Нікому не потрібний Міцкєвіч

Нікому  не потрібний Міцкєвіч

Цей воєвода брав участь у переговорах із Алєксандром Кєрєнскім та особисто зустрічався з Юзефом Пілсудські. Волинь не знає іншого діяча подібного рівня, який брав безпосередню участь у доленосних подіях 1917-го і наступних років, а потім навіть очолював виконавчу владу на цій території. А не знає тому, що ця тема й досі продовжує перебувати під сімома замками таємничості…
15 років тому овальний зал засідань теперішньої обласної ради був іншим. В усякому випадку, на його стінах красувалися портрети всіх повоєнних керівників двох гілок влади, починаючи компартійними головами облрад і облвиконкомів і закінчуючи зображеннями на той час чинних голови облдержадміністрації Анатолія Француза і голови облради Василя Дмитрука. Але «помаранчеві вітри» здули зі стін ці похмурі синьо-чорні зображення у безвість… Лише кілька адміністраторів «Білого дому» знають, куди поділися ці якщо не витвори мистецтва, то полотна…
Ще коли на учасників нарад згори дивилися немигаючі очі серпасто-молоткастого і тризубастого начальства, виникала думка: а чому «родовід» волинської влади починається лише з вересня 1939-го? Хіба в 1941-1944 рр. і раніше тут не було інших керівників цивільної влади? 
І навіть якщо вони представляли окупаційні режими, то як не шанувати, то хоча б знати про їхнє існування треба було б, правда? Тим паче, що далеко не всі з них по суті своїй були ворогами нинішньої Української державності! Бо принаймні один із них – поляк Мєчіслав Міцкєвіч – був у витоків становлення України як незалежної країни ще 100 років тому!
Він народився 26 лютого 1879 р. в українському Кам’янці-Подільському, навчався юриспруденції в Київському університеті, працював адвокатом в Одесі…

І був би Мєчіслав Міцкєвіч успішним юристом та добропорядним громадянином та католиком-поляком ще багато років, якби не драматичні події, коли царська імперія почала руйнуватися під тиском переворотів і революцій. 
Упродовж 15 років праці в Києві він активно займався полонійними справами. В усякому випадку, входив до нелегальної організації «Товариство народної освіти», де потайки від самодержавства організували школи з польською мовою навчання. У вересні 1914 р. – один із фундаторів підпільного «Польського політичного союзу», який об’єднував етнічних поляків, які прагнули незалежності. 
6 березня 1907 р. на нелегальному зібранні всіх таємних польських організацій Мєчіслав Міцкєвіч обраний заступником голови виконкому «Спілки польських організацій», а наступного дня став одним із двох секретарів цієї організації.  У липні 1917-го Мєчіслав Міцкєвіч стає віце-президентом новоствореного «Польського демократичного центру» (ПДЦ) і висунутий від цієї структури в українське представництво щодо облаштування польських справ. 
Саме Мєчіслав Міцкєвіч у складі делегації з Києва брав участь у переговорах із очільником Тимчасового уряду Російської імперії в Санкт-Петербурзі Алєксандром Кєрєнскім, де обговорювалося питання автономії України.  
Тож влада УНР, яку часто звинувачують у нетерпимості до інших народів, запросила Мєчіслава Міцкєвіча на відповідальну посаду. І поряд із ним на урядових засіданнях працював Моше Зібельфарб – міністр із єврейських справ.
Його доля, до речі, склалася за схожим сценарієм. Уродженець Рівного після краху Української революцію переїхав у Варшаву, де й помер у 1934 р. Чи не найвагомішим свідченням Моше Зібельфірба про ті часи стала написана ним у 1919 р. книга «Єврейське міністерство і єврейська національна автономія в Україні». Її, щоправда, віднайти неможливо навіть у найповажніших архівних установах…

Щодо Мєчіслава Міцкєвіча, то в липні  1917-го призначений товаришем генерального секретаря міжнаціональних справ (польського відділу). У складі уряду УНР – із 21 серпня (3 вересня) по 30 жовтня (12 листопада) 1917 р. Одразу після проголошення незалежності України Генеральний Секретаріат був перетворений на Раду Народних Міністрів, до складу якої, серед інших, увійшли міністр «великоруських справ» (російських) Дмітрій Одінєц, міністр польських справ Мечислав Міцкевич — з 25 січня по 28 квітня, і вже згадуваний міністр із єврейських справ Моше Зільберфарб.  
Майбутній волинський воєвода у той драматичний час навіть подав у відставку, не погоджуючись із ІІІ Універсалом, за який Центральна Рада проголосувала 7 листопада 1917 р. Мєчіслав Міцкєвіч мав рацію: погляди на Універсал були різними, наприклад, кадети оголосили його капітуляцією перед більшовиками. Населення України не визнало скасування приватної власності. Всі господарства більші за 50 десятин ставали державними, таким чином селяни не отримали нових земель, а поміщики втратили свої господарства. Невдала земельна політика призвела до підтримки українським селянством більшовиків, які по встановленні своєї влади розподіляли землю за кількістю їдців у сім’ї.
Та Михайло Грушевський, Симон Петлюра і Володимир Винниченко на той час вважали інакше. Переконали 46 із 50-ти депутатів, що це правильно, коли з одного боку ми проголошуємо Українську Народну Республіку, а з другого не заявляємо про незалежність від Росії…
Утім, з 20 січня до 28 квітня 1918 р. Мєчіслав Міцкєвіч таки повернувся в коаліційну владу: Голова секретаріату Центральної Ради Володимир Винниченко відставки не прийняв… В уряді Всеволода Голубовича він працював як міністр із польських справ, що викликало невдоволення з боку ультраправих – і українців, і поляків. В усякому випадку, 14 березня 1918 р. співвітчизники зажадали його відставки, бо вважали, що поляк не може взагалі очолювати польське міністерство в… українському уряді.

Мєчіслав Міцкєвіч справді заслужив реноме поміркованого політика, що і на той час,і зараз не може вважатися популярним. Тому коли Центральна Рада та уряд Вячеслава Голубовича припинили існування під тиском гетьманату Петра Скоропадського, який опирався на багнети німецьких окупантів, Мєчіслав Міцкєвіч виїхав у Польщу. 
Після евакуації від лінії фронту війни з більшовиками, майбутній воєвода працював із червня 1920 р. в цивільній адміністрації м. Кєльці, а в грудні того ж року переїхав до Варшави. Тут він трудився в адміністративному департаменті Міністерства внутрішніх справ. 13 лютого 1922 р. за пропозицією міністра внутрішніх справ Станіслава Довнаровіча керівник Польської держави Юзеф Пілсудські підписав відповідну ухвалу – Мєчіслав Міцкєвіч призначався Волинським воєводою.
Утім, це рішення одразу наштовхнулося на критику з боку преси. 
«Kurier Warszawski» і «Gazetа Warszawskа» одразу звинуватили Мєчіслава Міцкєвіча в… «українофільстві»! Мовляв, працював в кількох урядах УНР і, хоча й поляк, буде ставитися до цієї «нацменшини» (?!) лояльно, замість того, щоб утверджувати Другу Річ Посполиту на римсько-католицьких і польських засадах.
Офіційно він приступив до виконання обов’язків керівника Волинського воєводства лише 12 березня, коли був представлений працівникам воєводської адміністрації в Луцьку. 
«Завдання в Мєчіслава Міцкєвіча було дуже важким. Тут мешкало дуже багато українців і євреїв. Розвиток господарства перебував на низькому рівні. Руїни, які залишила війна, посилювалися класовими суперечностями та конфліктами між представниками різних народів і віросповідань. Та й воєводська адміністрація була надто забюрократизованою», – зазначає варшавський дослідник Анджей Деруга.
Новому воєводі довелося вирішувати невластиві для інтелігента проблеми. 
Він головував на нарадах, де обговорювали, як боротися з підвищенням цін. 
Мусив видати розпорядження про створення спеціальної комісії, яка намагалася вирішити суперечки між великими і малими землевласниками та польськими колоністами. 
Він напрацював механізм для проведення у воєводстві реформи сільського господарства та дозволив відкрити в Луцьку українську гімназію. 
Йдучи назустріч устремлінням православних християн, сприяв переїзду з Кременця єпископа Діонісія та надання йому можливості розбудовувати православ’я на теренах Волинського воєводства. 
Як мінімум, двічі брав участь у серйозних варшавських нарадах із участю всіх воєвод «східних кресів», де намагався захистити багатонаціональний та мультирелігійний вектор розвитку Волині.
Поворотним слід вважати, вочевидь, листопадовий візит Юзефа Пілсудські на Волинь. Як воєвода, всіма клопотами опікувався Мєчіслав Міцкєвіч. 
А що дбати треба було навіть про життя іменитого гостя, то це підтверджував один із попередніх візитів Юзефа Пілсудські на окуповані території України: 21 вересня 1921 р. у Львові молодий українець – націоналіст Степан Федак – тричі вистрелив у Начальника держави, але тільки поранив галицького воєводу Казімєжа Грабовскі, що був поруч…
Ситуація, що склалася влітку 1922-го, напередодні парламентських виборів, була ще складнішою: Юзеф Пілсудські рішуче не погоджувався з проросійською політикою уряду Антоні Поніковські, який був готовий навіть вислати в Росію інтернованого Симона Петлюру з обеззброєною старшиною армії УНР в обмін на виплату Москвою грошової компенсації на користь Варшави…
Передчуття не обманули Юзефа Пілсудські. Обраний 12 листопада 1922 р. парламент складався з лівих, правих і центристів, там було дуже багато представників національних меншин. Врешті-решт, депутати сформували такі Народні Збори, які проголосували за президентство не рекомендованого Начальником держави Станіслава Войцеховські, в Габріела Нарутовіча…
Відтак, питання про доцільність перебування Мєчіслава Міцкєвіча на посаді воєводи постало зі всією гостротою. Цього вимагали не лише ультраліві політики, але навіть газети – зокрема, «Głos Wołyński» і «Dzien. Wołyński»…
І його звільнили. В тодішній Польщі не виявилося нікого, хто хотів би продовжувати політику на зближення між народами, класами, культурами та віросповіданнями…
Чим займався після відставки Мєчіслав Міцкєвіч, не знають навіть польські історики. Про наших і не кажемо… Єдине, що відомо: станом на липень 1939 р. він вважався померлим…
Тому зараз, коли хтось із волинян крокуватиме по вул. Міцкєвіча, варто згадувати, мабуть, не лише про видатного Адама Міцкєвіча, але й про не менші важливого для Волині Мєчіслава, чийого портрета навіть знайти в архівах неможливо…
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото з архіву і Романа УСТИМЧУКА: в єпархіальному управлінні УПЦ КП в 1922 р. знаходився офіс польського воєводи; під час оголошення ІІІ Універсалу про автономію від Росії; Юзеф Пілсудські зустрічається зі своїм опонентом Габріелом Нарутовічем; єврейський міністр уряду УНР Моше Зільберфарб.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (58) - 16.2%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (157) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (99) - 27.6%