Як підсолодити життя... агрономові?

Як підсолодити життя... агрономові?

Володимир Свередюк зі Старої Вижівки отримав від «Волинської газети» мішок цукру!

Хоча все могло бути інакше, адже Володимир Васильович, передплативши видання, поштову квитанцію… загубив. Як таке сталося, чоловік не відає й досі. Мовляв, папірця того, наче корова язиком злизала: була й нема. Що робити? Звісно, можна махнути рукою, буцімто не судилося, одначе… Володимир Свередюк подався до тамтешніх поштовиків. Вони хоч і нарікали на чоловіка для годиться, але потрібну квитанцію таки знайшли. Її копію мешканець Старої Вижівки і надіслав на адресу «Волинської газети». А згодом редакційним автомобілем довелося їхати до самого серця Старовижівського краю з візитом ввічливості: аби вручити подарунок та познайомитися з читачем.

Отож Володимир Свередюк – представник практично вимираючої професії. Чоловік і сам таке каже, бо на весь район знайдеться лише троє агрономів. Пан Свередюк – в управлінні агропромислового розвитку Старовижівської райдержадміністрації. Ще двоє – в приватних підприємствах. Про сільське господарство з Володимиром Васильовичем можна говорити багато. Він – справжня енциклопедія. Але чого тут дивуватися: все життя чоловік пропрацював у цій сфері! 
І хоча перший агроном Старовижівського р-ну зауважує, що він – людина села (народився ж у Растові Турійського р-ну), одначе мав усі шанси стати… педагогом.
– Після армії за розподілом потрапив на роботу до Старої Вижівки, – починає розповідь Володимир Васильович. – Отримав місце у тутешньому ПТУ. Із півроку повикладав, аж викликають у райком партії. Мовляв, збирайся у… сільське господарство. Першим секретарем райкому тоді був Аркадій Верещак. Чоловік – серйозний, а ще вмів кого хоч умовити, як треба. Каже мені: «Навіщо тоді ті балбеси, ходи ліпше в агрономи. Нам спеціалісти з освітою в полі потрібні». Я ж упирався зразу, але тоді з партією особливо не жартували… Словом, двічі чи й тричі довелося ходити в райком.
Останнім аргументом на користь сільського господарства став… автомобіль.
– Пообіцяли мені, молодому хлопцеві після армії, особистого службового автомобіля, – з усмішкою пригадує агроном. – То тепер – дрібниця. А тоді – мрія! Уявив собі, як їздитиму тією машиною, то й погодився. Словом, спокусився.
І не дарма. За кілька літ із районного агронома вийшов голова одного з тамтешніх колгоспів. Із 1987-го по 1994-й Володимир Свередюк керував господарствами «Журавлина» та «Дружба». Про ті часи, коли поля не простоювали, а колосилися чи радували око різнотрав’ям, і досі згадує з легким присмаком ностальгії:
– Скільки всього вирощували. Одного льону сіяли три тисячі 600 гектарів! А в 1985-му район узяв союзний перехідний Червоний прапор.  
Хоча насправді пан Свередюк – ще той оптиміст. Навіть більше – жартівник. На цьому особливо наголошують його колеги. Мовляв, чого-чого, а вміння розповідати байки та кумедні історії у нього не забереш.
– Писали ми якось статтю у всесоюзний журнал «Лен и конопля», – розповідає старовижівський агроном. – Три місяці писали! Що не зробимо, а редактор журналу товариш Козлов каже: «Добре, але ще те треба підправити». Тоді я – в райком. Підправляти. Щодня в Москву дзвонили. Врешті надрукували. Потім ще й гонорар прислали – 42 рублі! Тоді то були гроші!
На що витратив? На книжки. У радянські часи працівники сільського господарства без проблем могли виписувати різноманітну літературу, котрої, звичайно, не було на магазинних полицях. Користуючись такими пільгами, Володимир Васильович і зібрав чималу домашню бібліотеку. З тих пір – і звичка передплачувати газети.
– Ще такого року не пам’ятаю, аби моя сім'я зосталася без газет, – наголошує мій співрозмовник. 
– Читаєте чи грубку розпалюєте? – запитую жартома. Правда, за кілька хвилин переконуюся, що Володимир Свередюк не просто переглядає публікації, а й переймається проблемами. Особливо, якщо вони стосуються села й господарства. 
– От нині на весь район у господарствах – 159 корів, а раніше було 10 тисяч, – наголошує. – А нема худоби, то й гною бракує. Як же займатися рослинництвом, коли землі нема чим підживити?
До худоби у старовижівського агронома – особливе ставлення. Тримає корівчину з 1994-го. Сам пасе. Каже, що то – неймовірне задоволення. Тому таку відповідальну справу нікому не довіряє: ні дружині, ні дітям. 
– Торік у череді була 31 корова, тепер, кажуть, лише 24 голови, але я триматиму, поки буде зо два десятки, – розмірковує чоловік.
Окрім корови, Свередюки мають ще й клапоть городу у… два гектари. Тому до газети руки доходять пізно ввечері або у вихідні. Тоді Володимир Васильович на диванчику у кухні читає, а берегиня домашнього вогнища Свередюків пані Тетяна пече пироги. Відтак мішок цукру від «Волинської газети» стане у пригоді, бо пироги неодмінно мають бути солодкими!
Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото автора. 


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%