Катруся з Вінничини

Катруся з Вінничини

Як доросинівці рятували від голоду східняків.
Із вашої газети дізналася, що в Луцьку відкрито пам’ятник Християнському милосердю волинян, які в 1946-1947 рр. рятували жителів Півдня, Сходу і Центру України від голоду. На продовження цієї теми надсилаю вам свій лист.
...Мені тоді вже йшов 6 рік і я вже дещо пам’ятаю про ті гіркі події. Ми тоді жили в Доросинях, на хуторі Фішне. Від дороги, що веде до сусіднього села Немир, було далеченько. Але хата моєї мами Афанасії Стадник від прохачів не зачинялася. Від нас ніхто не вийшов з порожніми руками, щоб нічого не дали цим людям. Бо була в коморі ячмінна крупа і мама всім в мішечок сипала по склянці або давала декілька картоплин. Так, це небагато, але щоб і іншим вділити. Часом запрошувала щось і поїсти, якщо було в каструлі.
Хочу розповісти ще і про таку історію. Весною 1946 року приходить до нас жіночка (звали її Мотруна Білозір) і уклінно просить взяти її на роботу. Мама каже: «Чим же я буду тобі платити? Ти ж бачиш: у мене двоє дітей. Чоловік в 1943 році загинув. Я сама бідна». А вона відповідає: «Від вас не хочу плати. Буду рада, якщо дозволите у вас жити і щось дасте поїсти». Так вона у нас тоді майже рік мешкала. Садили з мамою картоплю, влітку косили траву на сіно, згодом у жнива - ячмінь, жито, пшеницю. Я, мала, за ними граблями загрібала колосся. Допомагала Мотря нам й з іншими роботами на полі та в хаті. Коли настала зима, ця жінка каже: «Поїду додому, бо в мене там дві малі доньки і старенька мама. Побачу, як вони виживають. Але де взяти грошей на дорогу?»
Мама повезла вівцю на базар і таким чином їй допомогла. У мішок ще поклала декілька хлібин, кусень сала і насипала крупи. Минув, може, місяць. Зима, холод. Стукає хтось у вікно:

– Агафіє, відчиніть. Це я, Мотря.
Ми відкрили двері, а вона стоїть на порозі з дівчинкою. Зайшли до хати.
– Це моя донька, – каже. – Вона нічого не бачить (усе лице в ранах). Напала золотуха від голоду.
Мама відразу дівчинку на теплу піч. Почали готувати для неї якісь трави, лице обмивали молоком. Так вони зимували в нас до весни. Наша Катя (так звали цю дівчинку) стала бачити, а обличчя зробилося чистеньке. Весною її взяли дід і баба з сусіднього села Богушівка за пастушку (в 1964 році це село перейменували в Малинівку - А.Б.). У цих старших людей не було своїх дітей.
То наша Катя жила там до повноліття. Згодом віддали її заміж за хлопця з Трилісців, що за Переспою. Катя була нам як рідна, часто приїжджала в гості. Але не мала вона щастя – чоловік помер, а син, повернувшись з армії, коли купався в Стоході, втопився. Відійшла в інший світ і моя ровесниця Катерина Білозір. Можливо, ще залишилася живою її старша сестра Рая. Бо Мотря привезла із Вінничини на Волинь і другу дочку. Вона залишила тоді її в Бортяхівці в добрих людей. Теж пасти корову.
... Ось така гірка доля випала для цієї сім’ї з Поділля..
Надія Банада, 1940 р. н., 
с. Доросині Рожищенського р-ну.
Фото з архіву.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%