Наука графа Левицького-«Біберштейна»

Наука графа  Левицького-«Біберштейна»

150 років тому в шляхетській родині на Поділлі народився один із основоположників створення Української незалежної держави в 1917-1921 рр. Модест Левицький, якого сучасники називали «батьком Волині». Та найголовніше для волинян те, що останні роки свого життя він провів у Луцьку, де й помер… Та чи не забули ми про своїх славних пращурів? Чи застосовуємо хоча б дещицю з їхнього неоціненного досвіду?
По вул. Богдана Хмельницького, зовсім недалеко від приміщення обласного лялькового театру та міської ради, зберігся ошатний одноповерховий будинок. На ньому – кілька меморіальних таблиць, на які пересічний перехожий мало звертає уваги… А дарма. На найвиднішому місці – барельєф Модеста Левицького з текстом про те, що в 1927-1932 рр. він працював у цьому будинку вчителем української мови в гімназії товариства «Рідна школа» (до речі, цей факт красномовний сам по собі: уявляєте, які тоді на Волині патріоти жили, якщо навіть в умовах польської окупації не шкодували грошей на розвиток української ідентичності?! А тепер що?..).
Повертаючись до постаті Модеста Левицького, слід нагадати, що він народився в 1866 р. у селі Вихилівка неподалік Проскурова (нині – м. Хмельницький). Походив із графського шляхетського роду, хоча батько та дід були в першому випадку мировим суддею, а в другому – православним батюшкою.
Закінчивши Кам’янець-Подільську гімназію, під літературним псевдонімом «Граф Біберштейн» (?!) опублікував першу книгу народних переказів Поділля «Граф Мотика». Далі – навчання на історико-філологічному та медичному факультетах Київського університету, де, як і кожен свідомий студент цього закладу, проникся ідеями інакодумства. 
Відправили молодого Модеста (за розподілом) у провінцію. Так він опинився в Ковелі, де в 1894-1898 рр. був повітовим лікарем. Тут і познайомився з легендарною родиною Косачів, у тому числі і з Оленою Пчілкою і Лесею Українкою.
Не знаю, чи відає нинішній лідер українських радикалів Олег Ляшко про наступний цікавий факт, але напередодні першої Революції в царській Росії Модест Левицький був одним із засновників Української радикальної партії (згодом – Української радикально-демократичної партії). 
Утім, революційна хвиля швидко вляглася, і екс-директор притулку для покинутих дітей та член редколегії газети «Громадська думка» знову подався в провінцію. Від гріха подалі.

Оселився в смт Радивилів (хто їздив із Дубна на Львів, той знає цю місцину Рівненщини), де Модест Пилипович активно поширював українську думку та навіть у 1911 р. отримав дозвіл від генерал-губернатора Волині на проведення «святочної академії» на честь Тараса Шевченка. Але коли почалося декламування його віршів, поліція вдарила на сполох і учасників зібрання розігнала. Його ж вислали в Білу Церкву, що попід Києвом…
Як один із фундаторів «Просвіти» загальноукраїнського рівня і зустрів уже другу революцію, яку спочатку називали «Жовтневим переворотом». 
Оскільки його подвижницька діяльність не була секретом, то Модест Левицький у 1918 р. був призначений владою УНР головним санітарним лікарем усіх залізниць України, а потім став директором культурно-освітнього відділу Міністерства шляхів сполучення. 
Від січня 1919 р. (за керівництва Володимира Винниченка) він – радник української дипломатичної місії в Греції, згодом – її голова, а після краху союзу Петлюра-Пілсудські опікувався Міністерством охорони здоров’я уряду УНР на вигнанні (в Польщі)…
Після нетривалого періоду життя та праці в Чехії і Австрії Модест Пилипович повертається в Україну. І тут, у Луцьку, з серпня 1927 р. працює як викладач української мови в гімназії товариства «Рідна школа»… Дослідники мало довідалися про «луцький період» в його біографії, тому, на жаль, так і достеменно невідомо, за які конкретно заслуги сучасники назвали Модеста Левицького  «батьком Волині».
Можливо, за те, що навіть у найлютіші часи життя під окупацією міг сказати те, про що інші навіть подумати боялися?
Наприклад, ще в дореволюційній повісті «Законник» він змалював характерну картину з тюремного життя. Один із затриманих за агітацію напередодні виборів, судячи з його розповіді, з Радивилова, де зовсім різні інтереси відстоювали українці та місцеві євреї з одного боку, і російські чиновники та їхні чорносотенні організації (попередники «Русского міра») – з другого, скрушно зітхає: «От тобі й свобода виборів… Подався до Соколовського: як так, кажу, чорносотенцям воля, а нам і рота роззявить не дадуть?». Соколовський знався на законах, а тому сподівався подати заяву «про всі неправди на виборах, про всі шахрайства «истинно русских». 
Однак, врешті-решт, скінчилося все тим, що й самого пана Соколовського було запроторено до в’язниці... 
Мабуть, тому духовні правонаступники самодержавно-російської окупації – вже радянські окупанти – так боялися навіть мертвого Модеста Левицького, що тільки в 1966 р. дозволили видати в світ обмеженим тиражем невеличку збірочку його оповідань… 
Власне, не багато що на краще змінилося й у незалежній Україні. 
У 1992 р. у Луцьку встановлено меморіальну дошку, названо на його честь вулицю в м. Ковель, а в січні 2010 р. розпорядженням Кабміну луцькій школі-гімназії №4 присвоєно його ім’я.
Урочистостей із нагоди його 150-річчя ніхто на гідному рівні так і не організував. І це незважаючи на те, що навіть Президент України Петро Порошенко підписав указ про гідне відзначення Української революції 1917-1921 рр… 
Може, тому, що до графів, шляхтичів та основоположників УНР нам усім у спадщину передалася якась пролетарська відраза?
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото з архіву та автора: Модест Левицький у зрілі роки; луцький будинок, де він учителював у гімназії «Рідна школа».

Замість післямови 
Ще коли Луцьким міським головою був Антон Кривицький, а потім і Богдан Шиба, автор цих рядків озвучував цілком конкретну пропозицію: слід передбачити кошти для створення інформаційного ресурсу (в електронному вигляді та на паперовому носієві) про всі поховання на всіх кладовищах Луцька. В тому числі і на найбільшому – в с. Гаразджі Луцького р-ну. 
Це дозволило б, по-перше, зберегти від забуття пам’ять про кожного лучанина, який відійшов у Вічність; по-друге: гідно доглядати за його могилою; по-третє, дозволило б кожній людині відвідати місце останнього спочинку тієї чи іншої особистості. На жаль, мало хто зараз може сказати, де покоїться прах перепохованого з кладовища по пр-ту Волі (де зараз сквер і церква навпроти школи-гімназії №4) у Гаразджу Модеста Левицького… Тож не дивно, що фактично ніхто про нього не згадував і з нагоди 150-річчя з дня народження, як і не покладав вінків та квітів на його могилу. Нам, пролетарям, до шляхетних графів нема ніякого діла?
А якби родичі навідалися? Бо ж рідна сестра Модеста Левицького – Софія Левицька – в міжвоєнний час жила у Франції і була відомою паризькою художницею! 
Та не приїде ніхто… Донька Софії Левицької – Ольга – від народження була психічнохворою, тож коли мама, яка самотужки її виховувала, трагічно померла в 1937 р., залишилася в Парижі круглою сиротою. Нею опікувалася нечисленна українська діаспора, але після Другої світової війни сліди Ольги Левицької безслідно зникли… 

Післямова після післямови
У цьому ж будинку по вул. Богдана Хмельницького, 22 у 1936-1939 рр. працював ще один важливий для історії нашого краю діяч – поляк Ян-Юзеф Фітцке, випускник Яґеллонського університету. 
Він був фактичним фундатором нинішнього Краєзнавчого музею і проводив на території області важливі археологічні розкопки. В переддень гітлерівської агресії як підпоручник запасу був мобілізований до Війська Польського, біля м. Бережани потрапляє в полон до «визволителів»… Його разом із іншими офіцерами енкаведисти розстріляли в 1940 р. у Катині…
Меморіальна таблиця в його честь також прикріплена на стіні унікальної споруди…




  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%