Закривавлений Ковель

Закривавлений Ковель

Перед розстрілом місцевих євреїв примушували роздягнутися: жінок – до нижньої білизни, чоловіків – повністю…
27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який запровадила ООН у 2005 р. на честь мільйонів людей, знищених людиноненависницьким нацистським режимом під час Другої світової війни. Саме цього дня в 1945-ому радянська армія звільнила в’язнів чи не найбільшої гітлерівської «фабрики смерті» – концентраційний табір «Аушвіц-Біркенау» біля польського м. Освєнцим.
Враховуючи, що 75 років тому на Волині жили сотні тисяч представників єврейського народу, варто скористатися цією сумною нагодою, щоб ще раз звернути увагу на болючу тему Голокосту…
Тим паче, що уже на весні, як повідомив виконавчий директор Волинської громади прогресивного іудаїзму Сергій Швардовський, очікується візит у нашу області дуже поважної делегації з Канади та інших країн світу. Приїдуть родичі, друзі та знайомі всесвітньовідомого музиканта Леона Коена, рід якого бере початки в м. Ковель, де до війни жив його дід Ліон Коен – раввин тодішньої єврейської громади.

Отже, польський перепис населення в 1937 р. засвідчив, що в Ковелі проживало 13200 євреїв: це складало 49% всіх мешканців міста. Оскільки після гітлерівсько-радянського мирного договору від 28 вересня 1939 р. синам Давида в окупованій нацистами Польщі загрожувала смертельна небезпека, то значна частина перейшла на цей бік річки Західний Буг і також оселилася в Місті залізничників. Тож уже в червні 1941-го євреїв у Ковелі жило було понад 15000 осіб.
Не можна забути злочини проти людяності з боку тих, хто прийшов у це місто утверджувати «новий порядок». Бо як жертви Голокосту не можуть бути безіменними, так і прізвища їхніх катів ніколи не треба замовчувати!
До літа 1942 р. цивільну адміністрацію гебіту (району) Ковель Ковельського гебітскомісаріату Генеральної округи Волині та Поділля райхскормісаріату «Україна» очолював Арно Кампф, але після того, як виявили, що він бере хабарі від місцевих євреїв, чиновника розстріляло гестапо. Замість нього прийшов на посаду Еріх Касснер. Гебітсфюрером жандармерії тоді ж призначили лейтенанта Філіппа Раппа. Поліцію безпеки – СД – очолив гуаптштурмфюрер СС Курт Еггерс. Карателям допомагав 31-ий поліцейський батальйон на чолі з майором Гансом Драсслером. Згодом до них долучився місцевий відділок української допомогової поліції…
Перші розстріли в м. Ковелі відбулися ще влітку 1941-го. Німецька поліція знищила 88 євреїв із числа місцевої інтелігенції.

Щоб успішніше керувати приреченими на загибель, яких навіть примусили в листопаді 1941 р. заплатити грошову контрибуцію, нацисти створили єврейську «службу правопорядку» як виконавчий орган юденрату (національного самоуправління міста), що складався з 12 осіб. Співголовами стали Д. Мороз і І. Сандлер, потім – І. Поммеранц…
27 квітня 1942 р. гітлерівці оголосили про створення двох гетто в Ковелі. Гебітскомісар Арно Кампф, сидячи верхи на коні, особисто контролював, як тисячі людей за 5 годин були депортовані в місця ув’язнення. Одне гетто окупанти організували в старій частині міста, де раніше євреї, по суті, й жили, а друге – між залізничною колією і вул. Варшавською. За кілька днів території обнесли дерев’яним двометровим парканом із колючим дротом зверху. Виходити за межі гетто євреям суворо заборонили. Охорону спочатку несли біля воріт німецькі жандарми, а потім українські поліцаї. Їм допомагала єврейська «служба правопорядку»… Окупанти одразу розділили невільників на 2 категорії; майстрів і ремісників розташували в новому гетто (в кількості 1400 осіб, окремі пережили Голокост), понад 10000 людей зачинили в старому місті…
Їх почали вбивати 3 червня 1942 р., а закінчили криваве побоїще 5-го числа.
«Напередодні акції голова юденрату Поммеранц отримав від німців розпорядження скласти списки тих євреїв, які були в гетто старого міста і не повинні були бути розстріляними. Того ж дня він отримав наказ о 20.00 разом із єврейською службою правопорядку прибути до споруди німецької жандармерії по вул. Луцькій, де їх помістили в камери. В ніч на 3 червня їх випустили і наказали йти в місто та сповіщати євреям, що їх відправлять працювати на Схід, а тому повинні негайно з невеликою кількістю речей зібратися на вулицях. Хто не виконає вказівки, буде розстріляний. Члени єврейського самоуправління та їхні помічники безумовно виконали цей наказ», – пише Алєксандр Круглов у фундаментальному дослідженні «Чорна книга».
Чоловіків, жінок і дітей лаштували в колони, і вони пішки крокували до залізничної станції. Хто намагався сховатися або просто не міг іти, розстрілювалися на місці… Заздалегідь поданий ешелон із товарних вагонів відвозив євреїв до с. Бахів, за 7 км від центру Ковеля.
«На місці розстрілу євреїв примусили роздягнутися: чоловіків повністю, жінок до нижньої білизни. Потім вони групами сходили в яму, лягали животами на землю, а потім їх убивали пострілами в потилицю. Одяг розстріляних той же ж потяг відвозив назад у Ковель, а вагони пакували новими жертвами… Таким чином за 3 дні було вбито понад 8 тис. євреїв. Вбивство здійснювала військова жандармерія з Луцька та айнзацгрупа місцевої СД. Їм допомагала українська поліція», – говориться в книзі «Голокост на території СССР», яка побачила світ у 2009 р.

19 серпня 1942 р. Ковель накрила друга хвиля масових репресій. Тоді карателі на старому єврейському кладовищі вбили понад 5000 людей, у тому числі – понад 150 циганів. Якщо хтось намагався втекти, їх відловлювали під час облав, поміщували в двоповерхову синагогу, звідки регулярно виводили і розстрілювали. 
«На її стінах у липні 1944 р. було виявлено 95 передсмертних записів російською, польською мовами та на ідіш. Люди прощалися з життям і просили помститися за них…», – вказують архівні документи тієї доби.
Останні євреї м. Ковеля загинули 6 жовтня 1942 р. на старому римсько-католицькому кладовищі, де після звільнення міста було ексгумовано понад 2000 тіл. 
Затяту оборону Міста залізничників навесні 1944 р., до речі, можна пояснити ще й особистісним фактором та специфікою військ, які опинилися в радянському «котлі» розміром 2 на 3 км. Группенфюрер СС Гілле отримав під командування «залишки 17-го кавалерійського полку, полку місцевої оборони, поліцейського полку, саперного батальйону і батальйону легкої артилерії з 6 гарматами, дезинфекційного підрозділу, а також приблизно 300 залізничників старшого віку».  Загальна кількість гарнізону складала 4500 осіб, як зазначив Франц Куровскі в книзі «Німецькі танкові аси». 
І якщо батальйон танкової дивізії СС «Вікінг», який прорвав кільце оточення наступом з-під Любомля, формально належав до СС (бо воював на фронті, і всі знали, що подібні підрозділи участі в масових репресіях щодо євреїв не брали), то гітлерівські поліцаї та жандарми знали, чому повинні відстрілюватися до останнього патрона…  Мабуть, саме вони були причетними до вбивства ковельських євреїв 2 роки перед цим…
6 липня 1944 р. на місці розстрілу в с. Бахів встановили дерев’яний обеліск із написом про загибель майже 18 тис. ковельських євреїв. В 1960-ті тут насипали високий пагорб, на вершині якого в 1990-му встановили монумент. У 1992-ому поряд із ним виник ще один пам’ятник – із текстом українською мовою та на ідіш. І нарешті в 1996 р. обидва монументи було демонтовано, натомість відкрито один спільний із текстом на івриті…
Можна не сумніватися, що на цьому священному місці для кожної цивілізованої людини побуває і родина Леона Коена. Сам всесвітньо відомий співак та засновник фолк-групи «Buckskin Boys» народився в 1934 р. у Канаді, а помер торік в американському Лос-Анджелесі. Здавалося б, який стосунок до Волині та її Ковеля?
Але історіографія достеменно доводить, що Коени з давніх часів не лише тут жили, але й були єврейськими священнослужителями! Дід Леона Коена – Ліон Коен – був першим Президентом канадського єврейського конгресу та засновником першої англомовної єврейської газети Канади. Саме він фактично й виховував онука, коли в 1943 р. передчасно пішов із життя батько майбутнього співака – Натан Коен. 
«У мене було дуже месіанське дитинство, – згадував Леон Коен канадським журналістам. – Мені сказали, що я нащадок першосвященника Аарона».
Говорили не дарма: євреї з прізвищами Коен, Кац і Каган вважаються нащадками храмових священнослужителів. Та, крім раввинів по батьківській лінії, були вони й по материнській: мама Леона Коена – Маша Клоницька – була емігранткою з Литви та дочкою  Соломона (Шлойме-Залмана) – дослідника «Талмуду», автора праць із древньоєврейської граматики…  
Тому, як би парадоксально не звучало, але саме кривава історія Голокосту періоду Другої світової війни дає шанс ковельській громаді не лише гідно пошанувати пам’ять своїх земляків, але й налагодити цивілізовану співпрацю з потужною єврейською діаспорою, яка не забуває про своє волинське коріння.
Сергій ШРАМЧУК.
На фото Романа УСТИМЧУКА, Стюарта РІЧ ЛЕВІ, «Яд Вашем» і з відкритих джерел: Президент Другої Речі Посполитої Ігнацій Мосціцькі під час візиту до ковельської єврейської громади в 1929 р.; співак Леон Коен; монумент радянським артилеристам, які звільнили Місто залізничників улітку 1944 р.; меморіал жертвам Голокосту в лісі біля с. Бахів Ковельського р-ну.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%