«Вчора повернувся з тюрми...»

«Вчора повернувся  з тюрми...»

Люди лишаються людьми. Такий висновок  зробив після однієї неординарної зустрічі.
Автомобілем вертався від батьків, котрі на той час ще були живими-здоровими, з рідного села. За якихось кілька кілометрів в одному з населених пунктів проголосував чоловік. Зупиняю авто. Уточнивши, що їду до Луцька, мій пасажир вмощується поряд і за якихось півхвилини з його вуст злітає фраза: «Учора вернувся з тюрми». Неприємним холодком мурашки пробігають спиною, але опановую себе і підтримую розмову, з якої і дізнаюся: працював чоловік бухгалтером, а за грати загримів через шахрайські оборудки керівника. Вийшов на волю, а тут нові клопоти піднесло життя –- захворіла дружина, лежить у тубдиспансері.
– Підкажіть, що мені краще їй купити – квіти чи щось їсти? – чекає моєї поради.
Людина завжди лишається людиною – роблю висновок, розпрощавшись з випадковим попутником. Тюрма не вбила у ньому рис співчуття та добропорядності, а, можливо, й кохання до своєї судженої.  Щойно вернувся додому і відразу до тієї, з якою поєднав не тільки серце, а й долю. Злісний рецидивіст на такі сантементи, швидше усього, не здатний. Усі дії і поведінка чоловіка свідчила на його користь: відсидів за чужі гріхи. Подібних прикладів у нашій історії судочинства предостатньо. Ними, як кажуть, у народі хоч греблю гати.
Подібні думки роїлися у голові, коли під час одного з відряджень у Цумань вирішив нанести «візит» керівнику місцевої виправної колонії № 84 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Волинській області підполковнику внутрішньої служби Миколі Пелаху. Дізнавшись, що ми з «Волинської газети», Микола Володимирович подякував нашому виданню за моральну підтримку і висловив сподівання на подальшу спільну співпрацю в інформаційній сфері. На правах гостинного господаря запропонував  філіжанку кави, чим ми з вдячністю скористалися.

Розмова з керівником установи була досить предметною і толерантною. На усі питання  отримували детальні відповіді. Микола Володимирович не робив жодної спроби щось приховати чи якусь інформацію засекретити. Хоча нічого дивного не було б, якби подібне трапилося. У такій установі, де утримується далеко неординарний та неоднорідний контингент, усе можливе, у тому числі й відомчі таємниці, які широкому загалу знати не обов’язково.
У недалекому минулому так воно і було. Іноді табу накладали просто для перестраховки, аби чогось не трапилося. Як не дивно, іноді ця перестраховка якраз і спричиняла якусь каверзу.  Журналісти вряди-годи «заглядали» за колючий дріт, де перебували і далі утримуються наші співвітчизники. Далеко не усі вони є ізгоями суспільства і не в однаковій мірі завинили перед ним. У місцях позбавлення волі немало тих, хто потрапив за решітку через помилку слідства чи суддівську. Комусь допомогли у цьому «вірні друзі». Доводити своє алібі чи добиватися справедливості при нашій системі – це рівнозначно намаганню докинути камінь до вікна двадцятого поверху. Тут ніхто не дасть гарантії, що не розіб’єте власної голови. Оскільки ми декларуємо, що йдемо до відкритого суспільства, тепер представникам ЗМІ легше достукатися до режимних закладів, де ще не так давно перед ними загорялося червоне світло.
Микола Пелах у виправній системі далеко не новачок. За його плечима понад сімнадцять років служби на різних посадах, тож добре обізнаний зі специфікою діяльності колонії, її морально-психологічною атмосферою. На його переконання, тюрма є прямим віддзеркаленням життя суспільства, його звичаїв та устоїв. Коли нема порядку у державі, то він відсутній і в інших сферах. Відгомін будь-якої ситуації проникає і за тюремні мури. Тим більше при сьогочасних комунікативних засобах. До цього слід додати безпосередні контакти засуджених з рідними та близькими, які відбуваються регулярно. Тюрма не повинна повністю ізольовувати людину та максимально обмежувати у її правах. Вона покликана стати своєрідним виховним інститутом для тих, хто на якомусь життєвому відрізку випадково спіткнувся. На думку прийшли слова відомої російської, у якомусь смислі філософської, пісні сімдесятих-вісімдесятих років: «Если верный конь поранил ногу и чуть-чуть споткнулся, а потом опять – не вени его, вени дорогу и коня не торопись менять».

Ніхто з нас не застрахований від помилки. І не так важливо меншою вона є чи більшою. Інша справа чи визнаємо ми її і чи хочемо виправити, покаятися. Якщо зрозуміли, усвідомили, то є усі підстави стверджувати, що у майбутньому нічого поганого не зробимо в подальшому житті. Це, на щастя, почала розуміти і держава. Вона починає усвідомлювати, що повністю ізолювати людину від суспільства нікому не вдалося і, мабуть, не вдасться. 
У цьому випадку абсолютно прав був класик комуністичної ідеології Карл Маркс, який стверджував, що жити в суспільстві і водночас бути вільним від нього неможливо.
– Зрозуміло, що система виправних колоній формувалася ще за радянського Союзу, -- каже Микола Володимирович. – Подібна позиція чітко простежується і в засобах масової інформації. У багатьох випадках зберіглися і підходи до виховання чи виправлення засуджених, не говорячи уже за приміщення, які в обов’язковому порядку мали щохвилини нагадувати людині, де вона знаходиться і ким є насправді для інших громадян та суспільства у цілому. Звичайно, така атмосфера пригнічувала людину, морально занепащала її душу і врешті вела до повної деградації особистості. 
На жаль, якихось кардинальних змін за час нашої незалежності у цьому важливому сегменті людського буття не відбулося. До тих, хто з власної волі чи через чиюсь інтригу опинився у місцях не курортного типу, ставлення, м’яко кажучи, не досить толерантне. Людині, що тільки що звідси, запросто без пояснення будь-яких причин можуть відмовити і в прописці, і в роботі, навіть при наявності вільних вакансій. Тотальна недовіра перекочувала до сьогоднішніх чиновників від учорашніх. Браво, естафета поколінь триває! Чи перерветься колись, спрогнозувати важко найдосвідченішому астрологу. 

І це незважаючи на те, що, як стверджує  Микола Володимирович, тепер йде мова про запровадження європейських стандартів утримання засуджених. Більше уваги має приділятися дотриманню прав людини. У цьому плані адміністрація закладу  коригує свою роботу, намагається  йти в ногу з часом і підтримувати усі новації, які появляються у цьому важливому сегменті. Новоприбулі відразу потрапляють у карантин, де перебувають два тижні. За цей період вони проходять медичне обстеження. Якщо виявляються якісь медичні відхилення, їх в обов’язковому порядку направляють у спеціалізовані медичні заклади системи. Коли усе нормально, то через 14 днів новачків розселяють серед старожилів. Утриманці колонії мають можливість ходити на роботу, відвідувати богослужіння, пункт медичної допомоги, якщо у цьому є потреба. У колонії діє система професійно-технічного навчання. Якщо хтось не має середньої освіти, то тут є можливість її здобути.
Але, як зізнався Микола Володимирович, у них є 4-5 злісних порушників загального режиму. Вони ігнорують виконання законних вимог адміністрації, а тому їх доводиться ізольовувати від усіх інших. Дурний приклад, як відомо, заразний. Ті, що стали на шлях виправлення, утримують на дільниці соціальної реабілітації. Їм надається можливість виходити у селище, вільно спілкуватися з його жителями, працювати, заробляючи гроші і для себе, і для установи. Утриманців оцінюють за ступенем виправлення. У даному випадку беруться до уваги такі складові, як поведінка людини, її ставлення до суспільно-корисного життя та роботи, відвідування занять з професійно-технічної освіти, налагодження постійних міцних соціальних зв’язків з родичами.

Відповідно до законодавства, утриманці колоній можуть працювати, коли самі виявляють таке бажання.  Не хочеш – не працюй. Кошти на твоє утримання держава виділяє. На думку керівника установи, це дещо динонсує з тими вимогами, які ставлять перед адміністрацією щодо показників: випуск, реалізація продукції та отримання доходів. «Але маємо те, що маємо», – послуговується відомою фразою першого президента України підполковник внутрішньої служби.
У колонії проводяться різноманітні заходи виховного характеру, відбуваються концерти художньої самодіяльності як силами колоністів (адже серед них, як повідав начальник установи, є чимало талановитих самородків у тій чи іншій сфері), так і іншими колективами, яких сюди запрошує адміністрація. Усе це сприяє психологічній реабілітації тих, хто завтра повернеться до нормально суспільного життя громад.
Володимир ПРИХОДЬКО.
На фото автора: ікона виготовлена утриманцем колонії; Цуманська виправна ззовні; центральний КПП; керівник установи Микола Пелех; православний храм у селищі. 
 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%