Мінорні акорди грудневої передплати

Мінорні акорди грудневої передплати

Така закономірність нашого життя-буття: усе у ньому має свій початок та свій закономірний кінець. 
Вищий розум Творця, до якого не дотягнувся жоден учений, побудував світ найдовершенішої та найдосконалішої форми, у якому все збалансовано, логічно розставлено та зважено на найточніших терезах Всесвіту. Ми можемо тільки дивуватися, з якою унікальною послідовністю та циклічністю відбуваються усі природні процеси. І жодного разу ця універсальна система, що працює краще від механізму будь-якого швейцарського годинника, за дві з лишком тисячі років не дала збою. Дивовижна послідовність!
Коли у жовтні передплатна кампанія тільки стартувала, то, здавалося, три місяці -- надто тривалий термін. Та ось у грудні лунають її завершальні акорди, а від того трохи стає сумно. Вона мобілізовувала зусилля кожного працівника друкованого засобу масової інформації та дисциплінувала. Узвичаєний розмірений ритм життя довелося дещо міняти та втискувати в інші рамки, що нагадувало військові будні. Домівку залишали світанкової темені і поверталися, коли землю окутували вечірні сутінки. І все ж кількаденні відрядження протягом одного тижня радували новими враженнями, цікавими зустрічами,  щирими та відвертими розмовами з краянами різних регіонів Волині, а відтак в обов’язковому порядку поповненими записами у незмінному журналістському записнику. До фінішу підійшли навдивовижу швидко. У цьому також своя закономірність. Час невблаганний!
«Волинська газета» намагалася бути на усіх днях передплатника. Та, на жаль, це не завжди вдавалося. Шкода, окремі райони лишилися поза нашою увагою. І у цьому є своя закономірність – Всесвіт обійняти неможливо. Але від того наша вдячність усім працівникам Волинської дирекції поштового зв’язку «Укрпошти» ні на йоту не менша. Скрізь, де ми побували, зустрічали в їх особі надійних партнерів, добрих помічників і, без перебільшення, щирих друзів. Щира Вам вдячність за доброту та взаєморозуміння!

Так уже співпало, що останніми пунктами нашого передплатного турне стали райони Лісостепової  зони  – Локачинський та Горохівський.  Про це за порядком, який склався під час поїздок.
ЛОКАЧІ
У свій рідний район завжди їхав і їду з почуттям роздвоєності душі, з одного боку в якій сум та біль за найдорожчими людьми, світлій пам’яті яких завжди треба низько вклонитися, з іншого – щемна радість зустрічі з юністю,  своїми земляками, котрих люблю та поважаю. Хочеться ще і ще раз помилуватися природою, що з однаковою силою зчаровує в усі пори року.
 На місцевому відділенні зв’язку помічаю знайомі та незнайомі, але однаковою мірою привабливі обличчя. Досхочу цікавим співрозмовником виявляється одна з відвідувачок. Нині вона за статусом пенсіонерка і, безумовно, бідкається своєю мізерною «подачкою», яку заробила в державі за 45 літ педагогічної діяльності. Оскільки моя співрозмовниця просила не афішувати її прізвища, то, пам’ятаючи про етику журналіста, змушений дотримати даного слова. Шановна пані, як щира патріотка, неабияк переймається долею України, тими подіями, що відбуваються тепер на її східних теренах, горює за  хлопцями, які кладуть свої голови за нашу Незалежність. Прийшла вона з однією метою – передплатити газету. Вибір давно зроблено – видання «Свобода». Не проти  читати й інші, але фінанси співають романси.
Як не прикро це констатувати, але мої земляки до Дня передплатника особливого інтересу не проявили, попри те, що їх словесно заохочували листоноша Тетяна Іванюк, на обслуговуванні якої більше десяти вулиць селища, оператор Оксана Захарчук, заступник та начальник відділення Ірина Скібіцька та Наталія Бернадська. Відчувалося, що вони також вболівають за результати передплати, але нічого зробити з інфантильністю місцевих жителів не можуть. Не йму вірі, що локачинці так збайдужіли до друкованого слова. Від того боляче, коли на згадку приходять досить знані імена – Галини Гулевич, що була однією з фундаторок Києво-Могилянської академії, В’ячеслава Липинського – відомого українського історика та політолога, письменниці Маргарити Малиновської, доктора філологічних наук, професора Олександра Рисака.

Невже така духовна прірва між минулим і теперішнім? У це важко повірити. Від навіювання таких думок відриває прихід колишнього редактора місцевої районки Володимира Соломанчука. Володимир Васильович досить толерантна, цікава та шанована в селищі людина, у минулому талановитий керівник. З ним досить цікаво та комфортно, у чому переконався автор цих рядків, коли у не такі далекі часи нам випала нагода бути у Києві на місячних курсах підвищення кваліфікації. Наш колега  стає ще одним шанувальником «Волинської газети». Звичайно, хочеться, аби їх армія була численнішою! 
Добре усвідомлюємо, що однією досить відомою причиною, через яку зменшуються тиражі, є тотальне безгрошів’я, спричинене безробіттям. Сьогодні знайти роботу у більшості сіл, то рівнозначно, що відшукати чорного кота у темній кімнаті при його відсутності. Та усе-таки не маємо права забувати, що українська нація – це нація високої культури й освіченості. 
ГОРОХІВ, БЕРЕСТЕЧКО 
Перш, ніж поїхати у цей район, зв’язалися з начальником центру поштового зв’язку Горохова Олександром Кмитою. Саме Олександр Васильович запропонував провести нашу передплатну акцію у День святого Миколая у райцентрі та в Берестечку. Керівник місцевих поштарів запевнив, що у містечку, в якому не раз гриміла козацька слава, про наш приїзд знатимуть. На превеликий жаль, тепер нам доводиться каятися, що туди поїхали. Якби не треба було вручати приз від «Волинської газети» одній з наших передплатниць, то поїздку можна було б вважати прогулянковою.
Такого байдужого ставлення до Дня передплатника ми досі не зустрічали в жодному населеному пункті. Складалося враження, що ми досить небажані гості місцевих поштарів. Безперечно, у них є своя робота, за яку платять гроші! Але ж одне-два слова сказати своїм землякам про газетний захід  можна було б. Не даремно кажуть, що ніщо не ціниться так дорого як увага. Начальник цього відділення Ольга Грунт не новачок у цій сфері – віддала пошті більше сорока років. 
Прикро, але байдужість до газетної акції проявили і жителі славного містечка Берестечка. Складається враження, працю газетярів, котрі своїми публікаціями прагнуть впливати на владу, обов’язок якої дбати про достойне життя людей, а не про власне збагачення, тут не дуже шанують. Невже нація перероджується і стає бездуховною? Якщо це так, то у найближчій перспективі сподіватися на краще життя нам не доводиться. Сумно і страшно! Чому ж ми збайдужіли до долі власних дітей та онуків? Що вони згодом скажуть нам? Це питання до кожного.
Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото автора:працівники пошти з Локач.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%