Засуджений до розстрілу

Засуджений  до розстрілу  Данило Шумук – волинянин, якому потиснув руку особисто Президент США Рональд Рейган!

Зараз, коли новообраний глава Білого дому Дональд Трамп тільки взявся до управління супердержавою, тема стосунків заокеанських президентів із представниками України стала популярною. Та інтерес підігрівається в одному напрямку: шукаємо українських дівчат, які «вдало вийшли заміж» за друзів того ж Дональда Трампа, або заглиблюємося в генеалогію знатних родів і знаходимо якесь віддалене волинське коріння в біографії зятя нинішнього Президента США…
Але Волинь з повним правом може гордитися своїм істинним сином, який удостоївся честі відвідати Канаду та в США зустрітися особисто з Президентом Рональдом Рейганом! Не за красиві очі і не через єврейське походження бабусиної тітки… Данило Шумук, уродженець фактично вимираючого прикордонного села Боремщина Любомльського р-ну, десятиліттями боровся за створення Української незалежної держави. Був арештований різними окупаційними режимами і десятиліттями мордувався в польських, гітлерівських і радянських тюрмах і концтаборах. Його подвижницький чин і незламна воля, врешті-решт, привели його в найвищі кабінети Канади, а потім і дозволили зустрітися з главою США!
Але 60 років тому мало хто міг про це навіть мріяти… 
Антон Гура засидівся в майорах. І посада заступника начальника 4-го відділу УКГБ по Дніпропетровській області для нього була явно замалою. Офіцер уже давно мріяв про дві великих зірки на кожному погоні з синіми смужками, а тому до виконання завдання начальником управління полковником Васілієм Тачєвим поставився як до останнього шансу піднятися по службовій драбині... Тим паче, що «клієнт» потрапив до рук ще той – «український буржуазний націоналіст», який навіть після звільнення з таборів «не роззброївся»!
Перекидний календар на майорському столі показував 2 квітня 1957 р... Того ж дня постанова про вилучення в Данила Шумука поштово-телеграфної кореспонденції була підписана і генерал-майором Тачєвим, і прокурором Дніпропетровської області Степаном Громом. І «колесо пекельної машини» закрутилося на повні оберти…

Данила Шумука не треба було довго шукати. По прибуттю з Мордовських таборів ГУЛАГу він оселився в с. Славянка Межівського р-ну Дніпропетровської обл. Намагався призвичаїтися до життя на волі в умовах «тюрми народів» Та не дали… Навіть на посаді рядового колгоспника…
Група дослідників проекту «Реабілітовані історією. Волинська область» опублікувала раніше секретні протоколи допиту Данила Лаврентійовича. І в цих документах – суха і страшна правда про часи «брежнєвських репресій» щодо інакомислячих загалом і стосовно заарештованого Данила Шумука зокрема.
«Чи маєте ви намір правдиво розповісти про приналежність на цей час до українських націоналістів? – запитали в ув’язненого вже згадуваний Антон Гуров і його безпосередній начальник Іван Свєрдлов.
«Я не вважаю себе українським націоналістом», – спокійно відповів Данило Лаврентійович.
Щоб «приперти» його до стінки, офіцери КГБ зачитали уривок із листа на адресу Ярослава Пащака…
«Вказаний в листі абзац «Колись Береза-Картузька, Луцьк, Вінниця і Норильськ також будуть музеями!» слід розуміти так, що в цих містах – зокрема, в Березі-Картузькій – за Польщі було скалічено і замордовано низку осіб, які належали до КПЗУ, а також українських націоналістів. А в Луцьку та Вінниці під час відступу було розстріляно багато заарештованих органами Радянської влади. Тому я вважаю, що ці міста повинні бути музеями… Стосовно Норильська, то я його зараховую до цієї категорії тому, що там із 1945 до 1953 року померло дуже багато ув’язнених, а коли в 1953 р. зеки підняли в таборі «волинку», в результаті неправильних дій окремих службових осіб із числа адміністрації і для подавлення «волинки» була застосована зброя, а тому було вбито багато людей. Саме це я і хотів сказати у своєму листі»…
Зрештою «особливо небезпечного рецидивіста» перевезли в Луцьк, де вже доморощені чекісти доводили «справу» до чергового позбавлення волі Данила Шумука.

Старший слідчий слідчого відділу УКГБ Волинської області капітан Сергій Матвієнко склав, його начальник підполковник Іван Червяков погодив, а начальник УКГБ полковник Михайло Стебловський затвердив обвинувальний висновок справи «6336, яким Данила Шумука обвинувачували в скоєнні кримінального злочину за ч. 2 Статті 54-10 КК УРСР (Антирадянська пропаганда і агітація).
Звинуватили дисидента в тому, що у листах до колишніх побратимів по табірній неволі «висловлював свої націоналістичні переконання», «оббріхував радянську дійсність» та заявляв «що Україна повинна бути самостійною і без совєтів». 
До обставин, які робили провину Данила Лаврентійовича ще важчою, кагебісти зарахували й таке:
«В 1945 р. за участь в УПА був засуджений до розстрілу, потім міра покарання замінена на 20 років каторжних робіт. Відбуваючи покарання в виправно-трудовому таборі, систематично порушував радянську законність і двічі направлявся у Володимирську тюрму за порушення табірного режиму».
Зрозуміло, що тодішні прокурори та судді взяли під козирок і справно виконали вказівку КГБ – Данила Шумука засудила на 10 років таборів… Він ненадовго вийшов на волю в 1967-ому, але вже через 3 роки знову потрапив за колючий дріт. Термін покарання – знову 10 років… А потім ще і ще…
У перерві між термінами перебування в неволі Данило Шумук написав книгу автобіографічних спогадів під назвою «За східним обрієм», яка побачила світ за океаном. Це дослідження, до речі, є доволі критичним до усталених трафаретів про героїв і ворогів періоду національно-визвольних змагань Другої світової війни, але чи маємо ми право щось вказувати автору, який брав безпосередню участь у них і ніколи не ховався за чужими спинами?
Найкраще розповісти про нашого героя слід рядками з передмови до цього твору:
«Народився Данило Шумук в 1914 р., у с. Боремщина на Волині. Був членом комсомолу і КПЗУ (Комуністична Партія Західньої України). Брав активну участь у комуністичному русі передвоєнної Польщі. В 1935 р. був заарештований і засуджений польським судом на 8 років ув’язнення, в якому перебував аж до 1939 р. У 1939-1941 рр. він активно здійснював свої комуністичні переконання, працюючи в Любомлі. В 1941 р. був мобілізований до Червоної Армії і брав участь в боях з німцями на Житомирщині й Київщині. Потрапив у полон, із табору для радянських військовополонених на Полтавщині зумів утекти. 3 1943 р. бере активну участь в українському повстанчому русі на Волині, розчарувавшись у комунізмі, побачивши його на практиці»…
У 1972-му, остаточно усвідомивши людиноненависницьку сутність радянського режиму, Данило Шумук наважився на відчайдушний крок – офіційно відмовився від громадянства СССР. В ув’язненні став активним учасником боротьби за статус політв’язня й інших протестних акцій, а в 1979 р. став членом-засновником Гельсінської Групи у місцях позбавлення волі й Української Гельсінської групи.  
Протягом багатьох років Данило Лаврентійович домагався права виїхати до родини в Канаді. Клопотання щодо звільнення політв’язня розпочав його небіж Іван Шумук, який, заручившись підтримкою авторитетних українських організацій, неодноразово звертався до урядових структур Канади. 

«До визволення Данила Шумука долучилися також Світовий конгрес вільних українців (СКВУ), Комітет українців Канади (КУК), міжнародна правозахисна організація «Amnesty International», які протягом багатьох років клопотали перед урядом Канади. Безпосередньо до міністра закордонних справ Джо Кларка зверталися сенатор українського походження Павло Юзик та член Українського національного об’єднання (УНО) Канади професор Микола Топольницький. Завдяки цілеспрямованій діяльності української діаспори у листопаді 1978 р. канадський парламент одноголосно ухвалив резолюцію розпочати клопотання перед урядом СССР про звільнення Данила Шумука та його еміграцію до Канади.Відмова радянської влади була аргументована тим, що Данило Лаврентійович нібито є воєнним злочинцем і тому не підлягає звільненню як політв’язень», – розповіла про довгу боротьбу наших співвітчизників за океаном Людмила Ващук у статті «Як Канада відстоювала звільнення політв’язня Данила Шумука» в «Історичній правді».
Неодноразово і на найвищому рівні уряд Канади вимагав від Кремля звільнити Данила Шумука та дозволити йому поїхати за океан. Але апологет застою Андрій Громико, ані його «демократично-перебудовний» наступник на посаді міністра закордонних справ СССР Едуард Шеварднадзе проігнорували звернення. 4 січня 1987 р. після завершення терміну заслання Данило Шумук був звільнений і в другій половині січня відвідав канадське посольство у Москві. Це явно не сподобалося радянській владі, і наприкінці лютого його взяли під адміністративний арешт, викликавши нову хвилю обурення як з боку української діаспори, так і канадського уряду.
І лише 23 травня 1987 р. Данило Шумук отримав канадську візу і прибув за океан, де навіть удостоївся честі виступити в парламенті. Українську громаду, репрезентовану різними організаціями, очолив президент СКВУ Петро Саварин, який звернувся до політв’язня зі словами: 
«…Ви для нас є символом незламного людського духу, і словом непохитної людської віри у свободу, рівність і справедливість для всіх людей, всіх народів».
Тож не дивно, що за якийсь час відбулася ще одна вікопомна зустріч. Данило Лаврентійович удостоївся честі бути на аудієнції в Президента США Рональда Рейгана. Саме того глави Білого дому, який ще в 1981 р. назвав СССР «імперією зла» і передбачив, що його місце – «на смітнику історії». 
У 2002 р. Данило Шумук повернувся до України та оселився у м. Красноармійськ (нині – Подольськ) Донецької обл., де й помер 21 травня 2004 р. Україна не забула свого славного сина – 8 листопада 2006 р. Президент України Віктор Ющенко посмертно нагородив його орденом «За мужність»…
Але більше нам усім справи гідного продовжувача «волинського Сахарова» немає чим. 
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото автора, з архіву та «Історичної правди»: портрет політв’язня в зрілі роки з дарчим написом; Луцький СІЗО, де в часи СССР перебував під слідством УКГБ майбутній орденоносець;  міністр закордонних справ Канади Джо Кларк і Данило Шумук за океаном; Президент США Рональд Рейган проводить переговори з генсеком КПСС Міхаілом Горбачовим.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (58) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (162) - 44.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (99) - 27.2%