"Мельникіана". Бізнес-сезон

Що правда, то правда: якби податкового ректора Петра Мельника не існувало б у природі, то його варто було б створити штучно! Бо після втечі опального «світоча освіти і науки» за океан в його життєвій валізі відрилося не одне подвійне дно, а мінімум зо п’ять! Причому, конструктивні особливості цього «чемодана без ручки», який і нести незручно, а покинути шкода, свідчать, що таких козачків в армії наших «науковців» може бути цілий полк…

Погортаймо сторінки свіжого минулого. Як простий поліський хлопець із Сарненщини не тільки закінчив технікум, що з радянських часів продукував вузькопрофільних спеціалістів для видобутку торфу, ми вже знаємо. Не забули, і як просто Петро не тільки став Петром Володимировичем, але й почав керувати середнім спеціальним навчальним закладом. Закарбували, що за неповних 15 років ця «кузня кадрів» перетворилася на Податковий університет зі статусом Національного. Паралельно маємо на увазі й те, що Петро Мельник і докторську дисертацію захистив, і професором став, і в членкором Академії наук обирався, і майже 50 підручників та посібників написав. Мало того, свіжі спогади й про те, як Петро Володимирович усього себе віддавав служінню громаді з мандатом народного депутата в кишені. Словом, пан Мельник був семижильним, сторуким і сорокаоким: досяг за півтора десятка літ того, що більшість не встигає реалізувати навіть за кілька життів після реінкарнації (якщо вона, звичайно, існує). 
Всі ці неабиякі риси характеру, мабуть, і дозволили йому, врешті-решт, перехитрити і наших прокурорів, і міліціонерів, і суддів, і прикордонників, і з паспортом громадянина Литви накивати п’ятами в американський штат Каліфорнія. Ось так Петро Володимирович показав усім нам дулю з маком, засвідчивши, що все вищезгадане – це насправді не досягнення, а суєта суєт. Так, пилюка табірна. Чи черговий значок на піджак головного героя фільму «Весілля в Малинівці»…
А що ж головне?
Петро Володимирович хоча й вважається істинним християнином та регулярно ходить святити паску, своєю поведінкою засвідчив: духовне, воно, звичайно, має бути, але матеріальне, як учили класики марксизму-ленінізму (а він цей предмет ще з технікуму не забув),  – в основі основ! Тому, втікаючи від правосуддя, сім’ї і студентів, він із собою прихопив найголовніше – гроші. Причому напхав ними не кишені чи торбу, а скористався всіма принадами вільного руху капіталів у сучасному світі, коли для зняття готівки з банківського рахунку потрібно володіти лише кодом. 
Але, як виявилося, дещо опальний ректор таки залишив на землі неньки-України. Те, що в кишеню не засунеш і на банківський рахунок не перекажеш. З’ясувалося, що в дуже коротенькі перерви між цілодобовим керівництвом податковою альма-матер, написанням дисертацій та підручників, виступів на засіданнях Верховної Ради України та роботи в окрузі, Петро Володимирович знаходив час і для… управління цілими будівельними організаціями! Зараз важко сказати, чи не тими самими, які вкрали мільйони державних коштів під час спорудження інфраструктури до Євро-2012, бо не в цьому суть. 
Сіль у тім, що кіпрська компанія «Фоліас консалтинг лімітед» надумала придбати 95,72% акцій Київського спеціалізованого ремонтно-будівельного товариства і ще 85,47% власності заводу «Ірпіньмаш», яким володіють брати Олександр і Петро Мельники. Структури – надприбуткові, бо торік принесли своїм власникам доволі солідні дивіденди. 
А хто власники? 75,72% акцій Київського СРБТ належить… Петрові Мельникові, ще 20% – його братові Олександрові (тому самому, який дав свого паспорта братикові для перетину українсько-білоруського кордону). Оскільки ж 69,61% акцій заводу «Ірпіньмаш» володіє все те ж Київське СРБТ, а ще 16,86% записане на Петра Мельника), то не важко здогадатися, хто реально продає в кіпрський офшор одразу дві київські структури – наш високоосвічений утікач. 
Ніхто не знає, чи куплять кіпріоти ласий шматочок вітчизняної будівельної та машинобудівної галузі, чи українські правоохоронці додумаються накласти арешт на це майно, проте й без цього можна зробити черговий висновок: маємо в Україні систему, коли ніхто, приходячи нізвідки, потрапивши в потрібному місці до потрібних людей, за дуже короткий проміжок часу робить ніким і залишає ні з нічим не тільки вчорашніх покровителів, але й усіх інших. 
І від цього стає ще сумніше. Бо не зміг би Петро Володимирович бути доктором наук, якби ночами за нього не строчив дисертацію «науковий раб». Не почивав би на лаврах ректора, якби замість нього не трудилися проректори й декани. Не отримував би баришів від будівельної фірми, якби на об’єктах не гнули спину прості муляри й кранівники. Не утік би, коли б судді, міліціонер чи прикордонник були справжніми, а не умовними…
І виходить, що це всі ми причетні до появи та збільшення до гігантських масштабів цієї багатосерійної «мельникіани»? В той чи інший спосіб…
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%