72 роки під грифом «Секретно»

72 роки під грифом «Секретно»

Ще одну із могил розстріляних енкаведистами і «парсовактівом» в’язнів Луцької тюрми минулого літа знайшли волинські археологи. Що з цим робити далі?
В червні минулого року виповнилося 75 років з дня розстрілу в’язнів Луцької в’язниці. Про ці події написано вже не мало, однак залишається головне питання – де могили жертв сталінізму, які були розстріляні 23-24 червня 1941 р.? 
Щоб спробувати знайти відповідь на це непросте запитання, ми поспілкувалися з головним спеціалістом відділу охорони культурної спадщини управління культури Луцької міської ради, членом Національної спілки краєзнавців України,  археологом,  автором великої кількості публікації по темі локалізації братських могил біля Луцької в’язниці (1941-1942) та увічнення їх пам’яті Юрієм Мазуриком.
– То як колишній і нинішній монастир перетворився на тюрму?
– На території колишнього Окольного Луцького замку розташований древній монастир Бригіток. Із кінця XIX століття будівля використовувалася під окружну в’язницю, яка існувала в часи самодержавства, радянської влади (до і після Другої світової війни) та німецької окупації. Так сталося, що історія цієї пам’ятки історії та архітектури пов’язана з сумними і трагічними подіями в житті міста та всієї Волині, які увійшли в історію як розстріл в’язнів органами НКВД 23-24 червня 1941 р.   
– На цю тему чимало публікацій було надруковано в окупаційних україномовних газетах, та багато номерів осені 1941 р. не збереглося, відтак, і значна частина спогадів безслідно втрачена… Але були мемуари з інших джерел, архівні документи… Що встановили ви особисто?
– Розстріл проходив  на західному і східному подвір’ях. За винятком декількох осіб, всі в’язні були знищені. Уцілілих бранців НКВДисти заставили розширювати і поглиблювати воронки від авіабомб, які були скинуті німцями в перші години війни, та копати нові ями, а потім скидати туди тіла всіх розстріляних. У джерелах вказуються різні цифри  жертв – від однієї до чотирьох тисяч чоловік.
Треба відмітити, що найбільш узагальнено і детально про це описав Микола Куделя у своїй книзі «Під мурами Луцької тюрми»,  колишній в’язень, якого оминула куля під час розстрілу.  Він згадує про чотири могили (але, на жаль, не вказується точне їх місцезнаходження). Після звільнення Луцька в 1944 році тюрма знову використовувалась радянською владою за безпосереднім призначенням. Микола Куделя у своїй книзі посилається на розповідь Івана Мануйлика, який в 1944 році був в’язнем Луцької тюрми, бачив ці могили і був свідком того, як за наказом енкаведистів на чотирьох  могилах були зрізані хрести, а надгробки були зрівняні з землею і заасфальтовані. З цього часу і аж до кінця 80-их років минулого століття не залишилось ніяких візуальних ознак, і лише в пам’яті народній, яка передавалась з уст в уста.
– Були свідчення, що «другі совєти» ще в 1944 р. ексгумували рештки розстріляних і таємно закопали їх на старому міському смітнику. Зараз ця територія знаходиться по вул. Карпенка-Карого неподалік залізничного мосту поруч із вулицею Дубнівською…
– У своїй книзі Микола Куделя згадує розповідь Йосипа Пікули, який наприкінці 40-х років працював екскаваторником і був свідком, як під час земляних робіт на подвір’ї тюрми при копанні фундаменту натрапили на кістки захоронених. За розпорядженням працівників КДБ ґрунт з кістками повантажили на самоскиди і відвезли в невідомому напрямку, в глибокий кар’єр та закопали.  Але з цього повідомлення на цей час нам не відомо, де саме було виявлене та викопане це масове поховання, хто були ці поховані – в’язні чи ще одна могила радянських військовополонених? 

– І тут ми плавно переходимо до ще однієї сумної сторінки цієї тюрми: у 1941-1942 р. у цьому місті гітлерівські окупанти облаштували табір для військовополонених червоноармійців. Як згодом з’ясувалося, чимало з них також було закопано в братських могилах…
– Громадськістю Луцька та Волині неодноразово ставилося питання про перезахоронення жертв розстрілу в’язнів тюрми. У 2009 р. Луцькою міською радою була прийнята цільова міська програма по увічненню пам’яті жертв розстрілу в Луцькій в’язниці. Для цього було залучено комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля» (директор Ярослав Онищук). Перш за все були проведені пошукові дослідження на місцях, на які вказували колишні в’язні Зінаїда Рубіновська і Григоргій Покотило. На жаль, дослідження не дали позитивного результату. Подальший пошук на території колишньої Луцької в’язниці дозволив встановити одне місце масового захоронення, але воно відносилося до злочину іншого тоталітарного  режиму. Під час розкопок було виявлено супровідний матеріал, але за виявленими знахідками було інденфіковано, що це поховання радянських військовослужбовців. Треба відмітити, що інформація про масові могили радянських військовослужбовців біля в’язниці була відсутня в будь-яких відомих нам на той час джерелах чи свідчень очевидців. У зв’язку з цим був проведений тривалий архівний пошук, внаслідок якого вдалося з’ясувати, що під час німецької окупації Луцька в’язниця використовувалася під табір для військовополонених «Шталаг №360». Тут із жовтня 1941-го по червень 1942 р. померли з голоду, холоду і були розстріляні 10530 чоловік. Як часто буває в дослідницькій роботі, проводячи пошук, щоб розкрити одну таємницю, випадково була відкрита інша. 22 червня 2010 р. 314 останків червоноармійців були перепоховані з військовими почестями на  території, де встановлено пам’ятник «Жертвам фашизму» на вул. Гнідавській.  
–  Таким чином питання щодо локалізації братських могил розстріляних в’язнів у  Луцькій в’язниці залишилося відкритим. Як і те, чи взагалі збереглись ці  братскі могили? Бо ж навіть польські журналісти та представники ІНП РП приїжджали, щоб спробувати серед поховань червня 1941-го знайти сліди своїх співвітчизників… 
– У серпні минулого року я спільно із Віктором Баюком, археологом Державного історико-культурного заповідника у м. Луцьку,  провели польові пошукові роботи на вул. Кафедральній, 16. У результаті було виявлене ще одне місце з масовими залишками людських останків. За всіма ознаками це поховальна яма розстріляних органами НКВД в’язнів 23-24 червня 1941 р. У 1944 р. ця могила була зрівняна з землею і заасфальтована. Таким чином через 72 роки над старанно замаскованим злочином тоталітарного  режиму, волинськими археологами знято «гриф секретності». 
– Що далі? 
– Після довгих років пошуків перед громадськістю постає питання меморіалізації цього місця  масового захоронення жертв політичних репресій. Цей комплекс заходів передбачає: уточнення і фіксацію меж масового захоронення; проведення розкопок та судово-медичної експертизи знайдених останків; ідентифікацію знайдених останків; перепоховання за християнськими традиціями; встановлення надмогильного пам’ятника.
Громадська рада при Волинській облдержадміністрації  та Постійна комісія Луцької міської ради з питань соціального захисту, охорони здоров’я , материнства та дитинства, освіти, науки, культури, мови 5 січня організували круглий стіл: «Питання дослідження, ексгумації та перепоховання щойно виявленої могили розстріляних поблизу Луцької в’язниці». Заступник міського голови Андрій Киця, депутати міської ради Алла Надточій та Микола Собуцький, секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників Антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій  Святослав Шеремета,  історики, науковці та представники громадськості після тривалого обговорення зійшлися на думці про повне дослідження останків, ексгумацію та перепоховання за християнськими традиціями. Святослав Шеремета наголосив, що проведення ексгумації та усіх необхідних досліджень дасть можливість визначити кількість розстріляних та можливо ідентифікувати особи загиблих за супровідними знахідками або шляхом проведення аналізу ДНК. Зараз цей метод широко застосовується в європейській криміналістиці, для прикладу, в Литві діє державна програма, яка формує банк ДНК із поховань жертв сталінських репресій, і навіть через багато років знаходяться родичі безневинних жертв. Також домовилися створити робочу групу для оперативного вирішення усіх пов’язаних із цією ситуацією питань.
– Вже вдалося просунутися хоча б на крок уперед?
– Так. Зі свідчень очевидців, зуміли встановити два прізвища людей, які поховані в цій братській могилі: Степан Семенович Коханський, 1888 р. н. і Сасай (за іншими даними Сосой) Леонід Володимирович, 1916 р. н., обидва – з с. Острівок Володимир-Волинського р-ну.
РозмовлявВолодимир ДАНИЛЮК.
На фото Сергія МАЗУРКА: колишня Луцька в’язниця в наш час; гільзи від радянської гвинтівки системи Мосіна, знайдені над похованням.

До теми

А де Музей двох воєн?

Споруда колишньої тюрми, яку в часи Незалежності України перепрофільовано з радянського музичного училища на чоловічий монастир, і досі далека від ідеалу й не несе фактично ніякого морального навантаження. 
З цілком зрозумілих причин у ченців не так багато можливостей, аби власними силами відреставрувати унікальну археологічну пам’ятку. Але навіть якщо внутрішні і зовнішні роботи буде виконано в повному обсязі, на цьому политому кров’ю жертв тоталітарних режимі місці ще довго буде холонути кров у жилах кожної цивілізованої людини. Бо за десятиліття цей об’єкт перетворився на синонім людських страждань і смертей…
Понад 10 років тому громадськість виношувала ідею за бюджетні та волонтерські кошти відремонтувати споруду колишньої тюрми і створити там загальнодоступний Музей двох воєн. І Перша світова, яка терзала наш край упродовж 1914-1918 рр., і непростий час спочатку польсько-української, а згодом і польсько-більшовицької воєн, далекий від ідеалу міжвоєнний період 1921-1939 рр., «перші совєти», нацистська окупація і, нарешті, прихід у 1944 р. «других совєтів» характеризувалися одним-єдиним: на цьому місці в Луцьку змінювалися контингенти в’язнів та охоронців, але тюрма діяла постійно. 
Якщо б забезпечити її експозицію гідними уваги матеріалами, добрати патріотичний і кваліфікований персонал, зробити кожну її кімнату «живою», то навіть після однієї екскурсії кожна цивілізована людина на все життя запам’ятала б, через що довелося пройти нашим пращурам за століття боротьби за державність і незалежність. Тим паче, що указом Президента України Петра Порошенка нинішній рік оголошено Роком Української революції 1917-1921 рр., а українські патріоти мордувалися в старій катівні і в замку Любарта навіть століття тому…
«Україна віднаходить своє коріння та переосмислює витоки власної державності. Указ, підписаний Президентом, поруч із прийнятим Законом про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX ст., свідчать про тяглість українського державотворення», – сказав рік тому директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Але, але, але…
Володимир ДАНИЛЮК,
член Обласної комісії у справах увічнення пам’яті учасників 
Антитерористичної операції, жертв війни 
та політичних репресій.



  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%