Остання шана міському голові

Остання шана міському голові

Перестало битися серце Луцького міського голови Миколи Романюка. Він жив і працював на благо Волині і Луцька, а упокоївся в рідному селі на Рівненщині…
31 січня Миколі Романюку стало зле. Карета «швидкої допомоги» одразу доставила Миколу Ярославовича в реанімаційне відділення міської клінічної лікарні. Він був без свідомості. І, не опритомнівши, незважаючи на всі зусилля медиків, відійшов у Вічність у другій половині дня 3 лютого… Так Луцьк уперше за післявоєнну історію втратив діючого керівника міської влади…
Він боровся за життя довго і мужньо. Лише найближчі знали про його хронічні проблеми з печінкою, котрі виникли не вчора, але повсякчас дошкуляли.
Він лікувався і тут, в Україні, і за кордоном. Як міг, подавлював нестерпний біль і продовжував ефективно та напружено працювати на посаді міського голови. Та вже на початку року стало очевидним: Миколі Ярославовичу дуже погано. Він сильно схуд, змінився колір обличчя… 
Пішов, як жив: спокійно, гордо і виважено. 
5 лютого  об 11.00 в Луцькому Свято-Троїцькому кафедральному соборі УПЦ Київського патріархату відбулося відспівування новопреставленого Миколи Романюка, Луцького міського голови, який передчасно відійшов у Вічність 3 лютого ц. р. Чин богослужіння провів митрополит Луцький і Волинський Михаїл, який у заключній промові високо оцінив земний шлях Миколи Ярославовича. «Слава Ісусу Христу! І, як сказав би Луцький міський голова, слава Україні!», – цими словами завершив виступ. А ще – згадав про унікальність життєвого здвигу цієї постаті, адже пройшов шлях від секретаря обкому комсомолу до керівника виконавчої влади цілої області періоду Української незалежності…
Взагалі, владика сказав істину, але – не всю. Бо початок реалізації Миколи Романюка почався набагато раніше. І не в Луцьку, а в невеликому с. Золочівка тоді Млинівського, а тепер – Демидівського р-ну Рівненщини.
Його батьківська хата – на пагорбі, який плавно сходить до річки. Йдучи в далеко дорогу, з нього легко сходити додолу. Але тим, у долині, немає іншого шляху, щоб рушити далі, тому доводиться підніматися вгору. І що в той бік, який веде до райцентру сусідньої області, і що в ще крутішому луцькому напрямку… 
Багато років тому він обрав свій життєвий шлях. І починався він для звичайного сільського хлопця з чи не єдиного для тодішньої молоді шансу реалізувати свої розум, знання і мрії – з міста, яке було всього лише за 30 км. Тож у далекому 1975-ому трудова біографія почалася з запису: робітник Луцького меблевого комбінату. Львівський лісотехнічний інститут став потужною базою для подальшого росту, і лише кілька років знадобилося Миколі Ярославовичу, щоб, попрацювавши майстром на рідному підприємстві, отримати запрошення в комсомольські структури. Їх колись називали «надійним резервом партії», але «керівній і спрямовуючій» були потрібні не лише оратори, а й організатори. До другої категорії і належав працелюбний та системний Микола Романюк.
До речі, саме тоді й відбулося наше перше знайомство. Готував до друку критичну статтю про погану організацію дозвілля для луцької молоді, і без зауважень до роботи першого секретаря міськкому обійтися аж ніяк не можна було… Щоправда, врахував і його позицію, друкуючи матеріал.
Що Микола Ярославович – досвідчений управлінець і організатор, добре знав і перший голова облради демократичного скликання та перший в історії Української незалежності керівник виконавчої влади області Володимир Блаженчук. Тому запропонував йому попрацювати в структурах облдержадміністрації, пов’язаних із розвитком фізичної культури, спорту та молодіжною політикою… Саме ця багаторічна приязнь та повага, мабуть, спонукали вже літнього Володимира Івановича крокувати в перших рядах за домовиною з тілом новопреставленого Миколи Романюка, коли її несли від собору до драмтеатру…
Але в лютому 1993-го життя в Миколи Ярославовича різко змінилося. З громадського функціонера і держслужбовця середньої ланки він перетворився на економіста (згодом отримав звання «Заслужений економіст України») та бізнесмена, очоливши регіональну структуру «ПриватБанку», яку довелося створювати буквально з нуля, а залишити посаду – на піку впливовості та могутності в 2007-ому, коли Президент України Віктор Ющенко 10 грудня призначив Миколу Ярославовича головою облдержадміністрації.
Його попередником був Володимир Бондар, нині голова фракції «БПП «Солідарність» в облраді та заступник голови Держлісагенції України. 
Ця обставина, втім, аж ніяк не вплинула на їхні добрі стосунки. Тому коли в приміщенні облмуздрамтеатру прощалися з покійним міським головою, Володимир Налькович теж був одним із перших, хто віддав йому останню шану.
Микола Романюк був і одним із небагатьох, хто розумів роль і значення Бориса Клімчука як голови облдержадміністрації чи не найскладнішого періоду новітньої історії Волині. Він як міський голова, разом із депутатським корпусом, чітко став на бік Революції гідності, але робив усе для уникнення конфронтації з тими, хто намагався вирішити кризу силовими методами. Тож коли 22 січня 2014 р. в облмуздрамтеатрі Борис Клімчук, зафіксувавши в свідомості публічну вимогу волонтерів відмовитися від урочистостей, коли на Майдані проливається кров, Микола Ярославович був одним із тих небагатьох, хто в одному зі службових приміщень однозначно підтримав мужнє рішення голови облдержадміністрації.
Свого часу Борис Клімчук змінив на посаді керівника виконавчої влади Миколу Романюка. Потім Микола Ярославович гідно провів Бориса Петровича в останню путь. І немає ніякого дива в тому, що однією з перших попрощатися з ним прийшла саме родина Бориса Клімчука…
Не пішов одразу, а певний час віддав шану біля домовини з тілом покійного і нинішній голова облдержадміністрації Володимир Гунчик, який прибув в облмуздрамтеатр зі своїми заступниками… 
Микола Романюк, знаючи про свою фактично невиліковну хворобу і до останнього подиху намагаючись реалізувати добрі та перспективні наміри, устиг зробити, як мінімум, дві дуже важливих справи, які мають прямий стосунок до обласної влади.
Насамперед, у січні ц. р. він зініціював і таки провів зустріч із усіма депутатами облради від Луцька. Середи них був і голова облдержадміністрації Володимир Гунчик.  Микола Ярославович вислухав їхні пропозиції, а потім не втомлювався доносити до обранців громади вищого рівня незаперечну істину: без розвитку Луцька успіх всієї Волині – неможливий. Його уважно слухали. Але чи почули? Побачимо це вже в найближчі місяці.
Таким самим визначальним і непростим буде цей період і для працівників виконавчого апарату та депутатського корпусу міськради. Як було, вже не буде. А як буде, мало хто знає. Багато що залежатиме від згуртованості та відповідальності як депутатів із різних фракцій, так і заступників Миколи Романюка на чолі з позапартійним Тарасом Яковлєвим та секретаря міськради Юлії Вусенко («Самопоміч»). В усякому випадку, алгоритм роботи заданий: Микола Ярославович ще встиг провести сесію міськради, де з його ініціативи затверджено основні параметри бюджету на 2017 р. і де окреслені чіткі напрямки подальшої роботи.
Саме тому присутні з особливою пошаною поставилися до прощального візиту в Луцьк міського голови Львова Андрія Садового (він очолює «Самопоміч» на загальноукраїнському рівні). І врахували символічний крок голови облради Ігоря Палиці, який віддав останню шану покійному разом із керівником фракції «УКРОПу» в облраді Вячеславом Рубльовим та очільником їхніх однодумців у міськраді Ігорем Поліщуком. Поруч був і перший заступник голови облради, депутат міськради попередніх скликань, свободівець Олександр Пирожик.
У Миколи Ярославовича та Ігоря Петровича були непрості взаємини. Вони на одному етапі тісно співпрацювали на користь міської громади, від якої Ігоря Палицю навіть обирали народним депутатом України, потім щось змінилося, і на минулих виборах міського голови Микола Романюк перемагав уже без його підтримки. Але що Ігор Палиця шанує та поважає покійного, то це незаперечний факт.
Взагалі, цього сумного дня 5 лютого і в соборі, де відспівування проводив митрополит Луцький і Волинський Михаїл, і в облмуздрамтеатрі, де вже представники іншої гілки православ’я –УПЦ Московського патріархату – відслужили заупокійний молебень, попрощатися з Миколою Ярославовичем прийшли тисячі людей.
Серед тих, то за 2 години встиг віддати останню шану Миколі Романюку, були і народний депутат Ігор Гузь, голова Апеляційного суду Волинської області Петро Філюк, начальник ГУ Нацполіції області Петро Шпига, прокурор області Максим Киричук, Ковельський міський голова Олег Кіндер, Нововолинський міський голова Віктор Сапожніков, Володимир-Волинський міський голова Петро Саганюк, депутати різних рівнів нинішнього та попереднього скликань, екс-мер Луцька Богдан Шиба, колишні голови облради Василь Дмитрук, Анатолій Грицюк і Валентин Вітер, представник Благодійного фонду «Волниська родина» імені Ігоря Єремеєва Олена Палагута, тисячі простих лучан та представників інших регіонів і держав, які вклонилися світлій пам’яті Миколи Романюка. 
…Кортеж похоронної процесії, який очолювала патрульна машина поліції з увімкненими синіми та червоними проблисковими вогнями, рушив в останню путь для Миколи Ярославовича. На вул. Богдана Хмельницького, 19, де розташована адміністративна споруда органу місцевого самоврядування обласного центру, автомобілі зупинилися. Тут до 31 січня два скликання поспіль працював міським головою Микола Романюк...
Далі ціла кавалькада автомобілів рушила в с. Золочівку Демидівського р-ну Рівненської обл. І лише самотня постать охоронця міськради, який стояв на порозі будинку, ще довго мовчазно проводжала людей і машини від осиротілого будинку мерії…
А на малій Батьківщині Миколи Ярославовича вже чекали на покійного всім селом. Ним тут завжди гордилися, його незрадливо підтримували. Більшість односельчан одразу прийшла до батьківської хати, де пройшли дитячі та юнацькі роки і де тепер живе лише одна старенька мати... 
Після прощання біля рідного порогу, від якого почалася дорога в велике життя і біля якого настала мить розлуки, домовину з тілом Миколи Романюка доставлено на сільське кладовище, розташоване в самісінькому центрі Золочівки, на горбочку неподалік церкви. Тут і знайшов свій останній спочинок Микола Ярославович. Поруч із могилою наймолодшого брата Євгена, який трагічно загинув у 15-річному віці внаслідок ДТП...
Що в Луцьку і в с. Золочівка 5 лютого відбувається те, що по суті своїй є алогічним і протиприроднім, підтвердила заключна частина прощання з міським головою Миколою Романюком. 
Коли домовину з тілом покійного винесли з приміщення облмуздрамтеатру, і за мінусової температури не сніг, а дощ падав із неба, ніби посилюючи трагізм втрати очільника міської громади, якому б ще працювати й працювати... Не переставав він і всією дорогою до рідного села Миколи Ярославовича, і коли земляки прощалися зі своєю гордістю… І лише потім, коли на місцевому кладовищі виріс горбик свіжонасипаної землі, з усіх боків покритий буквально горою вінків та квітів, дощ перетворився на сніг. Лапатий і чистий, який усе падав і падав перетворюючи землю ніби на чистий аркуш, на якому доведеться всім писати нову історію луцького самоврядування. Тільки Микола Ярославович участі в цьому вже не братиме. На превеликий жаль… 
Але пам’ять про нього житиме. Не тому, що був одним із багатьох, хто удостоївся нагородження ордена «За заслуги» всіх трьох ступенів. Бо був людиною з великої букви.
Володимир ДАНИЛЮК.
Фото  Агенції «Волинські новини», Петра КРИВОШЕЯ і Романа УСТИМЧУКА.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%