією з основних причин масового виїзду людей на заробітки…

– Так, сьогодні гострою лишається проблема зайнятості населення та справедливої оплати праці. Через те багато українців мігрують до Європи, де їм за таку ж роботу, яку виконували дома, платять у рази більше. Наші ж бізнесмени, статки яких обчислюються мільйонами та мільярдами (електронні декларації це засвідчили!), вважають, що людина має працювати за безцінь. Така недалекоглядність обертається втратою інтелектуального потенціалу та найбільш працездатною частиною населення. Минув той час, коли люди продавали себе за копійки. Вони хочуть і достойно заробляти, і достойно жити. Двері у світ відчинені, тож є змога побачити і порівняти.

– Оскільки ви – один з керівників найвищого самоврядного органу Волині, то хотілося б дізнатися про допомогу та підтримку дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, з неповних сімей і неповносправних, також обдарованої молоді та тих, хто показує непогані результати у спорті. Бо часто на різного роду змагання їй доводиться їздити за кошти батьків...

– У свій час, працюючи тренером, я побував не тільки у всіх союзних республіках, але й за кордоном, у тому числі і в Китаї. Переконався, що гуманістичні ідеї найбільше ціняться в Європі. Тепер все більше й більше людей ратують за європейський вибір. Це шлях до кращого майбутнього і наших дітей.  В області діє ряд програм щодо матеріальної допомоги дітям, котрі ущемлені чи то долею, чи природою. Вони усі перебувають на обліку. Для них у першу чергу виділяються путівки в санаторії та будинки відпочинку на безоплатній основі, у пришкільні табори, які працюють у канікулярний період. Через організації різного типу стараємося забезпечувати їх одягом, підручниками, іншим шкільним приладдям, під час навчання – безкоштовними обідами.

Обласна влада в особі депутатів повсякчас турбується і про обдароване покоління, аби в майбутньому мати хороший інтелектуальний потенціал. Стараємося знаходити і кошти для спортсменів, які показують добрі результати на змаганнях та прославляють Волинь далеко за її межами, в тому числі і на міжнародній арені. Розуміємо, що це престиж нашої області. Але, на превеликий жаль, коштів у бюджеті сьогодні явно недостатньо, так що доводиться «підпрягатися» і батькам. Будемо над цими питаннями працювати і далі. Живемо ж не одним днем, тож маємо думати про перспективу! І в цій сфері, і в усіх інших.

Інтерв’ю взяв Володимир ПРИХОДЬКО.  

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (58) - 16.4%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (153) - 43.3%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (97) - 27.5%